Найробійська міжнародна конвенція про видалення затонулих суден 2007 року

Держави - учасниці цієї Конвенції,

усвідомлюючи той факт, що затонулі судна, якщо їх не видалено, можуть становити небезпеку для судноплавства чи морського середовища;

будучи переконаними в необхідності прийняття однакових міжнародних правил та процедур для забезпечення швидкого й ефективного видалення затонулих суден та сплати компенсації за пов'язані із цим витрати;

відзначаючи, що багато затонулих суден можуть знаходитися на території держав, у тому числі в територіальному морі;

визнаючи вигоди, отримані завдяки уніфікованості правових режимів, які регулюють відповідальність стосовно видалення небезпечних затонулих суден;

беручи до уваги важливість Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права, прийнятої в Монтего-Беї 10 грудня 1982 року, звичаєвого міжнародного морського права, а також необхідність виконання цієї Конвенції, що випливає із цього, відповідно до таких положень,

погодилися про таке:

Для цілей цієї Конвенції:

1. "Район дії Конвенції" означає виключну економічну зону держави-учасниці, яку встановлено відповідно до міжнародного права, або, якщо держава-учасниця не встановила такої зони, - район, визначений цією державою відповідно до міжнародного права, який знаходиться за межами територіального моря цієї держави, є прилеглим до неї та простягається не більше, ніж на 200 морських миль, від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина її територіального моря.

2. "Судно" означає морське судно будь-якого типу та охоплює судна на підводних крилах, судна на повітряній подушці, підводні апарати, плавучі засоби та плавучі платформи, за винятком випадків, коли такі платформи в місцях їхнього розташування використовуються для розвідування, розробки чи виробництва мінеральних ресурсів морського дна.

3. "Морська аварія" означає зіткнення суден, посадку на мілину, інший навігаційний інцидент або іншу подію на борту судна чи за бортом, які стали причиною матеріальної шкоди чи неминучої загрози матеріальної школи для судна або його вантажу.

4. "Затонуле судно", що є результатом морської аварії, означає:

a) судно, яке затонуло чи сіло на мілину, або

b) будь-яку частину судна, яке затонуло або сіло на мілину, зокрема будь-який об'єкт, який є чи був на борту такого судна, або

c) будь-який об'єкт, який загублено із судна в морі та який знаходиться на мілині, затонув чи дрейфує в морі, або

d) судно, яке майже затонуло чи сіло на мілину або, як можна обґрунтовано вважати, затоне чи сяде на мілину, якщо заходів з надання допомоги судну або будь-якій власності, що знаходиться в небезпеці, уже не вживають.

5. "Небезпека" означає будь-яке становище чи загрозу, які:

a) створюють небезпеку чи перешкоду судноплавству або

b) як можна обґрунтовано вважати, спричинять серйозні шкідливі наслідки для морського середовища або заподіють шкоди узбережжю чи пов'язаним з ним інтересам однієї чи більше держав.

6. "Пов'язані з ним інтереси" означає інтереси прибережної держави, які безпосередньо зачіпає затонуле судно або яким воно загрожує, зокрема:

a) діяльність на морському узбережжі, у портах або естуаріях, у тому числі рибальство, яка є істотним джерелом засобів до існування зайнятих у ній людей;

b) привабливість для туризму та інші економічні інтереси цього району;

c) здоров'я прибережного населення та благополуччя цього району, у тому числі збереження живих ресурсів моря, флори та фауни, а також

d) прибережну та підводну інфраструктуру.

7. "Видалення" означає будь-яку форму недопущення, зменшення чи усунення небезпеки, яку створює затонуле судно. Слово "видалити" тлумачиться відповідно.

8. "Зареєстрований власник" означає особу чи осіб, зареєстрованих як власники судна, а в разі відсутності реєстрації - особу чи осіб, власністю якої є судно на момент морської аварії. Однак якщо судно належить державі та експлуатується компанією, яку в цій державі зареєстровано як оператора судна, "зареєстрований власник" означає таку компанію.

9. "Оператор судна" означає власника судна чи будь-яку іншу організацію або особу, наприклад керуючого чи фрахтувальника за бербоут-чартером, які взяли на себе відповідальність за експлуатацію судна від власника судна та які при цьому погодилися взяти на себе всі обов'язки й усю відповідальність, установлені Міжнародним кодексом з управління безпекою з поправками.

