Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (КАПП) (укр/рос)

ДОГОВІРНІ СТОРОНИ,

ВВАЖАЮЧИ БАЖАНИМ уніфікувати умови договору міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу,

домовилися про таке:

1. Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення пасажирів і - у відповідних випадках - їхнього багажу транспортними засобами, коли в договорі зазначено, що перевезення здійснюється територією принаймні двох держав, і що пункт відправлення або пункт призначення, чи той і інший знаходяться на території однієї з Договірних держав. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і громадянства сторін, що укладають договір.

2. При застосуванні цієї Конвенції слід розуміти

a) під перевізником: будь-яку особу, яка як професійний перевізник, але діючи в іншій якості, ніж особа, яка експлуатує таксі, чи особа, що надає в найом транспортні засоби з водієм, зобов'язується з метою виконання індивідуального або колективного договору перевезення перевезти одну або кілька осіб і - у відповідних випадках - їхній багаж, незалежно від того, сама вона виконує це перевезення чи ні;

b) під пасажиром: будь-яку особу, яка з метою виконання договору перевезення, укладеного від її імені або нею самою, перевозиться за плату чи безкоштовно перевізником;

c) під транспортним засобом: будь-який автомобіль, який слугує для виконання договору перевезення за умови, що він призначений для перевезення осіб, причому передбачається, що причіп є частиною транспортного засобу.

3. Ця Конвенція застосовується також у тих випадках, коли перевізником є держава чи інший суб'єкт публічного права.

4. Договірні держави зобов'язуються не вносити будь-яких змін до цієї Конвенції шляхом окремих угод, які укладаються між двома або декількома Договірними державами, за винятком відміни її застосування до їхніх прикордонних перевезень.

Якщо автомобільне перевезення переривається і використовується інший вид транспорту, ця Конвенція проте застосовується до тих частин перевезення, які здійснюються автомобільним транспортом, навіть якщо вони не є міжнародними відповідно до статті 1, за умови, що вони не є допоміжними щодо цього іншого виду транспорту.

Якщо транспортний засіб сам перевозиться на одній з ділянок шляху іншим видом транспорту, то ця Конвенція застосовується у разі заподіяння шкоди і збитків у результаті події, пов'язаної з перевезенням у транспортному засобі і яка мала місце або під час перебування пасажира в транспортному засобі, або під час його посадки чи висадки, або у зв'язку з перебуванням багажу на транспортному засобі чи з його завантаженням чи вивантаженням.

При застосуванні цієї Конвенції перевізник відповідає в такій самій мірі, що і за свої власні дії чи упущення, за дії та упущення своїх агентів і будь-яких інших осіб, за послугами яких він звертається для виконання зобов'язань, які покладаються на нього в силу договору автомобільного перевезення, коли ці агенти або ці особи діють у межах своїх обов'язків.

1. При перевезенні пасажирів перевізник повинен видати індивідуальний чи колективний квиток. Відсутність, неправильність оформлення або втрата квитка не зачіпають існування або дійсності договору перевезення, який продовжує підпадати під дію положень цієї Конвенції.

2. У квитку повинні бути зазначені назва й адреса перевізника, а також міститись зазначення про те, що договір підпадає під дію положень цієї Конвенції навіть при наявності яких-небудь застережень, які цьому суперечать.

3. Перевізник несе відповідальність за шкоду, яка може бути заподіяна пасажиру в результаті порушення перевізником зобов'язань, які покладаються на нього відповідно до цієї статті.

Квиток, якщо не доведене протилежне, є доказом зазначень, які містяться в ньому.

Якщо на квитку не зазначене протилежне, його можна, коли він не є іменним, передавати іншій особі до початку перевезення.

1. Перевізник може видавати багажну квитанцію, в якій зазначено кількість і характер багажу, що йому здається; при наявності прохання пасажира видача цієї багажної квитанції є обов'язковою. За видачу багажної квитанції чи за саму квитанцію не стягується жодна винагорода, крім фіскальних зборів, якими вона може обкладатися.

2. У багажній квитанції, якщо вона не сполучена з квитком, повинні міститися назва й адреса перевізника і зазначення про те, що договір підпадає під дію положень цієї Конвенції навіть при наявності яких-небудь застережень, які цьому суперечать.

3. Перевізник несе відповідальність за збиток, який може бути заподіяний пасажиру в результаті порушення перевізником зобов'язань, покладених на нього відповідно до цієї статті.

Багажна квитанція є підтвердженням, якщо не доведене протилежне, наведених у ній зазначень; у разі відсутності в ній застережень вважається, що багаж зданий у гарному стані.

1. Вважається, що перевізник, який діє сумлінно, зробив дійсну видачу багажу, якщо він видав багаж пред'явнику багажної квитанції.

