Рекомендація щодо побутового обслуговування працівників N 102

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 6 червня 1956 року на свою тридцять дев'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно побутового обслуговування працівників, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього двадцять шостого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят шостого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1956 року щодо побутового обслуговування:

беручи до уваги бажаність визначити деякі принципи та встановити деякі норми відносно побутового обслуговування, що стосуються:

a) харчування на підприємстві або близько від нього;

b) організація відпочинку на підприємстві або поблизу від нього та культурних розваг, за винятком оплачуваних відпусток;

c) засобів транспорту до місця роботи та назад, коли звичайний громадський транспорт недостатній або важко доступний,

Конференція рекомендує, щоб нижченаведені положення застосовувались з усією повнотою та швидкістю, сумісними з умовами окремих країн, за приватною ініціативою, як заходи державної влади або іншим методом, і щоб кожний член Організації подавав Міжнародному бюро праці на запит Адміністративної ради доповідь з викладенням заходів щодо впровадження в життя цих положень:

1. Ця Рекомендація застосовується щодо працівників як фізичної, так і нефізичної праці, зайнятих на державних або приватних підприємствах, за винятком працівників сільського господарства та морського транспорту.

2. У всіх випадках, коли виникає сумнів щодо можливості застосування цієї Рекомендації до певного підприємства, питання повинно вирішуватися або компетентним органом влади після консультацій з відповідними організаціями роботодавців і працівників або відповідно до законодавства чи практики країни.

3. Беручи до уваги різноманітність видів побутового обслуговування та практики його здійснення в різних країнах, зазначені у цій Рекомендації види обслуговування можуть створюватися органами державної влади чи за приватною ініціативою:

a) або в законодавчому порядку;

b) або іншим чином, ухваленим відповідним органом влади після консультації з організаціями роботодавців і працівників;

c) або шляхом колективних договорів чи інших угод, укладених між відповідними організаціями роботодавців і працівників.

4. На підприємствах або близько від них повинні влаштовуватись і працювати їдальні, які відпускають відповідні готові страви, коли це є бажаним, із урахуванням кількості зайнятих на підприємстві працівників, прохань щодо відкриття їдальні та перспектив її використання, відсутності іншого належного обслуговування для отримання готової їжі та залежно від інших особливих обставин.

5. Якщо створення їдалень передбачається законодавством країни, компетентний орган влади повинен мати право вимагати створення та роботи їдалень на підприємствах або поблизу від підприємств, на яких працює не менше визначеної кількості працівників, або якщо з інших міркувань відповідних органів влади це є доцільним.

6. Якщо створення їдалень належить до компетенції створених відповідно до чинного законодавства країни фабрично-заводських комітетів, ці комітети повинні створювати їдальні на підприємствах, де їхнє відкриття та робота будуть доцільними.

7. Якщо їдальні створюються відповідно до колективних договорів або іншим способом, за винятком випадків, передбачених у параграфах 5 та 6, укладені угоди повинні застосовуватися до тих підприємств, на яких за двосторонньою згодою між відповідними роботодавцями і працівниками це буде визнано доцільним.

8. Компетентні органи влади або будь-який інший відповідний орган повинні вживати відповідних заходів щодо надання підприємствам відомостей, вказівок і порад щодо технічних питань, пов'язаних із створенням та роботою їдалень.

9. 1) У разі відсутності відповідних друкованих матеріалів компетентний орган влади чи будь-який інший відповідний орган влади повинен опрацювати й видати детальну документацію з відомостями, пропозиціями та порадами, що відповідають особливим умовам цієї країни, відносно методів створення та роботи їдалень.

2) Ця документація повинна містити пропозиції з таких питань:

a) розміщення їдальні стосовно різноманітних будівель або служб відповідних підприємств;

b) створення спільних їдалень для кількох підприємств, коли недоцільно;

c) внутрішнє обладнання їдалень із зазначенням норм площі, освітлення, опалення, температури та вентиляції;

d) планування їдалень: їдальня та службові приміщення, кухня, приміщення для миття посуду, продовольчий склад, контора, шафи для одягу, умивальники для працівників їдалень;

e) обладнання, меблювання та внутрішнє оздоблення їдалень; устаткування для приготування їжі, холодильники, обладнання складів та приміщень для миття посуду; вид палива для приготування їжі; тип столів і стільців для їдалень; загальні вказівки стосовно кольору та внутрішнього оздоблення;