10. "Причетна держава" означає державу, у чиєму районі дії Конвенцій знаходиться затонуле судно.

11. "Держава реєстрації судна" означає стосовно зареєстрованого судна державу, в якій зареєстровано судно, а стосовно незареєстрованого судна - державу, під прапором якої судно має право плавати.

12. "Організація" означає Міжнародну морську організацію.

13. "Генеральний секретар" означає Генерального секретаря Організації.

1. Держава-учасниця може вживати заходів відповідно до цієї Конвенції стосовно видалення затонулого судна, яке становить небезпеку в районі дії Конвенції.

2. Заходи, яких ужила причетна держава відповідно до пункту 1, повинні бути домірними небезпеці.

3. Такі заходи не повинні виходити за межі заходів, обґрунтовано необхідних для видалення затонулого судна, яке становить небезпеку, і повинні бути припинені, як тільки затонуле судно буде видалено; вони не повинні без необхідності порушувати прав й інтересів інших держав, у тому числі держави реєстрації судна, та будь-яких заінтересованих фізичних або юридичних осіб.

4. Застосування цієї Конвенції в межах району дії Конвенції не дає державі-учасниці права претендувати на суверенітет або суверенні права чи здійснювати їх стосовно якої-небудь частини відкритого моря.

5. Держави-учасниці прагнуть до співробітництва, коли наслідки морської аварії, результатом якої є затонуле судно, поширюються на державу, іншу, ніж причетна держава.

1. Якщо в цій Конвенції не передбачено іншого, ця Конвенція застосовується до затонулих суден у районі дії Конвенції.

2. Держава-учасниця може поширити застосування цієї Конвенції на затонуле судно, яке знаходиться в межах її території, у тому числі в територіальному морі, з дотриманням положень пункту 4 статті 4. У такому разі вона відповідно повідомляє Генеральному секретарю під час висловлення своєї згоди на обов'язковість для неї цієї Конвенції чи будь-коли після цього. Зроблене державою-учасницею повідомлення про застосування цієї Конвенції до затонулих суден, що знаходяться в межах її території, у тому числі в територіальному морі, не зачіпає прав та обов'язків цієї держави вживати заходів стосовно затонулих суден, що знаходяться на її території, у тому числі в територіальному морі, інших, ніж установлення місцезнаходження, позначення та видалення відповідно до цієї Конвенції. Положення статей 10, 11 й 12 цієї Конвенції не застосовуються до вжитих таким чином заходів, інших, ніж ті, які згадано в статтях 7, 8 та 9 цієї Конвенції.

3. Якщо держава-учасниця зробила повідомлення відповідно до пункту 2, "район дії Конвенції" причетної держави повинен охоплювати територію, у тому числі територіальне море, цієї держави-учасниці.

4. Зроблене відповідно до викладеного вище пункту 2 повідомлення, якщо його було зроблено до набрання цією Конвенцією чинності для цієї держави, починає діяти для цієї держави з моменту набрання чинності. Якщо повідомлення робиться після набрання цією Конвенцією чинності для цієї держави-учасниці, воно починає діяти через шість місяців після отримання повідомлення Генеральним секретарем.

5. Держава-учасниця, що зробила повідомлення відповідно до пункту 2, може відкликати його будь-коли шляхом надіслання Генеральному секретарю повідомлення про відкликання. Таке повідомлення про відкликання починає діяти через шість місяців після його отримання Генеральним секретарем, якщо в повідомленні не зазначається пізнішої дати.

1. Ця Конвенція не застосовується до заходів, яких уживають на підставі Міжнародної конвенції щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою 1969 р. з поправками або Протоколу щодо втручання у відкритому морі у випадках забруднення речовинами іншими, ніж нафта 1973 р. з поправками.

2. Ця Конвенція не застосовується до військових кораблів чи інших суден, які належать державі або експлуатуються нею та використовуються в цей час для урядової некомерційної служби, якщо тільки ця держава не прийме іншого рішення.