2. Якщо квитанція не пред'являється, то перевізник зобов'язаний видати багаж, на який була видана квитанція, тільки за умови, якщо особа, що претендує, доведе на нього своє право; якщо цей доказ є недостатнім, то перевізник може вимагати внесення відповідної застави, яка повертається після закінчення одного року, рахуючи з дня її внесення.

3. Багаж, не затребуваний після прибуття транспортного засобу, незалежно від того, чи була видана на нього багажна квитанція чи ні, здається на зберігання у відповідне надійне місце; перевізник зберігає його за рахунок пасажира; він може доручити зберігання третій особі; хоронитель багажу має право на справедливу винагороду. Зберігання багажу регулюється, крім того, законодавством, яке діє в місці здачі багажу на зберігання.

1. Перевізник несе відповідальність за збиток, пов'язаний зі смертю, тілесними ушкодженнями чи нанесенням будь-якої іншої шкоди фізичному або психічному здоров'ю пасажира в результаті події, пов'язаної з перевезенням, і яка мала місце або під час перебування пасажира в транспортному засобі, або під час його посадки чи висадки, або у зв'язку з завантаженням чи відвантаженням багажу.

2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо причиною події стали обставини, яких перевізник, незважаючи на вжиття заходів, необхідних у такому конкретному випадку, не міг уникнути і наслідкам яких він не міг запобігти.

3. Перевізник не може посилатися, щоб скласти з себе відповідальність, ні на фізичні чи психічні вади водія, ні на пошкодження чи несправність транспортного засобу, ні на провину особи, у якої був орендований транспортний засіб, чи осіб, за яких вона, відповідно до статті 4, несла б відповідальність, якби вона сама була б перевізником.

З урахуванням пункту 1 статті 13 суд, який розбирає справу, відповідно до національного законодавства місця розташування такого суду, включаючи норми колізійного права, визначає розмір збитку, який підлягає відшкодуванню у зв'язку зі смертю, пораненням чи нанесенням будь-якої іншої шкоди фізичному чи психічному здоров'ю пасажира, і які особи мають право на відшкодування збитку.

1. Загальна сума відшкодування, яка повинна бути виплачена перевізником у зв'язку з однією і тією ж самою подією, не може перевищувати 250000 фр. на одного потерпілого. Однак будь-яка Договірна держава може встановити більш високу межу чи не встановлювати жодної межі. Якщо головна контора перевізника знаходиться в такій державі чи в державі, яка не є Договірною стороною, законодавство якої передбачає більш високу межу чи не встановлює жодної межі, для визначення загальної суми застосовується законодавство цієї держави, за винятком норм, які відносяться до колізійного права.

2. Сума, передбачена у пункті 1 цієї статті, не включає понесені сторонами для доказу своїх прав судові витрати чи інші витрати, сплата або відшкодування яких можуть бути покладені на перевізника, а також відсотки, обчислювальні відповідно до закону, що вважатиме застосовним суд, який розбирає справу.

3. Сторони договору перевезення можуть домовитися про встановлення більш високої межі відшкодування. Якщо не зроблене застереження щодо протилежного, то така домовленість поширюється на всіх осіб, які мають право на відшкодування.

4. Обмеження розміру відшкодування, передбачені у цій статті, застосовуються до усіх вимог, пов'язаних зі смертю, тілесними ушкодженнями або нанесенням будь-якої іншої шкоди фізичному чи психічному здоров'ю пасажира. Якщо є кілька позивачів, і якщо загальна сума їхніх вимог перевищує встановлений максимум, то виплати пропорційно скорочуються.

1. Перевізник несе відповідальність за збиток, пов'язаний з повною або частковою втратою багажу і з його пошкодженням.

За зданий перевізнику багаж останній відповідає з моменту прийняття його до перевезення до моменту або його доставки, або здачі на зберігання, передбаченої в пункті 3 статті 10.

За будь-який інший багаж перевізник відповідає протягом часу його перебування в транспортному засобі, але у разі крадіжки чи втрати, не пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою, - тільки у тому випадку, якщо він був зданий під нагляд перевізника. До цього іншого багажу прирівнюються особисті речі і предмети, які пасажир має на собі чи з собою.

2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата чи пошкодження пов'язані з дефектом самого багажу, з особливим ризиком, викликаним тим, що багаж містить швидкопсувні або небезпечні для перевезення речовини чи предмети, або відбулися в результаті обставин, яких перевізник, незважаючи на вживання заходів, необхідних у такому конкретному випадку, не міг уникнути і наслідкам яких він не міг запобігти.

3. Перевізник не може посилатися, щоб скласти з себе відповідальність, ні на фізичні чи психічні вади водія, ні на пошкодження чи несправність транспортного засобу, ні на провину особи, у якої був найнятий транспортний засіб, чи осіб, за яких вона, відповідно до статті 4, несла б відповідальність, якби вона сама була перевізником.