f) вид готової їжі: стандартні меню, меню із стравами на вибір, порційні страви; дієтичне харчування відповідно до припису лікаря; особливі страви для тих, хто працює у шкідливих умовах; сніданки, обіди та готова їжа в інший час для працівників, які працюють позмінно;

g) норми харчування: поживні властивості їжі, розроблення меню та збалансовані режими харчування;

h) спосіб обслуговування в їдальнях: видача їжі через віконце або біля прилавку, самообслуговування або подавання страв на стіл; особовий склад, потрібний для кожного виду обслуговування;

i) правила гігієни для кухні та приміщень їдалень;

j) фінансові питання: початкові кошти для будівництва, обладнання та меблювання; накладні та поточні витрати на утримання; вартість продовольчих продуктів та утримання персоналу; ведення звітності; визначення цін на готові страви.

10. 1) На підприємствах, де організація їдалень, які видають відповідні страви, є неможливою, і на інших підприємствах, де такі їдальні існують, у разі можливості й потреби слід влаштовувати буфети і пересувні лотки для продажу їжі в упаковці або легких закусок, а також чаю, кави, молока та інших напоїв. Однак пересувні лотки не повинні бути на тих робочих місцях, де через шкідливі й небезпечні виробничі процеси вживання працівниками їжі та напоїв є небажаним.

2) Деякі види цього обслуговування повинні надаватися не тільки в обідню перерву і під час перерви серед зміни, але також під час дозволених перерв для відпочинку і тимчасового припинення роботи.

11. 1) На підприємствах, де організація їдалень, які відпускають відповідну готову їжу, є неможливою, і у разі потреби також на інших підприємствах, де такі їдальні існують, працівникам повинні надаватися, якщо це можливо й доцільно, приміщення, де вони могли б готувати, підігрівати та споживати їжу, принесену із собою.

2) Відповідні заходи повинні забезпечувати принаймні:

a) приміщення з належним пристосуванням для зменшення незручностей, спричинених холодом чи спекою відповідно до клімату;

b) належні вентиляцію та освітлення;

c) столи та сидіння відповідного типу і в достатній кількості;

d) засоби для підігріву їжі та напоїв;

e) забезпечення в достатній кількості доброю питною водою.

12. На підприємствах, де працівники працюють на розкиданих на великій площі місцях роботи, бажано, у разі можливості й потреби та у разі відсутності інших задовільних можливостей для харчування, організовувати пересувні кухні для продажу працівникам належної їжі.

13. Слід вживати особливих заходів для роздачі змінним робітникам належної їжі та напоїв у відповідні робочі години.

14. У місцевостях, де не існує достатнього оплачуваного надання відповідних їстівних продуктів, обідів та напоїв, слід вживати заходів для надання такого обслуговування.

15. Працівників ні в якому разі не повинні примушувати до користування цим обслуговуванням, за винятком випадків, коли це не передбачається законодавством країни з метою охорони здоров'я.

16. 1) На підприємствах, де працівники, особливо жінки та підлітки, мають під час роботи можливість посидіти без шкоди для роботи, їм повинні надаватися сидіння.

2) Надані таким чином сидіння повинні встановлюватися в достатній кількості та достатньо близько від місця роботи відповідних працівників.

17. 1) На підприємствах, де значна частка роботи може без шкоди виконуватися сидячи, працівникам повинні надаватися сидіння.

2) Форма, конструкція та розмір сидіння повинні бути зручними для працівника, пристосовані до роботи і у разі потреби забезпечені підніжками.

18. Незалежно від того, чи передбачено законодавством країни надання сидінь для працівників, компетентні органи праці кожної країни повинні дозволяти співробітникам відповідного відомства надавати відомості, вказівки та поради з технічних питань, пов'язаних із забезпеченням відповідних сидінь та утриманням їх у належному стані, зокрема, коли вони надаються працівникам, зайнятим на роботах, значна частина яких без шкоди може виконуватися сидячи.

19. 1) На підприємствах, де не існує інших можливостей тимчасового відпочинку для працівників у робочі години, слід влаштовувати приміщення для відпочинку, коли це є бажаним, з урахуванням виду роботи та інших її умов і обставин. Приміщення для відпочинку повинні надаватися, зокрема, для робітниць, для робітників, які зайняті на особливо важких або інших спеціальних роботах і які потребують тимчасового відпочинку протягом роботи, та для змінних робітників, які користуються перервами.