3. Якщо держава-учасниця приймає рішення застосовувати цю Конвенцію до своїх військових кораблів або інших суден, зазначених у пункті 2, вона повідомляє про це Генеральному секретарю, зазначаючи умови такого застосування.

4. a) Якщо держава-учасниця зробила повідомлення відповідно до пункту 2 статті 3, не застосовуються до її території, у тому числі до територіального моря, такі положення цієї Конвенції:

i) пункт 4 статті 2;

ii) пункти 1, 5, 7, 8, 9 і 10 статті 9, а також

iii) стаття 15.

b) Пункт 4 статті 9 настільки, наскільки він застосовується до території, у тому числі до територіального моря держави-учасниці, читається таким чином: "З дотриманням національного законодавства причетної держави зареєстрований власник може укласти контракт з будь-яким рятувальником або іншою особою для видалення затонулого судна, яке, як було визначено, становить небезпеку, за рахунок власника. До того як таке видалення розпочнеться, причетна держава може встановити умови такого видалення лише настільки, наскільки це необхідно для забезпечення здійснення видалення з урахуванням міркувань безпеки й захисту морського середовища".

1. Держава-учасниця вимагає від капітана та оператора судна, яке плаває під її прапором, негайно повідомляти причетній державі про випадки, коли це судно було втягнуто в морську аварію, результатом якої є затонуле судно. Настільки, наскільки або капітан, або оператор судна виконав передбачений цією статтею обов'язок надіслати повідомлення, інший з них не зобов'язаний надсилати повідомлення.

2. Такі повідомлення повинні містити назву й місцезнаходження основного комерційного підприємства зареєстрованого власника та всю відповідну інформацію, необхідну для того, щоб зачеплена держава визначила, чи становить затонуле судно небезпеку відповідно до статті 6, зокрема:

a) точне місцезнаходження затонулого судна;

b) тип, розміри та конструкцію затонулого судна;

c) характер пошкодження затонулого судна та його стан;

d) характер та кількість вантажу, особливо будь-яких небезпечних та шкідливих речовин, а також

e) кількість і типи нафтопродуктів на борту, у тому числі бункерне пальне та мастило.

Під час визначення того, чи становить затонуле судно небезпеку, причетна держава повинна брати до уваги такі фактори:

a) тип, розміри та конструкцію затонулого судна;

b) глибину води в цьому районі;

c) приливні рівні й течії в цьому районі;

d) особливо уразливі морські райони, установлені й, залежно від випадку, визначені згідно з рекомендаціями, прийнятими Організацією, або чітко позначений район виключної економічної зони, стосовно якого було вжито спеціальних обов'язкових заходів відповідно до пункту 6 статті 211 Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р.;

e) близькість судноплавних шляхів або встановлених шляхів руху;

f) інтенсивність і частоту руху;

g) тип руху;

h) характер та кількість вантажу на затонулому судні, кількість й типи нафтопродуктів (наприклад, бункерного пального й мастила) на борту затонулого судна й особливо шкоду, якої може бути завдано в разі потрапляння вантажу або нафтопродуктів у морське середовище;

i) уразливість портових споруд;

j) переважні метеорологічні та гідрографічні умови;

k) підводну топографію цього району;

l) висоту затонулого судна над або під водою при мінімальному астрономічному припливі;

m) акустичні та магнетичні профілі затонулого судна;

n) близькість прибережних установок, трубопроводів, телекомунікаційних кабелів та подібних структур, а також

o) будь-які інші обставини, які можуть викликати необхідність видалення затонулого судна.

1. Після отримання повідомлення про затонуле судно причетна держава використовує всі практично можливі засоби, у тому числі добрі послуги держав й організацій, для попередження мореплавців та заінтересованих держав про характер та місцезнаходження затонулого судна.

2. Якщо причетна держава має підстави вважати, що затонуле судно становить небезпеку, вона забезпечує вживання всіх практично можливих заходів для встановлення точного місцезнаходження затонулого судна.

1. Якщо причетна держава визначає, що затонуле судно становить небезпеку, ця держава забезпечує вживання всіх обґрунтованих заходів для позначення цього затонулого судна.

2. Під час позначення затонулого судна вживають усіх практично можливих заходів для того, щоб покажчики відповідали міжнародновизнаній системі навігаційних бакенів, яка застосовується в районі, де знаходиться затонуле судно.

