Конвенція ЮНІДРУА про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності

ДЕРЖАВИ-УЧАСНИЦІ ЦІЄЇ КОНВЕНЦІЇ,

ЩО ЗІБРАЛИСЯ у Римі на запрошення Уряду Італійської Республіки у період з 7 по 24 червня 1995 року для участі у Дипломатичній конференції з прийняття проекту Конвенції ЮНІДРУА про міжнародне повернення викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей,

БУДУЧИ ПЕРЕКОНАНИМИ у першорядній важливості охорони культурної спадщини і культурних обмінів для сприяння взаєморозумінню між народами та поширення культури заради блага людства і прогресу цивілізації,

БУДУЧИ ГЛИБОКО СТУРБОВАНИМИ незаконною торгівлею культурними цінностями і непоправною шкодою, що часто завдається такою торгівлею як самим культурним цінностям, так і культурній спадщині національних, племінних, корінних або інших співтовариств, а також спільній спадщині всіх народів, та засуджуючи, зокрема, розграбування археологічних об’єктів і пов’язану з цим втрату незамінної археологічної, історичної та наукової інформації,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ ефективно сприяти боротьбі з незаконною торгівлею культурними цінностями, шляхом встановлення мінімального зводу спільних правових норм для цілей реституції і повернення культурних цінностей між Договірними Державами, з метою сприяння збереженню та охороні культурної спадщини в загальних інтересах,

ПІДКРЕСЛЮЮЧИ, що ця Конвенція має на меті полегшити реституцію і повернення культурних цінностей, і що запровадження в деяких державах певних механізмів, таких, як відшкодування, необхідних для забезпечення реституції або повернення, не передбачає, що такі ж заходи повинні вживатись в інших державах,

СТВЕРДЖУЮЧИ, що прийняття положень цієї Конвенції на майбутнє жодним чином не означає схвалення або легітимізацію будь-якого прояву незаконної торгівлі, що мала місце до набуття чинності цією Конвенцією,

УСВІДОМЛЮЮЧИ, що ця Конвенція сама по собі не вирішить проблем, що виникають у зв’язку з незаконною торгівлею, проте започаткує процес, спрямований на зміцнення міжнародної культурної співпраці і збереження відповідної ролі законної торгівлі та міждержавних угод у сфері культурних обмінів,

ВИЗНАЮЧИ, що реалізація цієї Конвенції повинна супроводжуватись іншими ефективними заходами щодо охорони культурних цінностей, такими, як розробка і використання реєстрів, фізична охорона археологічних об’єктів та технічна співпраця,

ВИЗНАЮЧИ ВАЖЛИВІСТЬ роботи різних органів щодо захисту культурних цінностей, зокрема Конвенції ЮНЕСКО 1970 року щодо незаконної торгівлі і розробки кодексів поведінки у приватному секторі,

домовились про таке:

Ця Конвенція застосовується до звернень міжнародного характеру:

a) щодо реституції викрадених культурних цінностей;

b) щодо повернення культурних цінностей, вивезених з території певної Договірної Держави з порушенням її законодавства, що регламентує вивезення культурних цінностей з метою охорони її культурної спадщини (надалі іменовані "незаконно вивезені культурні цінності").

Для цілей цієї Конвенції культурними цінностями вважаються цінності, релігійного або світського характеру, що мають значення для археології, передісторії, історії, літератури, мистецтва чи науки, а також належать до однієї з категорій, перерахованих у додатку до цієї Конвенції.

1. Володілець викраденої культурної цінності повинен здійснити її реституцію.

2. Для цілей цієї Конвенції культурна цінність, яку було знайдено в результаті незаконних розкопок або в результаті законних розкопок, але яка незаконно утримується, вважається викраденою, якщо це відповідає законодавству держави, в якій проводились ці розкопки.

3. Будь-яке звернення щодо реституції повинно бути подане протягом трьох років з моменту, коли заявнику стали відомі місцезнаходження культурної цінності і особа володільця, і у будь-якому разі, протягом п’ятдесяти років з моменту викрадення.

4. Однак, позов про реституції культурної цінності, що є невід’ємною частиною визначеної пам’ятки або визначеного археологічного об’єкту, або належить до публічної колекції, не підлягає жодному строку давності, окрім строку у три роки з моменту, коли заявнику стали відомі місцезнаходження культурної цінності і особа володільця.

