Європейська угода про правила, що регулюють пересування осіб між державами-членами Ради Європи (ETS N 25 ) (укр/рос)

Статус Угоди див.

Уряди, що підписали цю Угоду, будучи членами Ради Європи,

Прагнучи сприяти поїздкам осіб між своїми країнами,

Домовилися про таке:

1. Громадяни Договірних Сторін, незалежно від країни їхнього проживання, можуть в'їжджати на територію іншої Сторони або залишати її через будь-які кордони по пред'явленню одного з документів, перелік яких наведено у додатку до цієї Угоди, який є її невід'ємною частиною.

2. Спрощена процедура, зазначена у пункті 1 вище, застосовується лише до поїздок, тривалість яких не перевищує тримісячного терміну.

3. Дійсні паспорти й візи можуть вимагатися для всіх поїздок, тривалість яких перевищує тримісячний термін, або якщо в'їзд на територію іншої Сторони здійснюється з метою прибуткової діяльності.

4. Для цілей цієї Угоди термін "територія" Договірної Сторони має значення, яке надається такою Стороною в заяві на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи для повідомлення всім іншим Договірним Сторонам.

Настільки, наскільки одна або більше Договірних Сторін вважають це необхідним, перетин кордону здійснюється лише в дозволених пунктах.

Вищевикладені положення жодною мірою не впливають на закони й нормативні акти, які регулюють поїздки іноземців на територію будь-якої Договірної Сторони.

Ця Угода не впливає на положення внутрішнього законодавства і двосторонніх чи багатосторонніх договорів, конвенцій або угод, які вже набули чинності або можуть в майбутньому набути чинності, згідно з якими до громадян інших Договірних Сторін застосовуються більш сприятливі умови відносно перетину кордонів.

Кожна Договірна Сторона дозволяє власнику будь-якого з документів, зазначених у складеному нею переліку, який міститься в додатку до цієї Угоди, знову в'їжджати на свою територію без дотримання формальностей, навіть у випадку, коли його громадянство є спірним.

Кожна Договірна Сторона зберігає за собою право заборонити в'їзд або перебування на своїй території громадян іншої Сторони, яких вона вважає небажаними.

Кожна Договірна Сторона зберігає за собою можливість на підставах, пов'язаних із забезпеченням громадського порядку, безпеки або охорони здоров'я населення, відкласти набуття чинності цією Угодою або розпорядитися призупинити її застосування щодо всіх або деяких інших Сторін, за винятком того, що стосується положень статті 5. Про такий захід негайно повідомляється Генеральному Секретарю Ради Європи, який інформує про це інші Сторони. Аналогічна процедура застосовується, як тільки такий захід припиняє дію.

Договірна Сторона, яка користується однією з можливостей, зазначених у попередньому пункті, може вимагати застосування цієї Угоди іншою Стороною лише в тій мірі, в якій вона сама застосовує її щодо такої Сторони.

Ця Угода відкрита для підписання членами Ради Європи, які можуть стати її Сторонами шляхом:

a) підписання без застереження щодо ратифікації;

b) підписання з застереженням щодо ратифікації з подальшою ратифікацією.

Ратифікаційні грамоти передаються на зберігання Генеральному Секретарю Ради Європи.

Ця Угода набуває чинності першого дня місяця, який наступає після дати, коли три члени Ради, відповідно до статті 8, підписали цю Угоду без застережень щодо ратифікації або ратифікували її.

Для будь-якого члена, який у подальшому підпише Угоду без застереження щодо ратифікації або ратифікує її, Угода набуде чинності першого дня місяця, який наступає після дати такого підписання або передачі на зберігання ратифікаційної грамоти.

Після набуття чинності цією Угодою Комітет Міністрів Ради Європи може запросити будь-яку Державу, яка не є членом Ради Європи, приєднатися до цієї Угоди. Таке приєднання набуває чинності першого дня місяця, який наступає після дати передачі на зберігання Генеральному Секретарю Ради Європи документа про приєднання.

Будь-який уряд, який бажає підписати цю Угоду чи приєднатися до неї і який ще не склав свій перелік документів, зазначений в пункті 1 статті 1 та наведений у додатку, подає перелік таких документів Договірним Сторонам через Генерального Секретаря Ради Європи. Цей перелік вважається схваленим усіма Договірними Сторонами і включається до додатка до цієї Угоди, якщо відносно нього не висунуто ніяких заперечень протягом двох місяців після його передачі Генеральним Секретарем.

Аналогічна процедура застосовується, якщо уряд, який підписав цю Угоду, бажає внести зміни до переліку документів, складеного ним та включеного до додатку.

Генеральний Секретар Ради Європи повідомляє членів Ради і держави, що приєдналися до Угоди, про:

a) дату набуття чинності цією Угодою і будь-яких членів, які підписали її без застереження щодо ратифікації або які ратифікували її;

b) передачу на зберігання будь-якого документа про приєднання відповідно до статті 10;

c) будь-яке повідомлення, отримане відповідно до статті 13, і про дату набуття ним чинності.