3. Причетна держава оприлюднює відомості про позначення затонулого судна шляхом використання всіх відповідних засобів, у тому числі відповідних навігаційних видань.

1. Якщо причетна держава визначає, що затонуле судно становить небезпеку, така держава негайно:

a) інформує державу реєстрації судна та зареєстрованого власника, а також

b) розпочинає проведення консультацій з державою реєстрації судна та іншими державами, яких зачепило затонуле судно, стосовно заходів, яких необхідно вжити щодо затонулого судна.

2. Зареєстрований власник видаляє затонуле судно, яке, як було визначено, становить небезпеку.

3. Якщо визначено, що затонуле судно становить небезпеку, зареєстрований власник або інша заінтересована сторона надають компетентному органові причетної держави доказ страхування або іншого фінансового забезпечення, як це вимагається статтею 12.

4. Зареєстрований власник може укласти контракт з будь-яким рятувальником або іншою особою для видалення затонулого судна, яке, як було визначено, становить небезпеку, за рахунок власника. До того як таке видалення розпочнеться, причетна держава може встановити умови такого видалення лише настільки, наскільки це необхідно для забезпечення здійснення видалення з урахуванням міркувань безпеки й захисту морського середовища.

5. Після початку згаданого в пунктах 2 та 4 видалення причетна держава може втручатись у видалення лише настільки, наскільки це необхідно для забезпечення ефективного здійснення видалення з урахуванням міркувань безпеки й захисту морського середовища.

6. Причетна держава:

a) установлює обґрунтований строк, протягом якого зареєстрований власник повинен видалити затонуле судно, беручи до уваги характер небезпеки, визначеної відповідно до статті 6;

b) інформує зареєстрованого власника в письмовій формі про строк, який вона встановила, і зазначає, що, якщо зареєстрований власник не видалить затонулого судна протягом цього строку, вона сама може видалити затонуле судно за рахунок зареєстрованого власника, а також

c) інформує зареєстрованого власника в письмовій формі про свій намір негайно втрутитись у разі, якщо небезпека стане особливо серйозною.

7. Якщо зареєстрований власник не видаляє затонулого судна протягом строку, установленого згідно з підпунктом "a" пункту 6, або якщо із зареєстрованим власником неможливо встановити контакт, причетна держава може видалити затонуле судно за допомогою найпрактичніших та найшвидших доступних засобів з урахуванням міркувань безпеки й захисту морського середовища.

8. За обставин, коли необхідно вживати негайних заходів і причетна держава відповідно поінформувала державу реєстрації судна та зареєстрованого власника, вона може видалити затонуле судно за допомогою найпрактичніших та найшвидших доступних засобів з урахуванням міркувань безпеки й захисту морського середовища.

9. Держави-учасниці вживають відповідних заходів відповідно до їхнього національного законодавства для забезпечення виконання їхніми зареєстрованими власниками положень пунктів 2 й 3.

10. У разі потреби держави-учасниці дозволяють причетній державі діяти відповідно до пунктів 4-8.

11. Причетна держава надає згадану в цій статті інформацію зареєстрованому власнику, зазначеному в повідомленнях, згаданих у пункті 2 статті 5.

1. З дотриманням положень статті 11 зареєстрований власник несе відповідальність за витрати на встановлення місцезнаходження, позначення та видалення затонулого судна відповідно до статей 7, 8 та 9 відповідно, якщо зареєстрований власник не доведе, що морська аварія, результатом якої є затонуле судно:

a) стала результатом воєнних дій, ворожих дій, громадянської війни, повстання або стихійного лиха, виняткового за своїм характером, неминучого та непереборного;

b) була цілком викликана діями чи бездіяльністю третіх осіб з наміром завдати шкоди або

c) була цілком викликана недбалістю або іншими неправомірними діями уряду чи іншого органу, відповідального за підтримку вогнів або інших навігаційних засобів, під час виконання цієї функції.

2. Ніщо в цій Конвенції на зачіпає права зареєстрованого власника обмежити свою відповідальність на підставі будь-якого застосовного національного чи міжнародного режиму, як наприклад Конвенції про обмеження відповідальності стосовно морських вимог 1976 р. з поправками.