5. Незважаючи на положення попереднього параграфа, будь-яка Договірна Держава може зробити заяву про те, що пред’явлення позову підлягає строку давності у 75 років або більш тривалому строку, який передбачено її законодавством. Такому ж строку підлягає позов, поданий в іншій Договірній Державі щодо реституції культурної цінності, вилученої з пам’ятки, археологічного об’єкта або публічної колекції, розташованих на території Договірної Держави, яка робить таку заяву.

6. Заява, передбачена у попередньому параграфі, повинна бути зроблена під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження чи приєднання.

7. Для цілей цієї Конвенції "публічною колекцією" вважається будь-яка сукупність каталогізованих або іншим чином визначених культурних цінностей, що є власністю:

a) Договірної Держави;

b) обласної або місцевої територіальної громади Договірної Держави;

c) релігійного закладу, розташованого в Договірній Державі; або

d) закладу, створеного передусім для культурних, освітніх або наукових цілей на території Договірної Держави і визнаного у цій державі таким, що слугує суспільним інтересам.

8. Крім цього, позов про реституцію сакральної або такої, що має важливе колективне значення, культурної цінності, яка належить та використовується корінною чи племінною громадою в Договірній Державі під час традиційних або ритуальних обрядів цієї громади, підлягає строку давності, що застосовується до публічних колекцій.

1. Володілець викраденої культурної цінності, який повинен здійснити її реституцію, має право на отримання в момент реституції цінності справедливої компенсації за умови, що він не знав або розумно не повинен був знати, що культурна цінність була викрадена, і може довести, що під час придбання цієї цінності він виявив належну обачність.

2. Без шкоди для права володільця на компенсацію, передбачену у попередньому параграфі, докладаються розумні зусилля для того, щоб особа, яка передала культурну цінність володільцю, або будь-який інший попередній відчужувач, виплатили компенсацію, якщо це відповідає законодавству держави, в якій подається звернення.

3. Виплата компенсації володільцю заявником, у разі наявності такої вимоги, здійснюється без шкоди для права заявника вимагати її відшкодування від будь-якої іншої особи.

4. Для того, щоб визначити, чи виявив володілець належну обачність, враховуватимуться всі обставини придбання, зокрема статус сторін, сплачена ціна, наведення володільцем довідок у будь-якому розумно доступному реєстрі викрадених культурних цінностей і ознайомлення з будь-якою іншою відповідною інформацією та документацією, яку він міг би розумно отримати, а також наведення довідок у доступних установах або будь-які інші дії, які здійснила б розумна особа у подібних обставинах.

5. Володілець не може користуватися більш сприятливим становищем, ніж особа, від якої він отримав культурну цінність у спадок або іншим чином на безоплатній основі.

1. Договірна Держава може просити суд або будь-який інший компетентний орган іншої Договірної Держави видати розпорядження про повернення культурної цінності, незаконно вивезеної з території Запитуючої Держави.

2. Культурна цінність тимчасово вивезена за межі території Запитуючої Держави, зокрема для цілей виставкової діяльності, наукових досліджень або реставраційних робіт, на підставі дозволу, виданого відповідно до її законодавства, що регламентує вивезення культурних цінностей з метою охорони її культурної спадщини, і яку не було повернено відповідно до умов цього дозволу, вважається незаконно вивезеною.

3. Суд або будь-який інший компетентний орган Запитуваної Держави видає розпорядження про повернення культурної цінності, якщо Запитуюча Держава встановить, що вивезення цієї цінності з її території, суттєво зачіпає один або кілька з таких інтересів:

a) фізичне збереження цінності або її контексту;

b) цілісність цінності як єдиного комплексу;

c) збереження інформації, зокрема наукового або історичного характеру, стосовно цінності;

d) традиційне або ритуальне використання цінності корінною або племінною громадою, або

встановить, що ця цінність має для неї істотне культурне значення.

4. Будь-яке звернення, що подається відповідно до пункту 1 цієї статті, повинно супроводжуватись наданням такої інформації фактичного або правового характеру, що дозволить суду або компетентному органу Запитуваної Держави визначити, чи дотримано умови, передбачені пунктами 1-3.

5. Будь-яке звернення щодо повернення культурної цінності повинно бути подане протягом трьох років з моменту, коли Запитуючій Державі стали відомі місцезнаходження культурної цінності і особа володільця, і у будь-якому разі, протягом п’ятдесяти років з моменту вивезення або дати, коли цінність повинна була бути повернена відповідно до дозволу, передбаченому у пункті 2 цієї статті.

