Міжнародна конвенція про рятування 1989 року

Держави – учасниці цієї Конвенції,

визнаючи бажаним установити за допомогою угоди однакові міжнародні правила, що стосуються рятувальних операцій;

відзначаючи, що значні зміни і, зокрема, зростаюча занепокоєність стосовно захисту навколишнього середовища показали необхідність перегляду міжнародних правил, які містяться зараз у Конвенції про об’єднання деяких правил стосовно надання допомоги та рятування на морі, учиненій в м. Брюссель 23 вересня 1910 року;

усвідомлюючи великий внесок, який ефективні та своєчасні рятувальні операції можуть зробити в забезпечення безпеки суден та іншого майна, що перебувають у небезпеці, та захисту навколишнього середовища;

будучи переконаними в необхідності забезпечити належні стимули для осіб, які здійснюють рятувальні операції стосовно суден та іншого майна, що перебувають у небезпеці;

домовилися про таке:

Для цілей цієї Конвенції:

a) "рятувальна операція" означає будь-яку дію чи діяльність, що здійснюються для надання допомоги судну чи будь-якому іншому майну, які перебувають у небезпеці в судноплавних водах чи в будь-яких інших водах;

b) "судно" означає будь-яке судно чи плавучий засіб чи будь-яку структуру, здатну здійснювати плавання;

c) "майно" означає будь-яке майно, яке не прикріплене постійно й навмисно до узбережжя, та включає фрахт, який знаходиться під загрозою;

d) "шкода навколишньому середовищу" означає суттєву фізичну шкоду здоров’ю людини або морській флорі й фауні чи ресурсам у прибережних або внутрішніх водах чи в районах, прилеглих до них, заподіяну забрудненням, зараженням, пожежею, вибухом або іншими подібними значними інцидентами;

e) "сплата" означає будь-яку винагороду, сплату чи компенсацію, яка сплачується згідно із цією Конвенцією;

f) "Організація" означає Міжнародну морську організацію;

g) "Генеральний секретар" означає Генерального секретаря Організації.

Ця Конвенція застосовується в будь-якому випадку, коли судове або арбітражне судочинство, що стосується питань, які розглядаються в цій Конвенції, порушується в державі-учасниці.

Ця Конвенція не застосовується до стаціонарних або плавучих платформ чи морських рухомих бурових установок, коли такі платформи або установки здійснюють в місцях їхнього розташування розвідку, розробку чи видобування мінеральних ресурсів морського дна.

1. Не обмежуючи положень статті 5, ця Конвенція не застосовується до військових кораблів чи інших некомерційних суден, що знаходяться у власності будь-якої держави чи експлуатуються нею, або які мають під час проведення рятувальних операцій суверенний імунітет відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, якщо ця держава не прийме іншого рішення.

2. У випадках, коли держава-учасниця приймає рішення застосовувати Конвенцію до своїх військових кораблів або інших суден, зазначених у пункті 1, вона повідомляє про це Генеральному секретарю, наводячи положення та умови такого застосування.

1. Ця конвенція не зачіпає будь-яких положень національного законодавства чи будь-якої міжнародної конвенції, які стосуються рятувальних операцій, що здійснюються органами державної влади або під їхнім контролем.

2. Однак рятувальники, які здійснюють такі рятувальні операції, можуть користуватися правами та засобами захисту, передбаченими цією Конвенцією стосовно рятувальних операцій.

3. Обсяг, в якому органи державної влади, що зобов’язані здійснювати рятувальні операції, можуть користуватися правами та засобами захисту, передбаченими цією Конвенцією, визначається законодавством тієї держави, в якій знаходяться такі органи державної влади.

1. Ця Конвенція застосовується до будь-яких рятувальних операцій, за винятком випадків, коли договір безпосередньо чи опосередковано передбачає інше.

2. Капітан судна має право укладати договори про здійснення рятувальних операцій від імені власника судна. Капітан чи власник судна мають право укладати такі договори від імені власника майна, яке знаходиться на борту судна.

3. Ніщо в цій статті не впливає ні на застосування статті 7, ні на обов’язки стосовно запобігання шкоді навколишньому середовищу або її зменшення.