3. Жодної вимоги стосовно відшкодування витрат, згаданих у пункті 1, не може бути висунуто до зареєстрованого власника інакше, ніж відповідно до положень цієї Конвенції. Це не зачіпає прав та обов'язків держави-учасниці, яка зробила повідомлення відповідно до пункту 2 статті 3 стосовно затонулих суден, що знаходяться на її території, у тому числі в територіальному морі, інших, ніж права та обов'язки, які стосуються встановлення місцезнаходження, позначення та видалення відповідно до цієї Конвенції.

4. Ніщо в цій Конвенції не зачіпає права регресу до третіх осіб.

1. Зареєстрований власник не несе відповідальності згідно із цією Конвенцією за витрати, згадані в пункті 1 статті 10, якщо відповідальність за такі витрати суперечитиме:

a) Міжнародній конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р. з поправками;

b) Міжнародній конвенції про відповідальність і компенсацію за шкоду у зв'язку з перевезенням морем небезпечних і шкідливих речовин 1996 р. з поправками;

c) Конвенції про відповідальність перед третьою стороною в галузі ядерної енергії 1960 р. з поправками або Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р. з поправками, або національному законодавству, яке регулює або забороняє обмеження відповідальності за ядерну шкоду, або

d) Міжнародній конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення бункерним мазутом 2001 р. з поправками за умови, що відповідна конвенція є застосовною та чинною.

2. Настільки, наскільки заходи, яких уживають відповідно до цієї Конвенції, розглядаються як рятування на підставі застосовного національного законодавства або міжнародної конвенції, таке законодавство або конвенція застосовуються до питань винагороди або компенсації, що виплачується рятувальникам, як виняток з правил цієї Конвенції.

1. Зареєстрований власник судна валовою місткістю 300 й більше, яке плаває під прапором держави-учасниці, повинен для покриття своєї відповідальності на підставі цієї Конвенції здійснити страхування або надати інше фінансове забезпечення, наприклад гарантію банку або подібної установи, на суму, що дорівнює межі його відповідальності відповідно до застосовного національного або міжнародного режиму обмеження відповідальності, але в будь-якому разі не перевищує суми, що нараховується відповідно до підпункту "b" пункту 1 статті 6 Конвенції про обмеження відповідальності стосовно морських вимог 1976 р. з поправками.

2. Посвідка про наявність страхування або іншого фінансового забезпечення, яка є чинною відповідно до положень цієї Конвенції, видається кожному судну валовою місткістю 300 й більше відповідним органом держави реєстрації судна після того, як він установить, що вимоги пункту 1 виконано. Стосовно судна, зареєстрованого в державі-учасниці, відповідний орган держави реєстрації судна видає або засвідчує таку посвідку; стосовно судна, не зареєстрованого в державі-учасниці, відповідний орган будь-якої держави-учасниці може видавати або засвідчувати таку посвідку. Ця посвідка про обов'язкове страхування повинна за формою відповідати зразку, наведеному в додатку до цієї Конвенції, й містити такі відомості:

a) назву судна, його позивний сигнал та порт реєстрації;

b) валову місткість судна;

c) найменування та місцезнаходження основного комерційного підприємства зареєстрованого власника;

d) розпізнавальний номер судна, присвоєний Міжнародною морською організацією;

e) тип і строк дії забезпечення;

f) найменування та місцезнаходження основного комерційного підприємства страховика або іншої особи, яка надає забезпечення, та у відповідних випадках місцезнаходження підприємства, яке здійснило страхування або надало забезпечення;

g) строк дії посвідки, який не може перевищувати строку дії страхування або іншого забезпечення.

3. a) Держава-учасниця може вповноважувати визнані нею установи чи організацію видавати посвідку, згадану в пункті 2. Такі установи чи організація інформують цю державу про видачу кожної посвідки. У будь-якому разі держава-учасниця цілком гарантує повноту й точність виданої таким чином посвідки та зобов'язується вжити необхідних заходів для виконання такого зобов'язання.

b) Держава-учасниця повідомляє Генеральному секретарю про:

i) конкретні обов'язки установ чи організації, визнаних цією державою-учасницею, та умови наданих нею повноважень;

ii) відкликання таких повноважень, а також

iii) дату, з якої такі повноваження або відкликання таких повноважень набирають чинності.