1. Володілець культурної цінності, який придбав цю цінність після її незаконного вивезення, має право на отримання в момент її повернення справедливої компенсації, що виплачується Запитуючою Державою, за умови, що володілець не знав або розумно не повинен був знати в момент придбання, що ця цінність була незаконно вивезена.

2. Для того, щоб визначити, чи володілець знав або розумно повинен був знати, що культурна цінність була незаконно вивезена, враховуватимуться обставини її придбання, зокрема відсутність сертифікату на вивезення, передбаченого законодавством Запитуючої Держави.

3. Замість компенсації і за згодою Запитуючої Держави, володілець, який повинен повернути культурну цінність на територію цієї держави, може прийняти рішення:

a) залишитись власником цієї цінності; або

b) передати на платній чи безоплатній основі право власності на цінність будь-якій особі за власним вибором, яка проживає на території Запитуючої Держави і надає необхідні гарантії.

4. Витрати, пов’язані з поверненням культурної цінності відповідно до цієї статті, покладаються на Запитуючу Державу без шкоди для права цієї держави на отримання відшкодування цих витрат від будь-якої іншої особи.

5. Володілець не може користуватися більш сприятливим становищем, ніж особа, від якої він отримав культурну цінність у спадок або іншим чином на безоплатній основі.

1. Положення цієї Частини не застосовуються у тих випадках, коли:

a) вивезення культурної цінності більше не є незаконним в момент подання звернення щодо повернення; або

b) цінність була вивезена за життя особи, яка її створила, або протягом строку у п’ятдесят років після смерті цієї особи.

2. Незважаючи на положення підпункту b) попереднього пункту, положення цієї Частини застосовуються у випадку, коли культурна цінність була створена представником або представниками корінної або племінної громади для традиційного або ритуального використання цією громадою і коли цінність повинна бути повернена цій громаді.

1. Звернення на підставі Частини II або Частини III може бути подане до судів або будь-яких інших компетентних органів Договірної Держави, в якій знаходиться культурна цінність, а також до судів або інших компетентних органів, які мають повноваження розглядати такий спір відповідно до правил, що є чинними в Договірних Державах.

2. Сторони можуть домовитись передати свій спір до будь-якого суду чи іншого компетентного органу, або в арбітраж.

3. Тимчасові або забезпечувальні заходи, передбачені законодавством Договірної Держави, в якій знаходиться культурна цінність, можуть бути застосовані, навіть якщо звернення щодо реституції або повернення цінності подається до судів або будь-яких інших компетентних органів іншої Договірної Держави.

1. Ця Конвенція не перешкоджає Договірним Державам застосовувати будь-які більш сприятливі норми щодо реституції або повернення викрадених чи незаконно вивезених культурних цінностей, аніж ті, що передбачені цією Конвенцією.

2. Ця стаття не повинна тлумачитись як така, що створює зобов’язання визнавати або забезпечувати виконання рішення суду або будь-якого іншого компетентного органу іншої Договірної Держави, яке відступає від положень цієї Конвенції.

1. Положення Частини II застосовуються до культурної цінності, яку було викрадено після набуття чинності цією Конвенцією для держави, в якій подається звернення, за умови, що:

a) цінність було викрадено з території Договірної Держави після набуття чинності цією Конвенцією для цієї держави; або

b) цінність знаходиться на території Договірної Держави після набуття чинності цією Конвенцією для цієї держави.

2. Положення Частини III застосовуються лише до культурної цінності, яка була незаконно вивезена після набуття чинності цією Конвенцією як для Запитуючої Держави, так і для держави, в якій подається звернення.

3. Ця Конвенція жодним чином не легітимізує незаконні операції будь-якого характеру, які мали місце до набуття чинності цією Конвенцією або відносно яких застосування цієї Конвенції виключається відповідно до пунктів 1 або 2 цієї статті, і не обмежує права держави або іншої особи подати позов щодо реституції або повернення культурної цінності, викраденої або незаконно вивезеної до набуття чинності цією Конвенцією, відповідно до засобів правового захисту, доступних поза рамками цієї Конвенції.

1. Ця Конвенція відкрита для підписання на заключному засіданні Дипломатичної конференції з прийняття проекту Конвенції ЮНІДРУА про міжнародне повернення викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей і залишається відкритою для підписання всіма державами у Римі до 30 червня 1996 р.

2. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню державами, які її підписали.

3. Ця Конвенція буде відкрита для приєднання всіх держав, які її не підписали, починаючи з дати її відкриття для підписання.

4. Ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання здійснюються шляхом здачі на зберігання депозитарію відповідного офіційного документа.