Договір чи будь-які його умови можуть бути анульовані або змінені, якщо:

a) договір був укладений унаслідок надзвичайних обставин чи під впливом небезпеки, та його умови є не справедливими; або

b) сплата, передбачена договором, є надто завищеною чи заниженою стосовно фактично наданих послуг.

1. Стосовно власника судна або іншого майна, що перебуває в небезпеці, рятувальник зобов’язаний:

a) здійснювати рятувальні операції з належною турботою;

b) під час виконання зобов’язання, зазначеного в підпункті "a", виявляти належну турботу стосовно запобігання шкоді навколишньому середовищу або її зменшення;

c) коли цього переконливо вимагають обставини, звертатися по допомогу до інших рятувальників, а також

d) погоджуватися на участь інших рятувальників, коли цього переконливо вимагає власник або капітан судна чи власник іншого майна, яке перебуває в небезпеці, за умови, однак, що це не впливатиме на розмір його винагороди, якщо буде визнано, що така вимога була не доцільною.

2. Стосовно рятувальника власник і капітан судна або власник іншого майна, що перебуває в небезпеці, зобов’язані:

a) у повному обсязі співробітничати з ним під час рятувальних операцій;

b) здійснюючи співробітництво, виявляти належну турботу стосовно запобігання шкоді навколишньому середовищу або її зменшення, а також

c) прийняти судно чи інше майно після того, як воно було доставлене в безпечне місце, коли цього переконливо вимагає рятувальник.

Ніщо в цій Конвенції не впливає на права заінтересованої прибережної держави вживати відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права заходів для захисту свого узбережжя або пов’язаних з ним інтересів від забруднення в результаті морської аварії чи дій, пов’язаних з такою аварією, які, як можна обґрунтовано вважати, призведуть до суттєвих шкідливих наслідків, у тому числі на право прибережної держави давати вказівки стосовно рятувальних операцій.

1. Кожний капітан зобов’язаний, наскільки він у змозі це зробити, не піддаючи суттєвій небезпеці своє судно та осіб, що знаходяться на ньому, надавати допомогу будь-якій особі, якій загрожує загибель на морі.

2. Держави-учасниці вживають необхідних заходів для забезпечення виконання зобов’язання, зазначеного в пункті 1.

3. Власник судна не несе жодної відповідальності за порушення капітаном зобов’язання, зазначеного в пункті 1.

Держава-учасниця, видаючи правила або приймаючи рішення з питань, що стосуються рятувальних операцій, таких, як допуск суден, які зазнають лиха, у порти, або надання послуг рятувальникам, бере до уваги необхідність співробітництва між рятувальниками, іншими заінтересованими сторонами та органами державної влади для забезпечення ефективного та успішного здійснення рятувальних операцій для рятування людей і майна, що перебувають у небезпеці, а також запобігання шкоді навколишньому середовищу в цілому.

1. Рятувальні операції, що мали корисний результат, дають право на винагородження.

2. Якщо не передбачене інше, жодна сплата відповідно до цієї Конвенції не передбачається, якщо рятувальні операції не мали корисного результату.

3. Ця глава застосовується й тоді, коли судно, що було врятовано, та судно, що здійснює рятувальні операції, належать одному власнику.

1. Винагорода встановлюється для заохочення рятувальних операцій з урахуванням таких критеріїв, незалежно від порядку, в якому їх наведено нижче:

a) рятувальної вартості судна та іншого майна;

b) майстерності й зусиль рятувальників у запобіганні шкоді навколишньому середовищу та її зменшенні;

c) розміру успіху, досягнутого рятувальником;

d) характеру й ступеня небезпеки;

e) майстерності й зусиль рятувальників у рятуванні судна, іншого майна, життя людей;

f) витраченого рятувальниками часу й зазнаних ними витрат й збитків;

g) ризику відповідальності й інших ризиків, яких зазнали рятувальники та їхнє обладнання;

h) швидкості надання послуг;

i) наявності й використання суден або іншого обладнання, призначеного для рятувальних операцій;

j) стану готовності й ефективності обладнання рятувальника та його вартості.