Надані повноваження набирають чинності не раніше, ніж через три місяці з дати, коли Генеральний секретар отримав повідомлення із цією метою.

c) Установа чи організація, уповноважені видавати посвідки відповідно до цього пункту, повинні, як мінімум, бути вповноваженими відкликати ці посвідки, якщо умов, за якими їх видано, не дотримуються. У будь-якому разі установа чи організація інформують про таке відкликання державу, від імені якої було видано посвідку.

4. Посвідка складається офіційною мовою чи мовами держави, в якій вона видається. Якщо ця мова не є англійською, іспанською або французькою, текст повинен містити переклад однією із цих мов, і якщо держава прийме таке рішення, офіційна мова (мови) цієї держави може не використовуватися.

5. Посвідка зберігається на борту судна, а його копія здається на зберігання органові, що веде судновий реєстр, або, якщо судно не зареєстровано в державі-учасниці, - органові держави, в якій видається чи засвідчується посвідка.

6. Страхування або інше фінансове забезпечення не задовольняють вимог цієї статті, якщо його дію може бути припинено з причин, інших, ніж закінчення зазначеного в посвідці відповідно до пункту 2 строку дії страхування чи забезпечення, до закінчення трьох місяців з дати повідомлення про таке припинення, зробленого органові, зазначеному в пункті 5, крім випадків, коли цей орган анулював цю посвідку або коли в цей період видано нову посвідку. Попередні положення застосовуються аналогічним чином до будь-якої зміни, у результаті якої страхування або забезпечення перестає задовольняти вимоги цієї статті.

7. З дотриманням положень цієї статті й з урахуванням будь-якої прийнятої Організацією настанови стосовно фінансової відповідальності зареєстрованих власників держава реєстрації судна визначає умови видачі й дії посвідки.

8. Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що перешкоджає державі-учасниці покладатися на інформацію, отриману від інших держав або Організації, або інших міжнародних організацій, про фінансовий стан страховика чи інших осіб, що надають фінансове забезпечення для цілей цієї Конвенції. У таких випадках держава-учасниця, що покладається на таку інформацію, не звільняється від своєї відповідальності як держава, що видає посвідку, яка вимагається пунктом 2.

9. Посвідки, які видаються або засвідчуються в межах компетенції держави-учасниці, визнаються іншими державами-учасницями для цілей цієї Конвенції й розглядаються іншими державами-учасницями як такі, які мають таку саму силу, що й посвідки, які видаються або засвідчуються ними, навіть якщо їх видано або засвідчено стосовно судна, не зареєстрованого в державі-учасниці. Держава-учасниця може в будь-який момент звернутися до держави, яка видала чи засвідчила посвідку, з проханням про консультації, якщо вона вважає, що страховик або гарант, зазначений у посвідці, не здатний з фінансового погляду виконувати обов'язків, покладених цією Конвенцією.

10. Будь-яку вимогу стосовно відшкодування витрат, які виникають на підставі цієї Конвенції, може бути висунуто безпосередньо до страховика або до іншої особи, яка надала фінансове забезпечення відповідальності зареєстрованого власника. У такому разі відповідач може надати ті заперечення, на які мав би право послатися зареєстрований власник (крім посилань на банкрутство або ліквідацію підприємства зареєстрованого власника), у тому числі обмеження відповідальності згідно з будь-яким застосовним національним або міжнародним режимом. Крім того, навіть якщо зареєстрований власник не має права обмежити свою відповідальність, відповідач може обмежити відповідальність до суми, що дорівнює сумі страхування або іншого фінансового забезпечення, яке повинно бути здійснено або надано відповідно до пункту 1. Більше того, відповідач може скористатися для свого захисту тим запереченням, що морська аварія виникла внаслідок умислу зареєстрованого власника, але він не може використати жодного іншого засобу захисту, на який він мав би право послатися у справі, порушеній проти нього зареєстрованим власником. Відповідач у будь-якому разі має право вимагати, щоб зареєстрованого власника було притягнуто до участі в справі як співвідповідача.

11. Держава-учасниця не дозволяє експлуатації судна, яке має право плавати під її прапором, до якого застосовується ця стаття, якщо воно не має посвідки, виданої відповідно до пункту 2 або 14.