1. Ця Конвенція набуває чинності в перший день шостого місяця, що настає після дати здачі на зберігання п’ятої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує, приймає чи затверджує цю Конвенцію або приєднується до неї після здачі на зберігання п’ятої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання, ця Конвенція набуває чинності для такої держави в перший день шостого місяця, що настає після дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження або приєднання.

1. Ця Конвенція не зачіпає жодного міжнародного договору, відповідно до якого певна Договірна Держава має юридичні зобов’язання і який містить положення з питань, які регулюються цією Конвенцією, якщо тільки заява про інше не була зроблена державами, які пов’язані зобов’язаннями, що випливають з такого договору.

2. Будь-яка Договірна Держава може укладати угоди з однією або декількома іншими Договірними Державами з метою покращення застосування цієї Конвенції в їхніх взаємовідносинах. Держави, які уклали таку угоду, передають копію цієї угоди депозитарію.

3. В рамках своїх взаємовідносин Договірні Держави, що є членами організацій економічної інтеграції або регіональних утворень, можуть зробити заяву про те, що вони застосовуватимуть внутрішні правила цих організацій і утворень і, таким чином, не застосовуватимуть у відносинах між собою положень цієї Конвенції, сфера застосування яких збігається з цими правилами.

1. Будь-яка Договірна Держава, яка має дві або більше територіальні одиниці, незалежно від того, чи існують на цих територіальних одиницях різні системи права, застосовні до питань, що регулюються цією Конвенцією, може під час підписання або здачі на збереження ратифікаційної грамоти чи документа про прийняття, затвердження чи приєднання, зробити заяву про те, що дія цієї Конвенції поширюється на всі її територіальні одиниці або тільки на одну чи кілька з них, і може у будь-який час замінити цю заяву новою заявою.

2. Ці заяви повинні бути повідомлені депозитарію і в них повинні бути чітко визначені територіальні одиниці, на які поширюється дія цієї Конвенції.

3. Якщо, на підставі заяви, зробленої відповідно до цієї статті, дія цієї Конвенції поширюється на одну або кілька, але не на всі територіальні одиниці Договірної Держави, то посилання на:

a) територію Договірної Держави в статті 1 потрібно тлумачити як посилання на територію територіальної одиниці цієї держави;

b) суд або інший компетентний орган Договірної Держави або держави, до якої подається звернення, потрібно тлумачити як посилання на суд або інший компетентний орган територіальної одиниці цієї держави;

c) Договірну Державу, в якій знаходиться культурна цінність, у пункті 1 статті 8 потрібно тлумачити як посилання на територіальну одиницю цієї держави, в якій знаходиться цінність;

d) законодавство Договірної Держави, в якій знаходиться цінність, у пункті 3 статті 8 потрібно тлумачити як посилання на законодавство територіальної одиниці цієї держави, в якій знаходиться цінність; і

e) Договірну Державу в статті 9 потрібно тлумачити як посилання на територіальну одиницю цієї держави.

4. Якщо Договірна Держава не робить заяви відповідно до пункту 1 цієї статті, дія цієї Конвенції поширюється на всю територію цієї Держави.

1. Заяви, зроблені відповідно до цієї Конвенції під час підписання, підлягають підтвердженню під час ратифікації, прийняття або затвердження.

2. Заяви і підтвердження заяв повинні здійснюватися у письмовій формі і бути офіційно повідомлені депозитарію.

3. Заяви набувають чинності одночасно з набуттям чинності цією Конвенцією стосовно держави, яка робить відповідні заяви. Проте, заяви, офіційне повідомлення про які депозитарій отримує після цієї дати, набувають чинності в перший день шостого місяця, що настає після дати здачі їх на зберігання депозитарію.

4. Будь-яка держава, яка робить заяву відповідно до цієї Конвенції, може відкликати її у будь-який час шляхом офіційного письмового повідомлення, надісланого депозитарію. Таке відкликання набуває чинності в перший день шостого місяця, що настає після дати здачі на зберігання відповідного повідомлення.

1. Кожна Договірна Держава під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження чи приєднання робить заяву про те, що звернення щодо реституції або повернення культурних цінностей, що подаються певною державою відповідно до статті 8, можуть бути їй направлені відповідно до однієї або декількох з таких процедур:

a) безпосередньо до судів або інших компетентних органів держави, яка робить таку заяву;

b) за посередництвом одного або декількох органів, уповноважених цією державою отримувати такі звернення і передавати їх до судів або інших компетентних органів цієї держави;

c) через дипломатичні або консульські канали.