2. Винагорода, установлена згідно з пунктом 1, сплачується всіма особами, заінтересованими в судні та іншому майні, пропорційно їхній відповідній рятівній вартості. Однак держава-учасниця може передбачити у своєму національному законодавстві, що винагорода повинна сплачуватися однією із цих осіб за умови надання їй права регресу до інших заінтересованих осіб у розмірі їхніх відповідних часток. Ніщо в цій статті не заважатиме здійсненню будь-якого права на захист.

3. Винагорода, за винятком будь-яких відсотків та відшкодовуваних судових чи арбітражних витрат, які можуть підлягати сплаті у зв’язку із цим, не перевищує рятувальної вартості судна та іншого майна.

1. Якщо рятувальник здійснив рятувальну операцію стосовно судна, яке само по собі або його вантаж створювали загрозу заподіяння шкоди навколишньому середовищу, та не зміг отримати винагороди згідно зі статтею 13, принаймні еквівалентної спеціальній компенсації, яка визначається відповідно до цієї статті, він має право на отримання від власника цього судна спеціальної компенсації, еквівалентної його витратам, як їх визначено в цьому документі.

2. Якщо за умов, передбачених у пункті 1, рятувальник у результаті здійснених ним рятувальних операцій запобіг шкоді навколишньому середовищу чи зменшив її, спеціальна компенсація, що сплачується власником рятувальнику згідно з пунктом 1, може бути збільшена максимум до 30 % здійснених рятувальником витрат. Проте суд чи арбітраж, якщо він вважатиме це за справедливе та обґрунтоване, може, беручи до уваги відповідні критерії, передбачені в пункті 1 статті 13, далі збільшити таку спеціальну компенсацію, однак у жодному випадку загальне збільшення не може перевищувати 100 % здійснених рятувальником витрат.

3. Витрати рятувальника для цілей пунктів 1 й 2 означають фактичні витрати, обґрунтовано здійснені рятувальником під час проведення рятувальної операції, та справедливу оплату за обладнання й персонал, фактично та обгрунтовано використані в ході рятувальної операції, з урахуванням критеріїв, передбачених у підпункті "h" пункту 1, та підпунктах "і" й "j" статті 13.

4. Загальна спеціальна компенсація відповідно до цієї статті сплачується лише тоді й настільки, коли й наскільки така компенсація перевищує будь-яку винагороду, яка може бути отримана рятувальником згідно зі статтєю 13.

5. Якщо рятувальник виявив недбалість і через це не зміг запобігти шкоді навколишньому середовищу чи зменшити її, він може бути повністю або частково позбавлений спеціальної компенсації, належної за цією статтею.

6. Ніщо в цій статті не впливає на жодне право на регрес з боку власника судна.

1. Розподіл винагороди згідно зі статтею 13 між рятувальниками здійснюється на підставі критеріїв, визначених цією статтею.

2. Розподіл між власником, капітаном та іншими особами, які перебувають на службі на кожному судні, що здійснювало рятування, визначається законом держави прапора цього судна. Якщо рятування здійснювалося не із судна, розподіл визначається законом, під дію якого підпадає договір, укладений між рятувальником та його підлеглими.

1. Жодна винагорода не передбачається за рятування осіб, чиє життя було врятовано, однак ніщо в цій статті не впливає на положення національного законодавства із цього питання.

2. Рятувальник людей, який узяв участь у наданні послуг у випадку аварії, що викликала необхідність рятування, має право на гідну частку присудженої рятувальнику суми за рятування судна або іншого майна, чи запобігання шкоді навколишньому середовищу або її зменшення.

Жодна оплата згідно з цією Конвенцією не здійснюється, якщо надані послуги не перевищують того, що може обґрунтовано розглядатись як належне виконання договору, укладеного до виникнення небезпеки.

Рятувальник може бути повністю або частково позбавлений оплати, що належить йому згідно із цією Конвенцією, настільки, наскільки рятувальні операції виявилися необхідними чи складнішими з його вини або через його недбалість, або якщо рятувальник винний в омані чи іншій нечесній поведінці.

Послуги, надані всупереч безпосередній та обгрунтованій забороні власника чи капітана судна або власника будь-якого іншого майна, що перебуває в небезпеці, яке не знаходиться й не знаходилося на борту судна, не дають права на оплату згідно із цією Конвенцією.

1. Ніщо в цій Конвенції не зачіпає права морської застави, що надається рятувальнику згідно з міжнародними договорами або національним законодавством.

