Рекомендація щодо розширення можливостей використання працівниками вільного часу N 21

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася на свою третю сесію 16 червня 1924 року,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно розширення можливостей використання працівниками дозвілля, що є першим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього п'ятого дня липня місяця тисяча дев'ятсот двадцять четвертого року нижченаведену Рекомендацію, яка може бути названа Рекомендацією щодо використання вільного часу, 1924 року, що буде передана членам Міжнародної організації праці для розгляду з метою впровадження її в життя через національні законодавства або іншим шляхом, відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

беручи до уваги, що, ухвалюючи на своїй першій сесії, яка відбувалась у Вашингтоні, Конвенцію про тривалість робочого часу, Генеральна конференція Міжнародної організації праці мала за одну зі своїх основних цілей забезпечення для працівників окрім потрібного часу для сну, достатнього часу, протягом якого вони могли б займатися тим, чим вони забажають, або, іншими словами, достатньо вільного часу;

беручи до уваги, що протягом такого вільного часу працівники мають можливість вільно розвивати, згідно зі своїми індивідуальними уподобаннями, свої фізичні, розумові або духовні здібності, і такий розвиток є великою цінністю з погляду прогресу цивілізації;

беручи до уваги, що добре спрямоване використання цього вільного часу дає можливість працівникам для розвитку більш різнобічних інтересів, забезпечуючи відпочинок від напруження, яке накладає на них щоденна праця, може навіть збільшити виробіток працівника і його продуктивність, і таким чином може допомогти отримати максимум ефективності від восьмигодинного робочого дня;

беручи до уваги, що хоча надається достатнього значення звичаям, котрі існують в різних країнах, та місцевим умовам, однак може бути корисним викладення принципів і методів, які на цей час, очевидно, вважаються найбільш пристосованими для забезпечення найкращого використання вільного часу, і що може бути також повчальним поширення даних про зроблене в цьому напрямі для використання в усіх країнах;

беручи до уваги, що важливість цієї інформації є особливо значною в момент, коли питання щодо ратифікації Конвенції про тривалість робочого часу розглядають члени Міжнародної організації праці,

Генеральна конференція пропонує нижченаведені рекомендації:

Оскільки всі згодні, що в тих країнах, де є обмеження робочого часу законом, колективними договорами або іншим чином, всі вигоди, які очікуються від цього, повинні гарантуватися і працівникам, і спільноті, слід вживати заходів для забезпечення того, щоб працівники мали можливість використовувати в повному обсязі вільний час, що належить їм, як зазначено вище;

оскільки важливо, щоб, з одного боку, працівники належно оцінювали значущість вільного часу, який забезпечується їм, і робили в будь-яких умовах все від них залежне для запобігання зазіханням на цей вільний час, а з другого боку, щоб роботодавці завжди прагнули до встановлення заробітної плати, яка достатньою мірою відповідала б потребам працівників, і щоб у останніх не виникала потреба у додатковій понаднормовій оплачуваній роботі у вільний час;

оскільки визнається, що важко впроваджувати в життя заборону продовження оплачуваної роботи за спеціальністю в одного й того самого або іншого роботодавця понад встановлений законом робочий день, можливо навіть, що така заборона скидається на порушення прав працівників використовувати свій вільний час за власним бажанням. Конференція, однак, вважає, що має бути звернено увагу на заходи, яких буде вжито в цьому напрямі у багатьох країнах;

Конференція рекомендує, щоб уряди заохочували і полегшували укладення колективних договорів, які забезпечуватимуть працівникам нормальний рівень життя на обмін законного робочого часу, і які визначатимуть шляхом добровільної угоди між роботодавцями та працівниками заходи, котрі потрібно здійснювати для того, щоб утримати працівників від додаткової оплачуваної роботи.

Оскільки загально визнано, що всі засоби повинні бути запропоновані працівникам для того, щоб надати їм можливість найкращим чином використовувати вільний час, що належить їм, як зазначено вище, Конференція рекомендує:

a) щоб кожний член Організації, належним чином враховуючи вимоги різних галузей господарства, місцеві звичаї і відмінні між собою здібності та навички різних категорій працівників, розглянув засоби організовувати робочий день так, щоб вільний час був, якщо це можливо, безперервним;

b) щоб за допомогою добре організованої транспортної системи і завдяки спеціально спрощеній оплаті вартості проїзду та розкладам руху працівникам була надана можливість знизити до мінімуму час, що витрачається на дорогу між домом та роботою, і щоб компетентні органи державних або приватних підприємств проводили широке опитування організацій роботодавців та працівників для найкращого забезпечення такої системи.