2) Законодавство окремих країн у разі доцільності повинно містити положення, які уповноважують компетентний орган влади вимагати обладнання приміщень для відпочинку на окремих підприємствах або групах підприємств, де, на думку компетентного органу влади, це буде бажаним у зв'язку з умовами та обставинами праці.

20. Відповідні заходи повинні забезпечувати принаймні:

a) приміщення з належним пристосуванням для зменшення незручностей, спричинених холодом чи спекою відповідно до клімату;

b) належні вентиляцію та освітлення;

c) достатню кількість відповідних сидінь.

21. 1) Слід вживати потрібних заходів щодо заохочення створення на підприємстві чи поблизу від нього, можливостей для розваг для робітників, які працюють на підприємстві, якщо такі можливості ще не надано їм спеціальною установою або громадськими організаціями, а представники заінтересованих працівників вказують на дійсну потребу вжиття таких заходів.

2) Якщо такі заходи потрібні, їх повинні вживати або фабрично-заводські комітети, або, якщо це питання належить до їхньої компетенції, інші органи, створені згідно з законодавством відповідної країни, або за ініціативою відповідних роботодавців і працівників після взаємних консультацій. Цих заходів треба вживати переважно таким чином, щоб вони стимулювали та підтримували дії органів влади з метою задоволення громадського попиту на культурні розваги.

22. Якими б не були методи, вибрані для надання засобів культурних розваг, працівників ні в якому разі не слід примушувати користуватися ними.

23. Якщо керівництво громадським харчуванням і культурними розвагами, які надано в розпорядження працівників, може здійснюватися різними способами відповідно до звичаїв певної країни чи місцевості або відповідно до угод, які покладають на особливі органи загальну організацію побутового обслуговування, компетентні органи влади, роботодавці й працівники повинні враховувати можливості використання нижченаведених методів управління:

a) щодо громадського харчування:

i) у країнах, де організація громадського харчування перебуває в розпорядженні фабрично-заводських комітетів, створених відповідно до чинного законодавства цієї країни, керівництво цим обслуговуванням повинно здійснюватися зазначеними фабрично-заводськими комітетами або підкомітетами, створеними ними;

ii) в інших країнах керівництво цими видами обслуговування повинно здійснюватися дирекцією підприємства або концесіонером за її призначенням, причому слід вживати заходів для консультації з працівниками підприємства, наприклад, через комітет з роботи їдальні, який складається з представників працівників;

b) щодо організації культурних розваг:

i) у країнах, де організація культурних розваг перебуває в розпорядженні фабрично-заводських комітетів, створених відповідно до чинного законодавства цієї країни, керівництво повинно здійснюватися фабрично-заводськими комітетами або підкомітетами, створеними ними;

ii) в інших країнах керівництво організацією культурних розваг повинно здійснюватися або центральною культурно-побутовою комісією, яку обирають працівники підприємства за участю одного чи кількох представників дирекції, чи без такої участі, або ряд окремих клубів, створених добровільними групами працівників підприємства, заінтересованих у тій чи іншій формі розваг.

24. Компетентні органи влади кожної країни повинні організовувати наради з організаціями працівників і роботодавців, як щодо питань форм керівництва, так і питань нагляду за побутовим обслуговуванням, який здійснюється на підставі законодавства країни.

25. Якщо громадське харчування та культурні розваги можуть фінансуватися різними способами відповідно до звичаїв країни чи місцевості або відповідно до угод. які покладають на особливі органи загальну організацію побутового обслуговування, компетентні органи влади, роботодавці й працівники повинні враховувати можливості використання нижченаведених методів фінансування:

a) щодо громадського харчування:

i) оплата з боку роботодавця вартості будівлі, найму або надання іншим способом приміщення для громадського харчування, потрібного обладнання та меблів, а також поточних витрат, куди входять опалення, освітлення, прибирання, сплата зборів і податків, а також страхування та утримання зазначених приміщень, обладнання й меблів;

ii) оплата з боку працівників, що користуються цими видами обслуговування, готових страв та іншої їжі;

iii) фінансування витрат з виплати заробітної плати та внесків на страхування працівників громадського харчування з боку роботодавців, або працівників у вигляді оплати готових страв та іншої їжі;