Будь-яка Договірна Сторона може припинити застосування цієї Угоди, направивши за три місяці до цього відповідне повідомлення Генеральному Секретарю Ради Європи.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники підписали цю Угоду.

Вчинено у Парижі 13 грудня 1957 року, англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архівах Ради Європи. Генеральний Секретар Ради Європи надсилає її завірені копії урядам, які підписали цю Угоду.

Австрія:

- дійсний паспорт чи паспорт, термін дії якого закінчився протягом останніх п'яти років;

- офіційне посвідчення особи.

Бельгія:

- бельгійський дійсний паспорт або паспорт, термін дії якого закінчився протягом останніх 5 років;

- офіційне посвідчення особи;

- офіційне посвідчення особи, яке має силу посвідчення особи дитини і яке видане бельгійському громадянину бельгійським дипломатичним або консульським представництвом за кордоном;

- посвідчення особи з фотографією видане бельгійським місцевим органом влади дитині віком до 12 років;

- документ, який засвідчує особу, без фотографії, виданий бельгійським місцевим органом влади дитині віком до 12 років. Цей документ приймається лише у випадку, якщо дитина подорожує зі своїми батьками;

- дійсне посвідчення особи іноземця, видане компетентною владою країни проживання бельгійцям, які на законних підставах проживають у Франції, Люксембурзі і Швейцарії, яке зазначає, що його власник є громадянином Бельгії;

- тимчасове посвідчення особи.

Франція:

- французький дійсний паспорт чи паспорт, термін дії якого закінчився протягом останніх п'яти років (новий зразок запроваджено з 28 квітня 1999 року; попередній зразок, виданий за певних умов, залишається дійсним);

- дійсне французьке посвідчення особи;

- французьке посвідчення особи, дійсне протягом трьох місяців;

- дійсне посвідчення особи іноземця, видане компетентною владою країни проживання громадянам Франції, які на законних підставах проживають у Бельгії, Люксембурзі і Швейцарії, посвідчення має зазначати громадянство власника.

Федеративна Республіка Німеччина:

- паспорт або проїзний документ дитини Федеративної Республіки Німеччини, дійсний або термін дії якого закінчився протягом року;

- дійсне тимчасове посвідчення особи Федеративної Республіки Німеччина;

- дійсне посвідчення особи Федеративної Республіки Німеччина.

Греція:

- дійсний грецький паспорт;

- туристичне посвідчення особи.

Італія:

- дійсний паспорт Італійської Республіки;

- офіційне посвідчення особи Італійської Республіки;

- для дітей: свідоцтво про народження з фотографією, завірене поліцейською печаткою;

- особисте посвідчення особи, видане державним посадовим особам.

Ліхтенштейн:

- національний паспорт Князівства Ліхтенштейн;

- посвідчення особи Князівства Ліхтенштейн.

Люксембург:

- люксембурзький дійсний паспорт чи паспорт, термін дії якого закінчився протягом останніх 5 років;

- офіційне посвідчення особи;

- посвідчення особи і проїзні документи, видані дитині віком до 15 років місцевим органом влади Люксембургу;

- дійсне посвідчення особи іноземця, видане компетентною владою країни проживання громадянам Люксембургу, які на законних підставах проживають у Бельгії, Франції, Швейцарії та Ліхтенштейні, яке зазначає, що його власник є громадянином Люксембургу.

Мальта:

- дійсний національний паспорт;

- дійсне офіційне посвідчення особи.

Нідерланди:

- національний паспорт;

- голландське посвідчення особи;

- діловий паспорт;

- дипломатичний паспорт;

- офіційний паспорт;

- перепустка (laissez-passer);

- тимчасовий паспорт.

Португалія:

- дійсний паспорт чи паспорт, термін дії якого закінчився протягом останніх п'яти років;

- дійсне національне посвідчення особи;

- дійсне колективне посвідчення особи та туристичне посвідчення.

Словенія:

- дійсний звичайний паспорт;

- дійсний дипломатичний паспорт;

- дійсний службовий паспорт;

- дійсний екстрений паспорт.

(Примітка Секретаріату: Словенський дійсний екстрений паспорт був прийнятий Бельгією, Люксембургом, Нідерландами та Іспанією за умови, що його використання обмежується поверненням до Словенії).

Іспанія:

- дійсний паспорт чи паспорт, термін дії якого закінчився протягом останніх п'яти років;

- дійсне національне посвідчення особи;

- для осіб віком до 18 років - дійсне національне посвідчення особи разом із дозволом від особи, яка здійснює батьківські повноваження, виданим у центральному відділенні поліції, магістратурі, нотаріуса або мера, чи командиром відділення Цивільної гвардії (Garde Civile).

Швейцарія:

- дійсний швейцарський паспорт чи паспорт, термін дії якого закінчився протягом останніх п'яти років;

- дійсне швейцарське посвідчення особи, видане кантональним чи місцевим органом влади;

- для дітей до 15 років, які не мають паспорта чи посвідчення особи - перепустка (laissez-passer), видана кантональним органами влади.

Туреччина:

- дійсний національний паспорт;

- туристичне посвідчення (лише для однієї поїздки, що здійснюється для повернення до Туреччини).