2. Рятувальник не може здійснювати свого права морської застави тоді, коли належне забезпечення стосовно його вимоги, у тому числі відсотки та витрати, належним чином запропоноване або надане.

1. На прохання рятувальника, особа, відповідальна за оплату згідно із цією Конвенцією, надає достатнє забезпечення стосовно вимоги, у тому числі відсотки й витрати.

2. Без обмеження положень пункту 1 власник урятованого судна докладає всіх зусиль для забезпечення надання власниками вантажу належного забезпечення стосовно вимог до них, у тому числі відсотків і витрат, до того, як вантаж буде виданий.

3. Без згоди рятувальника врятоване судно чи інше майно не можуть бути переміщеними з порту або місця, куди це майно було первісно доставлене після завершення рятувальних операцій, доки не буде надане гідне забезпечення стосовно вимоги рятувальника до відповідного судна чи майна.

1. Суд чи арбітраж, що має юрисдикцію стосовно вимоги рятувальника, може шляхом винесення проміжного рішення постановити про сплату рятувальнику авансом такої суми, яка вважається справедливою й обґрунтованою, і на таких умовах, які є справедливими й обґрунтованими згідно з обставинами цієї справи, у тому числі на умовах, що стосуються забезпечення – у відповідних випадках.

2. У випадку проміжної сплати, що здійснюється згідно з цією статтею, забезпечення, що надається згідно зі статтею 21, відповідно знижується.

1. Будь-який позов стосовно сплати згідно з цією Конвенцією погашається давністю, якщо судове чи арбітражне судочинство не розпочато протягом двох років. Строк позовної давності починається з дня закінчення рятувальних операцій.

2. Особа, до якої висунуто вимогу, може будь-коли протягом перебігу строку позовної давності подовжити цей строк за допомогою заяви до заявника вимоги. Цей строк може бути подовжений так само й у подальшому.

3. Позов про відшкодування з боку особи, яка несе відповідальність, може бути висунутий навіть після закінчення строку позовної давності, передбаченого в наведених пунктах, якщо він висувається протягом строку, установленого законодавством держави, де здійснюється судочинство.

Право рятувальника на відсотки стосовно будь-якої суми, що належить йому згідно із цією Конвенцією, визначається відповідно до законодавства держави, в якій знаходиться суд чи арбітраж, що розглядає справу.

Якщо держава-власник не дає на це згоди, жодне положення цієї Конвенції не повинно використовуватись як підстава для вилучення, арешту чи затримки некомерційних вантажів, які знаходяться у власності держави та які під час проведення рятувальних операцій мають суверенний імунітет згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, ні шляхом будь-якої юрисдикційної процедури, ні в порядку процесу іп rem стосовно таких вантажів.

Жодне положення цієї Конвенції не повинно використовуватися як підстава для вилучення, арешту чи затримки вантажів гуманітарного характеру, наданих якою-небудь державою як дарунок, якщо така держава погодилася оплатити послуги з рятування, які були надані стосовно таких вантажів гуманітарного характеру.

Держави-учасниці заохочують, наскільки це можливе та за згодою сторін, опублікування арбітражних рішень стосовно сплати, винесених у справах про рятування.

1. Ця Конвенція відкрита для підписання в штаб-квартирі Організації з 1 липня 1989 року до 30 червня 1990 року та після цього залишається відкритою для приєднання.

2. Держави можуть висловити свою згоду на обов’язковість для них цієї Конвенції шляхом:

a) підписання без застереження стосовно ратифікації, прийняття або затвердження; або

b) підписання з застереженням стосовно ратифікації, прийняття або затвердження з майбутніми ратифікацією, прийняттям або затвердженням; або

c) приєднання.

3. Ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання відповідного документа Генеральному секретарю.

1. Ця Конвенція набирає чинності через один рік після дати, коли 15 держав висловили свою згоду на обов’язковість для них Конвенції.

2. Для держави, яка висловила свою згоду на обов’язковість для неї цієї Конвенції після виконання умов, необхідних для набрання Конвенцією чинності, така згода набирає чинності через один рік після дати виявлення такої згоди.