12. З дотриманням положень цієї статті кожна держава-учасниця забезпечує наявність відповідно до її національного законодавства страхування або іншого забезпечення, що відповідає вимогам пункту 1, стосовно кожного судна валовою місткістю 300 й більше незалежно від місця його реєстрації, яке входить до порту на її території або залишає його чи яке прибуває до прибережної споруди в її територіальному морі або відпливає від неї.

13. Незважаючи на положення пункту 5, держава-учасниця може повідомити Генеральному секретарю про те, що для цілей пункту 12 судна, які входять до порту на її території або залишають його чи які прибувають до прибережної споруди в її територіальному морі або відпливають від неї, не зобов'язані мати на борту або надавати посвідки, якої вимагає пункт 2, за умови, що держава-учасниця, яка видає посвідку, якої вимагає пункт 2, повідомила Генеральному секретарю про те, що вона веде доступну для всіх держав-учасниць реєстрацію в електронній формі, що засвідчує існування посвідки й дозволяє державам-учасницям виконувати свої обов'язки відповідно до пункту 12.

14. Якщо страхування або інше фінансове забезпечення не було надано щодо судна, яке належить державі-учасниці, положення цієї статті, що стосуються цього, не застосовуються до такого судна, але це судно повинно мати посвідку, видану відповідним органом держави реєстрації судна, яка засвідчує, що судно є власністю цієї держави й що власність судна забезпечено в межах, установлених в пункті 1. Така посвідка настільки, наскільки це можливо, повинна відповідати зразку, передбаченому в пункті 1.

Права на відшкодування витрат, передбачених цією Конвенцією, погашаються, якщо позов не буде висунуто на підставі її положень протягом трьох років з дня, коли було визначено небезпеку відповідно до цієї Конвенції. Проте в жодному разі позов не може бути висунуто після закінчення шести років з дня, коли відбулася морська аварія, результатом якої є затонуле судно. Якщо ця морська аварія складається з низки подій, то шестирічний строк обчислюється з дня першої із цих подій.

1. Організація скликає конференцію держав-учасниць для перегляду цієї Конвенції або внесення до неї поправок на прохання не менше однієї третини держав-учасниць.

2. Будь-яка згода на обов'язковість цієї Конвенції, висловлена після дати набрання поправкою до цієї Конвенції чинності, уважається такою, що стосується цієї Конвенції з такою поправкою.

1. Якщо між двома чи більше державами-учасницями виникає спір стосовно тлумачення або застосування цієї Конвенції, вони прагнуть вирішити цей спір насамперед шляхом переговорів, запитів, посередництва, погоджувальної процедури, арбітражу, судового врегулювання, звернення до регіональних органів або домовленостей чи іншими мирними засобами на їхній вибір.

2. Якщо протягом обґрунтованого періоду часу, що не перевищує дванадцяти місяців після того, як одна держава-учасниця повідомила іншій державі-учасниці про існування між ними спору, вирішити спір виявилося неможливим, mutatis mutandis застосовуються положення, які стосуються вирішення спорів, наведені в частині XV Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р., незалежно від того, чи є держави - сторони в спорі також державами - учасницями Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р.

3. Будь-яка процедура, яку вибирає держава - учасниця цієї Конвенції та Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р. відповідно до статті 287 останньої, застосовується для вирішення спорів відповідно до цієї статті, якщо держава-учасниця під час ратифікації, прийняття, затвердження цієї Конвенції або під час приєднання до неї чи будь-коли після цього не вибере іншої процедури відповідно до статті 287 для вирішення спорів, які виникають із цієї Конвенції.

4. Держава - учасниця цієї Конвенції, яка не є учасницею Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р., під час ратифікації, прийняття, затвердження цієї Конвенції або під час приєднання до неї будь-коли після цього може вибрати шляхом письмової заяви один чи більше засобів, зазначених у пункті 1 статті 287 Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р., для вирішення спорів згідно із цією статтею. Стаття 287 застосовується до такої заяви, а також до не охоплюваного чинною заявою спору, в якому така держава є стороною. Для погоджувальної процедури та арбітражу відповідно до додатків V та VII Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р. така держава має право призначити посередників й арбітрів для занесення до списків, згаданих у статті 2 додатка V й статті 2 додатка VII, для вирішення спорів, які виникають із цієї Конвенції.