Оскільки використання працівниками вільного часу не може бути відокремлене від загальних заходів, яких вживає спільнота для сприяння поліпшенню здоров'я та добробуту всіх класів суспільства, Конференція, без досконалого вивчення кожної із значних проблем добробуту, розв'язання яких поліпшило б становище працівників, рекомендує членам Організації:

a) заохочувати особисту гігієну шляхом забезпечення громадськими лазнями, басейнами тощо;

b) застосовувати законодавчі або приватні дії проти зловживання спиртними напоями, проти туберкульозу, венеричних захворювань та азартних ігор.

Оскільки для працівників і для всього суспільства вигідно стимулювати всі фактори, що сприяють гармонійному розвиткові сімейного життя працівників; і

оскільки найефективнішим засобом захисту працівників від вищезгаданих видів безпеки є надання їм належного житла,

Конференція рекомендує збільшувати у разі потреби в співробітництві з відповідними національними центральними або місцевими органами влади кількість здорового житла за низькою квартплатою в озеленених містах або селищах міського типу з належними санітарними умовами та вигодами.

1. Не намагаючись розрізняти безліч установ, котрі надають працівникам можливість вільно задовольняти свої особисті уподобання, розвиток яких залежить від звичаїв і традицій кожної країни або області, Конференція, однак, привертає увагу членів Організації до потреби уникати неправильних дій, що виявляються у створенні установ, не зумовлених будь-якою визначеною потребою. Конференція хоче підкреслити важливість урахування у створенні та розвитку цих установ бажання, смаки та особливі потреби працівників, для яких вони призначаються.

2. У той же час серед установ, які можуть сприяти як повному і гармонійному розвиткові особистості та сім'ї, так і загальному прогресу суспільства, Конференція рекомендує такі системи, які мають на меті:

a) поліпшення домашнього господарства та сімейного життя працівників (сади, невеликі ділянки, птахівництво тощо), що поєднує в собі корисність відпочинку з відчуттям, що до сімейних ресурсів додається хоча б невелике доповнення;

b) розвиток фізичного здоров'я і сил працівників через ігри та спорт, що дають можливість молодим працівникам, які працюють у найвищій мірі спеціалізованих умовах, котрі переважають у сучасній промисловості, дати вільний вихід їхній енергії, що сприятиме розвитку ініціативи й духу змагання;

c) розширення технічної, домашньої і загальної освіти (бібліотеки, читальні, лекції, технічні та загальні курси тощо), яка задовольняє одну з найгостріших потреб працівників і надає найкращий засіб прогресу населення промислових населених пунктів.

3. Конференція далі рекомендує, щоб члени Організації заохочували ці форми діяльності через надання дотації організаціям, які займаються духовним, інтелектуальним та фізичним розвитком працівників.

Оскільки протягом багатьох минулих років працівники великих промислових країн прагнули завжди забезпечити собі повне й незалежне життя поза підприємством або цехом, і їх особливо обурює будь-яке стороннє втручання в їхні приватні справи, і це почуття настільки сильне, що воно спричиняє опір будь-яким спробам вирішувати в національному чи в міжнародному масштабі питання про використання вільного часу через побоювання, що це може обмежити їхню свободу;

оскільки Конференція, хоч і висловлює високу оцінку мотивів, що привели до створення умов для сприяння розумному використанню працівниками вільного часу, пропонує, щоб члени Організації привернули увагу осіб, що займаються такими установами, на потребу охорони особистої свободи працівників від будь-якої системи або схеми, яка має якусь тенденцію до прямого чи непрямого примусу працівників до користування якою б то не було з цих установ; і

оскільки найбільш практичними і успішними є ті установи, котрі розпочали свою діяльність і розвивалися за допомогою осіб, що ними користуються, Конференція, визнаваючи, що в багатьох випадках, коли державні органи влади або роботодавці, що надають фінансову або іншу підтримку для заохочення створення садових ділянок, ігрових або освітніх установ, вони згодом законно претендують на участь у їхньому управлінні, рекомендує, щоб були передбачені всі запобіжні заходи з метою уникнути будь-якого зазіхання на свободу тих, для кого призначаються такі установи.

Не передбачаючи будь-якої систематичної організації занять із проведення вільного часу, але враховуючи численні успішні зусилля, спрямовані на їх підтримку. Конференція далі рекомендує, щоб кожний член Організації розглянув можливість сприяння створенню районних і місцевих комітетів, до складу яких входитимуть представники державної влади, організацій роботодавців і працівників та кооперативних асоціацій, для координації і гармонізації діяльності різних установ, що забезпечують засоби відпочинку.

Конференція далі рекомендує членам Організації, щоб у кожній країні проводилась активна й ефективна пропаганда з метою підготовки громадської думки щодо правильного використання працівниками вільного часу.