Про визнання незаконним пункту 2.6 та підпункту 5.3.3 пункту 5.3 постанови N 278 від 10.08.2012

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Каракашьяна С. К., суддів - Григоровича П. О., Смолія І. В., при секретарі судового засідання - Бабич Г. Ю. (за участю представників: позивача - К. Г. В., К. В. О., відповідача - Л. І. А., Г. Г. В., третіх осіб - С. С. В., К. С. П.) розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг України, про визнання незаконним пункту 2.6 та підпункту 5.3.3 пункту 5.3 Ліцензійних умов (за участю третіх осіб - Асоціації "Укртеплоелектроцентраль" Комунального підприємства "Міськтепловодоенергія").

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову), в якому просить визнати незаконним пункт 2.6 та підпункт 5.3.3 пункту 5.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг України від 10.08.2012 року N 278.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваний нормативно - правовий акт прийнято з перевищенням наданих повноважень, оскільки жодним Законом України не надано відповідачу право встановлювати вимоги щодо використання коштів, отриманих за теплову енергію, зокрема, вимоги щодо їх зарахування на рахунки зі спеціальним режимом використання. Порушення своїх прав позивач обґрунтовує тим, що за невиконання вимог оспорюваного акта на позивача накладаються санкції.

Представники третіх осіб позовні вимоги підтримали.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність виданого акта та наявність повноважень на його видання.

Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (далі - відповідач), 10.08.2012 прийнято постанову N 278 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії", яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.08.2012 N 1475/21787.

Зазначені Ліцензійні умови встановлюють організаційні, технологічні, кваліфікаційні та спеціальні (особливі) вимоги провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії та є обов'язковими для суб'єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять (мають намір провадити) діяльність з постачання теплової енергії.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - позивач) здійснює діяльність з постачання теплової енергії відповідно до ліцензії від 14.09.2012 N 306, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, отже є суб'єктом відносин, на які поширюється дія постанови N 278 та зобов'язаний дотримуватись її вимог у своїй діяльності.

Згідно із п. 2.5 Постанови N 278 розрахунки за теплову енергію, як за товарну продукцію, регулюються відповідно до умов договору, укладеного згідно з типовим договором, форму якого затверджено відповідним нормативно-правовим актом.

Пунктом 2.6 Постанови N 278 встановлено, що плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів зараховуються виключно на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, що відкриваються в уповноваженому банку в порядку, визначеному чинним законодавством України. Відповідно до підпункту 5.3.3 п. 5.3 Постанови N 278 визначено, що ліцензіат зобов'язаний відкрити в уповноваженому банку поточний рахунок зі спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію від споживачів.

Повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, визначені законами України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" та "Про теплопостачання".

Право Національної комісії затверджувати ліцензійні умови передбачене п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг".

Статтею 16 Закону України "Про теплопостачання" визначено повноваження національної комісії у сфері теплопостачання.

Визначення поняття і сфера застосування поточних рахунків із спеціальним режимом використання у діяльності з теплопостачання визначено Законом України "Про теплопостачання". Так, відповідно до визначення наведеного у ст. 1 цього Закону, поточні рахунки із спеціальним режимом використання передбачені для проведення розрахунків за інвестиційними програмами і призначені для накопичення та використання коштів виключно для виконання інвестиційних програм у зазначеній сфері (ст. 1).

Згідно зі статтею - 26-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що суб'єкти господарювання у сфері теплопостачання для проведення в установленому законодавством порядку розрахунків за інвестиційними програмами відкривають спеціальні рахунки. На зазначені рахунки суб'єкти господарювання перераховують кошти в обсязі, передбаченому в установлених тарифах для виконання інвестиційних програм у сфері теплопостачання. Порядок зарахування коштів на спеціальний рахунок, використання зазначених коштів і здійснення контролю за їх витрачанням встановлюється Кабінетом Міністрів України. Суб'єкти господарювання у сфері теплопостачання - власники спеціальних рахунків зобов'язані використовувати кошти, що перебувають на таких рахунках, виключно для виконання інвестиційних програм. Використання зазначених коштів у будь-яких інших цілях забороняється. Порядок контролю за реалізацією інвестиційних програм у сфері теплопостачання, а також граничний рівень вартості інвестицій, які можуть залучатися за інвестиційними програмами, що включаються при розрахунку економічно обґрунтованих витрат, та граничний термін дії інвестиційних програм до моменту повного погашення зобов'язань за ними встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Інші посилання на зарахування коштів на рахунки зі спеціальним режимом використання в законах України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" та "Про теплопостачання" відсутні. Отже, вищезазначені Закони не наділяють Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг повноваженнями щодо встановлення порядку зарахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за теплову енергію.

Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не довів законності оскаржуваного акта у спірній частині, а отже, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про незаконність оскаржуваного акта у спірній частині та обґрунтованість позову, а отже і про наявність підстав для його задоволення з урахуванням особливостей, передбачених ч. 8 ст. 171 КАС України.

Зокрема, вирішуючи питання щодо належного способу захисту прав позивача, суд зазначає, що за змістом позовних вимог позивач просить визнати спірний акт в оскаржуваній частині незаконним.

У зв'язку з цим суд зазначає, що за загальними правилами положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З огляду на що, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання оскаржуваного акта нечинним.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним пункт 2.6 та підпункт 5.3.3 пункту 5.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг України від 10.08.2012 року N 278.

Судові витрати в сумі 34,41 грн. присудити на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.