2. Кожна Договірна Держава може також призначити суди або інші компетентні органи для видачі розпорядження про реституцію або повернення культурних цінностей відповідно до положень Частин II та III.

3. До заяви, зробленої відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті, можуть бути внесені зміни у будь-який час шляхом нової заяви.

4. Положення пунктів 1-3 цієї статті не зачіпають положень двосторонніх та багатосторонніх договорів про судову допомогу у цивільних та комерційних справах, які можуть існувати між Договірними Державами.

1. Кожна Договірна Держава не пізніше, ніж через шість місяців з дати здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання, надає депозитарію у письмовому вигляді інформацію на одній з офіційних мов Конвенції стосовно законодавства, що регулює вивезення культурних цінностей. За потреби, ця інформація буде періодично оновлюватися.

Жодні застереження, за винятком тих, які чітко дозволені цією Конвенцією, не допускаються.

1. Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію у будь-який час після дати набуття нею чинності для такої держави, шляхом здачі на зберігання депозитарію відповідного документа.

2. Денонсація набуває чинності в перший день шостого місяця, що настає після дати здачі на зберігання депозитарію документа про денонсацію. Якщо в документі про денонсацію зазначено більш тривалий термін набуття чинності денонсацією, то вона набуває чинності після закінчення такого більш тривалого терміну після здачі на зберігання депозитарію документа про денонсацію.

3. Незважаючи на таку денонсацію, ця Конвенція продовжує застосовуватись до будь-якого звернення щодо реституції або повернення культурної цінності, що було подане до дати набуття чинності цією денонсацією.

Президент Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (ЮНІДРУА) може періодично або у будь-який час на прохання п’яти Договірних Держав скликати спеціальний комітет з метою розгляду питань практичного виконання цієї Конвенції.

1. Ця Конвенція знаходиться на зберіганні Уряду Італійської Республіки.

2. Уряд Італійської Республіки:

a) інформує всі держави, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї, і Президента Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (ЮНІДРУА) про:

i. кожне нове підписання або здачу на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання, із зазначенням відповідних дат;

ii. кожну заяву, зроблену відповідно до положень цієї Конвенції;

iii. відкликання будь-якої заяви;

iv. дату набуття чинності цією Конвенцією;

v. угоди, передбачені статтею 13;

vi. здачу на зберігання документа про денонсацію цієї Конвенції, а також дату його здачі на зберігання і дату набуття чинності такою денонсацією;

b) передає засвідчені копії цієї Конвенції всім державам, які її підписали, і всім державам, які приєдналися до неї, а також Президенту Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (ЮНІДРУА);

c) виконує всі інші функції, які зазвичай покладаються на депозитарія.

НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані повноважні представники, належним чином уповноважені своїми урядами, підписали цю Конвенцію.

ВЧИНЕНО у Римі, двадцять четвертого червня тисяча дев’ятсот дев’яносто п’ятого року, в одному примірнику, англійський і французький тексти якого є рівно автентичними.

a. Рідкісні колекції та зразки флори, фауни, мінералогії та анатомії; предмети, що становлять інтерес для палеонтології;

b. Цінності, пов’язані з історією, у тому числі історією науки і техніки, історією війни і суспільства, а також такі, що стосуються життя національних лідерів, мислителів, вчених і митців, а також подій національного значення;

c. Археологічні знахідки (законні і незаконні) і археологічні відкриття;

d. Складові частини розчленованих художніх або історичних пам’яток та археологічних об’єктів;

e. Предмети старовини віком понад 100 років, такі, як написи, монети і різьблені печатки;

f. Етнологічні матеріали;

g. Цінності, що мають художнє значення:

i. Картини, полотна, малюнки повністю ручної роботи на будь-якій основі та з будь-якого матеріалу (за винятком креслень і промислових виробів, прикрашених від руки);

ii. Оригінальні твори скульптурного мистецтва та скульптури з будь-якого матеріалу;

iii. Оригінальні гравюри, естампи і літографії;

iv. Оригінальні художні добірки і монтажі з будь-якого матеріалу;

h. Рідкісні рукописи і інкунабули, стародавні книги, документи і видання, що становлять особливий інтерес (історичний, художній, науковий, літературний, тощо), окремо або в колекціях;

i. Поштові марки, податкові і аналогічні їм марки, окремо або в колекцій;

j. Архіви, у тому числі фоно-, фото- і кіноархіви;

k. Предмети меблювання віком понад сто років і старовинні музичні інструменти.