5. Заява, яку зроблено відповідно до пунктів 3 й 4, здається на зберігання Генеральному секретарю, який надає її копії державам-учасницям.

Ніщо в цій Конвенції не зачіпає прав та обов'язків будь-якої держави на підставі Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р. та відповідно до звичаєвого міжнародного морського права.

1. Ця Конвенція є відкритою для підписання в штаб-квартирі Організації з 19 листопада 2007 року до 18 листопада 2008 року й після цього залишається відкритою для приєднання.

a) Держави можуть висловити свою згоду на обов'язковість для них цієї Конвенції шляхом:

i) підписання без застереження стосовно ратифікації, прийняття чи затвердження або

ii) підписання із застереженням стосовно ратифікації, прийняття чи затвердження з дальшою ратифікацією, прийняттям чи затвердженням, або

iii) приєднання.

b) Ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання відповідного документа Генеральному секретарю.

1. Ця Конвенція набирає чинності через дванадцять місяців після дати, станом на яку десять держав або підписали її без застереження стосовно ратифікації, прийняття чи затвердження, або здали на зберігання ратифікаційну грамоту чи документ про прийняття, затвердження або приєднання Генеральному секретарю.

2. Для будь-якої держави, яка ратифікувала, прийняла, затвердила цю Конвенцію або приєдналася до неї після виконання зазначених у пункті 1 умов для набрання нею чинності, ця Конвенція набирає чинності через три місяці після дати здачі такою державою на зберігання відповідного документа, але не раніше набрання цією Конвенцією чинності відповідно до пункту 1.

1. Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію будь-коли після закінчення одного року з дати набрання нею чинності для цієї держави.

2. Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання документа про денонсацію Генеральному секретарю.

3. Денонсація набирає чинності після закінчення одного року після отримання Генеральним секретарем документа про денонсацію або після закінчення такого більшого строку, який може бути зазначено в цьому документі.

1. Ця Конвенція здається на зберігання Генеральному секретарю.

2. Генеральний секретар:

a) інформує всі держави, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї, про:

i) кожне нове підписання або здачу на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання із зазначенням їхньої дати;

ii) дату набрання цією Конвенцією чинності;

iii) здачу на зберігання будь-якого документа про денонсацію цієї Конвенції із зазначенням дати здачі на зберігання й дати набрання денонсацією чинності, а також

iv) інші заяви та повідомлення, отримані на підставі цієї Конвенції;

b) надсилає засвідчені копії цієї Конвенції всім державам, які підписали цю Конвенцію чи приєдналися до неї.

3. Як тільки ця Конвенція набере чинності, Генеральний секретар надсилає засвідчену копію тексту Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації та публікації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Цю Конвенцію складено в одному оригінальному примірнику англійською, арабською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами, причому всі тексти є рівноавтентичними.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те вповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію.

Видано відповідно до положень статті 12 Найробійської міжнародної конвенції про видалення затонулих суден 2007 року

Цим посвідчується, що назване вище судно має страховий поліс або інше фінансове забезпечення, яке задовольняє вимоги статті 12 Найробійської міжнародної конвенції про видалення затонулих суден 2007 року.

АБО

Якщо держава-учасниця захоче скористатися положеннями пункту 3 статті 12, повинен використовуватися такий текст:

Примітки:

1. Зазначаючи назву держави, за бажанням можна називати компетентний орган державної влади країни, в якій видається посвідка.

2. Якщо загальна сума забезпечення складається із забезпечень, наданих з кількох джерел, слід зазначати суму кожного з них.

3. Якщо надані забезпечення неоднорідні, вони повинні бути перераховані.

4. Запис "Строк дії забезпечення" повинен містити дату, станом на яку таке забезпечення набирає чинності.

5. Запис "Адреса" страховика (страховиків) та (або) гаранта (гарантів) повинен зазначати місцезнаходження основного комерційного підприємства страховика (страховиків) та (або) гаранта (гарантів). У відповідних випадках повинно бути зазначено місцезнаходження підприємства, яке здійснило страхування або надало інше забезпечення.