1. Будь-яка держава може під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання зберегти за собою право не застосовувати положень цієї Конвенції:

a) коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов’язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

b) коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна;

c) коли всі заінтересовані сторони є громадянами або юридичними особами цієї держави;

d) коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.

2. Застереження, зроблені під час підписання повинні бути підтверджені під час ратифікації, прийняття або затвердження.

3. Будь-яка держава, що зробила застереження до цієї Конвенції, може будь-коли відкликати його за допомогою повідомлення, надісланого Генеральному секретарю. Таке відкликання набирає чинності з дати отримання повідомлення. Якщо в повідомленні зазначається конкретна дата набрання чинності відкликання застереження і така дата настає пізніше ніж дата отримання повідомлення Генеральним секретарем, зняття набирає чинності в цю більш пізнішу дату.

1. Ця Конвенція може бути денонсована будь-якою державою-учасницею будь-коли через один рік з дати набрання цією Конвенцією чинності для цієї держави.

2. Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання документа про денонсацію Генеральному секретарю.

3. Денонсація набирає чинності через один рік з дати отримання Генеральним секретарем документа про денонсацію або після такого більшого строку, який може бути зазначений у документі про денонсацію.

1. Організація може скликати конференцію для перегляду цієї Конвенції або внесення до неї поправок.

2. Генеральний секретар скликає на прохання восьми держав-учасниць або однієї четвертої держав-учасниць, залежно від того, яке число є більшим, конференцію держав – учасниць цієї Конвенції для перегляду Конвенції або внесення до неї поправок.

3. Будь-яка згода на обов’язковість цієї Конвенції, висловлена після дати набрання чинності поправки до цієї Конвенції, розглядається як така, що стосується Конвенції з унесеною до неї поправкою.

1. Ця Конвенція здається на зберігання Генеральному секретарю.

2. Генеральний секретар:

a) інформує всі держави, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї, а також усіх членів Організації про:

i) кожне нове підписання Конвенції чи кожну здачу на зберігання документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання із зазначенням їхніх дат;

ii) дату набрання чинності цією Конвенцією;

iii) здачу на зберігання будь-якого документа про денонсацію цієї Конвенції із зазначенням дати його отримання та дати набрання чинності денонсацією;

iv) будь-яку поправку, прийняту згідно зі статтею 32;

v) отримання будь-якого застереження, заяви або повідомлення, зроблених відповідно до цієї Конвенції;

b) надсилає засвідчені копії оригінального тексту цієї Конвенції всім державам, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї.

3. Як тільки ця Конвенція набере чинності, засвідчена копія її оригінального тексту надсилається депозитарієм Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй для реєстрації та опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації Об’єднаних Націй .

Цю Конвенцію складено в одному оригінальному примірнику англійською, арабською, іспанською, китайською, російською та французькою мовами, причому всі тексти є рівноавтентичними.

НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО ті, що підписалися нижче, належним чином на це вповноважені своїми відповідними Урядами, підписали цю Конвенцію.

Документ про приєднання Австралії містить наступне застереження:

"… що Австралія не зобов’язується застосовувати положення Конвенції за умов, визначених підпунктами (a), (b) та (d) пункту 1 статті 30 Конвенції.".

Документ про приєднання Болгарії містить наступні повідомлення та застереження:

"1. Відповідно до пункту 2 статті 4:

"Республіка Болгарія вирішила застосовувати положення Міжнародної конвенції про рятування 1989 року до болгарських військових кораблів та кораблів, які знаходяться у власності держави, та використовуються для некомерційних цілей.".

2. Відповідно до Статті 30:

"Республіка Болгарія залишає за собою право не застосовувати Міжнародну конвенцію про рятування 1989 року:

a) коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

b) коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна;

c) коли всі заінтересовані сторони є громадянами Республіки Болгарія;

d) коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про ратифікацію Канадою супроводжувався наступним застереженням:

"Відповідно до статті 30 Міжнародної конвенції про рятування 1989 року, Уряд Канади залишає право не застосовувати положення цієї Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про приєднання Хорватії супроводжувався наступним застереженням:

"Відповідно до пунктів 1 (b) та (d) статті 30 Міжнародної конвенції про рятування 1989 року Республіка Хорватія заявляє про те, що залишає право не застосовувати положення Міжнародної конвенції про рятування:

- коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна;

- коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про приєднання Еквадору містить наступне застереження:

"Відповідно до статті 30.1 (d) Міжнародної конвенції про рятування 1989 року, прийнятої 28 квітня 1989 року у м. Лондон, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, у штаб-квартирі Міжнародної морської організації (ІМО), Уряд Республіки Еквадор залишає право не застосовувати положення Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про приєднання Естонії містить наступне застереження (переклад):

"1) Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 4 Конвенції Естонська Республіка застосовуватиме положення Конвенції до військових кораблів чи інших некомерційних суден, що знаходяться у власності будь-якої держави чи експлуатуються нею, або які мають під час проведення рятувальних операцій суверенний імунітет відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права;

2) Відповідно до пунктів 1 (a), (b) та (d) статті 30, Конвенції Естонська Республіка залишає за собою право не застосовувати положення Конвенції:

a) коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

b) коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна;

c) коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про затвердження Фінляндії містить наступне застереження:

"Відповідно до статті 30 (1) (d) Конвенції. Фінляндська Республіка залишає право не застосовувати положення Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про приєднання Франції містить наступне застереження:

"Ратифікуючи Міжнародну конвенцію про рятування, прийняту 28 квітня 1989 року у м. Лондон, Уряд Французької Республіки залишає право, відповідно до пунктів 1 (a) та (b) статті 30 Конвенції, не застосовувати її положення, коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання та коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна.

Відповідно до пункту 1 (d) статті 30 Конвенції, Уряд Французької Республіки також залишає за собою право не застосовувати положення зазначеної Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про ратифікацію Німеччиною містить наступне застереження (переклад):

"Шляхом відступу від статті 4 (1), Федеративна Республіка Німеччина застосовуватиме положення цієї Конвенції, за винятком статті 21, до суден, що знаходяться у власності держави чи експлуатуються нею у некомерційних цілях або які мають під час проведення рятувальних операцій суверенний імунітет відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права.

Відповідно до статті 30 (1) (d), Федеративна Республіка Німеччина залишає право не застосовувати положення цієї Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про приєднання Ісламської Республіки Іран містить наступне застереження:

"Уряд Ісламської Республіки Іран залишає право не застосовувати положення цієї Конвенції у випадках, зазначених у пунктах 1 (a), (b), (c) та (d) статті 30.".

Документ про ратифікацію Ірландією містить наступне застереження:

"… Ірландія залишає за собою право не застосовувати застереження Конвенції, визначені у статті 30 (1) (a) та (b) відповідно.".

Документ про приєднання Ямайки містить наступне застереження:

"… Уряд Ямайки, відповідно до статті 30 (1) (d) залишає право не застосовувати положення цієї Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про приєднання Литовської Республіки містить наступне застереження:

"Відповідно до пункту 1 (a) та (b) статті 30 зазначеної Конвенції, Литовська Республіка залишає право не застосовувати положення Конвенції коли:

1. рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання,

2. рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна.".

Документ про ратифікацію Мексиканськими Сполученими Штатами містить наступні застереження та заяву (переклад):

"Уряд Мексиканських Сполучених Штатів залишає право не застосовувати положення цієї Конвенції у випадках, зазначених у пунктах 1 (a), (b), (c) та (d) статті 30, одночасно вказуючи на те, що рятування розглядається як добровільна дія.".

Документ про прийняття містить наступне застереження:

"Королівство Нідерланди залишає право не застосовувати положення цієї Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Прийняття супроводжувалось також наступним повідомленням, зробленим згідно з пунктом 2 статті 4 Конвенції:

"Королівство Нідерланди вирішило застосовувати Міжнародну конвенцію про рятування 1989 року до військових кораблів або інших суден, описаних у пункті 1 статті 4 Конвенції за наступних термінів та умов: відповідно до статті 554 Том 8 "Засоби руху та транспорт" Цивільного кодексу Королівства Нідерланди, з поправками від 2 липня 1997 року Тому 8 Цивільного кодексу по відношенню до рятувальних та деяких інших дій, розділі 2 "Підтримка", заголовку 6 зазначеного Тому 8, також застосовуватиме до рятувальних операцій військовими (-х) кораблями (-ів) чи інших некомерційних суден, що знаходяться у власності, експлуатації або чартері Королівства Нідерланди або іншої держави, яка заявила про застосування Конвенції до такого типу кораблів та суден.".