b) щодо культурних розваг:

i) фінансування з боку роботодавця будівлі, найму або надання іншим способом приміщення для кімнатних розваг, майданчиків та пристроїв для розваг на відкритому повітрі разом із постійним обладнанням та меблями, а також покриття поточних витрат, куди входять опалення, освітлення, прибирання, сплата зборів і податків, а також страхування та утримання зазначених приміщень, майданчиків, пристроїв, обладнання й меблів;

ii) фінансування з боку працівників, які користуються цим обслуговуванням, поточних і, зокрема, неповоротних витрат на обладнання та постачання, шляхом сплати членських внесків та оплати права участі в іграх, а також виручкою за право входу на спортивні змагання або іншими способами.

26. В економічно слабо розвинутих країнах у разі відсутності особливих узаконених обов'язків щодо побутового обслуговування, воно може фінансуватися за рахунок фонду поліпшення культурно-побутових умов, створеного за допомогою внесків, установлених відповідними органами влади, який управляється комітетами, що складаються з однакової кількості представників роботодавців та працівників.

27. 1) Якщо готові страви та інша їжа надаються працівникові безпосередньо роботодавцем, то ціни на них повинні бути помірними і встановлюватися без урахування прибутку для роботодавця; будь-який можливий грошовий надлишок від продажу повинен вноситися до спеціального фонду або на рахунок, призначений, відповідно до обставин, для покриття збитків або поліпшення обслуговування працівників.

2) Якщо готові страви та інша їжа надаються керуючим або концесіонером, то ціни повинні бути помірними і встановлюватися без урахування прибутку для роботодавця.

3) Якщо таке обслуговування здійснюється відповідно до колективних договорів або угод, укладених на деяких підприємствах, то зазначені в пункті 1 фонди повинні управлятися або паритетним органом або працівниками.

28. 1) Ні в якому разі не слід вимагати від працівників участі у витратах на ті види побутового обслуговування, якими вони не мають бажання користуватися.

2) Якщо передбачається участь працівників у витратах на побутове обслуговування, то не повинні допускатися платежі в розстрочку або відстрочення платежу.

29. Коли це потрібно і можливо, слід передбачати обладнання місць, придатних для стоянки та зберігання, якщо відповідно до національного й місцевого звичаю працівники користуються своїми власними транспортними засобами для поїздки на роботу і назад.

30. Якщо значна кількість працівників має особливі труднощі під час поїздки на роботу та повернення додому через недостатність громадського транспорту або невідповідність розкладу потребам, які пов'язані з часом початку роботи і закінчення її, то підприємства, де працюють ці працівники, повинні намагатися добиватись від місцевих служб громадського транспорту потрібних удосконалень та змін.

31. Якщо транспортні труднощі, які відчувають працівники, пояснюються головним чином перевантаженням транспортних засобів та заторами вуличного руху в окремі години і, якщо ці ускладнення не можуть бути усунені іншим чином, то підприємства, де працюють ці працівники, повинні після консультацій з відповідними працівниками, службами транспорту та руху, а у разі потреби з іншими підприємствами, розташованими в тій самій місцевості, намагатися змінити або розподілити час початку та закінчення роботи для всього підприємства або деяких з його служб.

32. Коли працівники мають потребу в достатніх транспортних засобах, якими можна легко користуватися, і не можуть бути забезпечені ними в інший спосіб, то такі транспортні засоби повинні надавати їм самі роботодавці.

33. В деяких країнах або районах чи в галузях промисловості, де служби громадського транспорту недостатні або важко доступні, підприємства повинні, якщо вони не забезпечують транспортними засобами, виплачувати працівникам за угодою з відповідними роботодавцями та працівниками, допомогу на транспорт.

34. У разі потреби підприємства повинні дбати про надання достатніх громадських та інших засобів для перевезення працівників, які працюють позмінно, у години дня чи ночі, коли звичайні засоби громадського транспорту недостатні, погано доступні або відсутні зовсім.

35. У кожному випадку, коли в цій Рекомендації йде мова про "законодавство країни", цей вираз, що стосується федеративних держав, поширюється як на законодавство самої федеративної держави, так і на законодавство відповідних органів влади окремих штатів, провінцій, кантонів або інших адміністративних одиниць, які входять до зазначеної федеративної держави.