Документ про приєднання Нової Зеландії містить наступне застереження та заяву:

"Уряд Нової Зеландії, згідно зі Статтею 30 (1) (d) Конвенції, залишає право не застосовувати положення Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні; та заявляє, що дія цього застереження поширюється і на Токелау.".

Документ про ратифікацію Королівством Норвегія містить наступне застереження:

"Відповідно до підпункту 1 (d) статті 30 Конвенції, Королівство Норвегія залишає право не застосовувати положення цієї Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про ратифікацію Польщею містить наступні заяву та застереження:

"1) Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 4 Конвенції, Республіка Польща застосовуватиме цю Конвенцію до військових кораблів та інших некомерційних суден, що знаходяться у власності Республіки Польща або експлуатуються нею;

2) Відповідно до пунктів 1 (a), (b) та (d) Статті 30 Конвенції, Республіка Польща залишає право не застосовувати положення цієї Конвенції:

(a) коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

(b) коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна;

(c) коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про ратифікацію Російською Федерацією містить наступне застереження (російської мовою) (переклад):

"Російська Федерація, відповідно до підпункту (d) пункту 1 статті 30 Міжнародної конвенції про рятування 1989 року, залишає право не застосовувати положення зазначеної Конвенції, коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про приєднання Саудівської Аравії містить наступні застереження (переклад):

"1. Документ про приєднання у жодному разі і за будь-яких обставин не означає офіційне визнання Ізраїлю;

2. Королівство Саудівська Аравія залишає за собою право не застосовувати правила, зазначені у документі про приєднання, у випадках передбачених пунктами (a), (b), (c) та (d) статті 30 цього документу.".

Наступні застереження були зроблені під час підписання Конвенції:

"Відповідно до положень статті 30.1(a), 30.1(b) та 30.1(d) Міжнародної конвенції про рятування 1989 року, Королівство Іспанія залишає право не застосовувати положення Конвенції:

- коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

- коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна.

З метою реалізації цих застережень, Королівство Іспанія розуміє термін "внутрішні води", не як води, передбачені і регламентовані під назвою "внутрішні води" в Конвенції ООН з морського права, а як континентальні водах, які не пов’язані з морем і не використовуються морськими суднами. Зокрема, води портів, річок, лиманів, і т.д., які часто відвідуваних морськими суднами, не розглядаються в якості внутрішніх вод.

- коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про ратифікацію Іспанією містить наступне застереження (переклад):

"Відповідно до статті 30.1(a), 30.1(b) та 30.1(d) Міжнародної конвенції про рятування 1989 року, Королівство Іспанія залишає право не застосовувати положення Конвенції:

- коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

- коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна.

- З метою реалізації цих застережень, Королівство Іспанія має намір трактувати термін "внутрішні води" як виключно ті континентальні води, які не мають доступу до моря і не використовуються для морського судноплавства;

- коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про ратифікацію Королівством Швеція містить наступне застереження:

"Посилаючись на статтю 30 1(d), Швеція залишає право не застосовувати положення Конвенції, коли майно стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про приєднання до Республіки Туніс містить наступне застереження (французькою мовою) (переклад):

"Туніс залишає право не застосовувати положення Міжнародної конвенції про рятування 1989 року:

(a) коли рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання;

(b) коли рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна;

(c) коли всі заінтересовані сторони є громадянами Тунісу;

(d) коли майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".

Документ про ратифікацію Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії містить наступне застереження:

"Відповідно до положень пунктів 1(a), (b) та (d) статті 30 Конвенції, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії залишає право не застосовувати положення Конвенції коли:

(i) рятувальна операція має місце у внутрішніх водах та всі судна, з якими пов'язані такі дії, є суднами внутрішнього плавання; або

(ii) рятувальні операції мають місце у внутрішніх водах без застосування жодного судна; або

(iii) майно, стосовно якого потрібно застосовувати рятувальні операції, є морським майном культурного характеру доісторичного, археологічного чи історичного значення та знаходиться на морському дні.".