1. Багаж, не доставлений протягом чотирнадцяти днів з дня, коли пасажир вимагав його видачі, вважається загубленим.

2. Якщо багаж, який вважався загубленим, знайдений протягом року з дня, коли пасажир вимагав його видачі, перевізник докладає всіх розумних зусиль для повідомлення про це пасажиру. Протягом тридцяти днів з дня отримання повідомлення пасажир може вимагати доставити багаж або в пункт відправлення, або в передбачений для доставки пункт після повернення у відповідних випадках будь-якого отриманого відшкодування за шкоду, пов'язану з втратою, але зі збереженням усіх можливих прав на відшкодування за прострочення доставки.

1. Коли відповідно до положень цієї Конвенції відшкодування збитку за повну або часткову втрату багажу чи за його пошкодження покладається на перевізника, то може бути поставлена вимога про виплату суми, рівної розміру збитку, але ця сума не може перевищувати 500 франків на одиницю багажу і 2000 франків на пасажира. Крім того, може бути поставлена вимога про виплату суми, рівної розміру збитку за повну або часткову втрату чи пошкодження особистих речей і предметів, які пасажир має на собі чи з собою, але ця сума не може перевищувати 1000 франків на пасажира.

2. Суми, зазначені в пункті 1 цієї статті, не включають понесені сторонами для доказу своїх прав судові чи інші витрати, сплата чи відшкодування яких можуть бути покладені на перевізника, а також відсотки, обчислювальні відповідно до закону, що вважатиме застосовним суд, який розбирає справу.

3. Сторони договору перевезення можуть домовитися про встановлення більш високих меж.

1. Перевізник звільняється цілком або частково від відповідальності, яка випливає з цієї Конвенції, у тій мірі, в якій збиток виник з вини пасажира чи в результаті такої його поведінки, яка не відповідає нормальній поведінці пасажира.

2. Якщо перевізник несе відповідальність за збиток, але заподіянню цього збитку сприяла своїми діями або упущеннями третя особа, перевізник відповідає за весь збиток, маючи, проте, можливість подавати позов на цю третю особу.

3. Перевізник звільняється від відповідальності, яка покладається на нього в силу цієї Конвенції, якщо збиток заподіяний ядерним інцидентом і якщо в силу діючих у Договірній державі спеціальних приписів, які регламентують відповідальність в області ядерної енергії, відповідальність за цей збиток покладається на оператора ядерної установки або на іншу особу, яка його заміняє.

1. В усіх випадках, регламентованих цією Конвенцією, будь-який позов щодо відповідальності, незалежно від його підстав і причини, може бути порушений проти перевізника чи осіб, за дії яких він відповідає відповідно до статті 4, тільки в умовах і межах, передбачених у цій Конвенції.

2. Перевізник не має права посилатися на положення цієї Конвенції, які виключають повністю або частково його відповідальність чи обмежують відшкодування, яке підлягає сплаті, якщо шкода заподіяна в результаті наміру чи грубої недбалості, поставленої за провину перевізнику чи особам, за дії яких він відповідає згідно зі статтею 4. Те ж саме стосується особи, за дії якої перевізник відповідає згідно зі статтею 4, якщо виникає питання про відповідальність цієї особи і якщо шкода заподіяна в результаті наміру чи грубої недбалості цієї особи.

3. Із застереженням про застосування попереднього пункту загальний розмір відшкодування, який повинен стягуватися з перевізника та осіб, за дії яких перевізник відповідає згідно зі статтею 4, не може перевищувати сум, передбачених у попередніх розділах цієї глави.

Під згаданим у цій Конвенції франком мається на увазі золотий франк вагою 10/31 грама проби 0,900.

1. Отримання багажу пасажиром без претензії з його боку передбачає, якщо не доведене протилежне, що багаж був отриманий повністю і в гарному стані. Претензія повинна заявлятися перевізнику або усно, або в письмовому вигляді протягом семи послідовних днів з моменту фактичного прийняття багажу заявником.

Що стосується багажу, не зданого перевізнику, зазначений вище термін обчислюється з моменту виявлення втрати чи пошкодження і найпізніше з моменту прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира.

2. Пасажир звільняється від обов'язків, які покладаються на нього в силу пункту 1 цієї статті, якщо втрата або стан багажу були встановлені у присутності сторін.

1. Щодо всіх спорів, які виникають з приводу перевезень, що підпадають під дію цієї Конвенції, позивач може за своїм вибором звернутися, крім компетентних судів держав, які беруть участь у Конвенції, призначених сторонами за загальною згодою, до судів держави, на території якої знаходиться:

a) головна контора відповідача, його звичайне місце проживання або контора, за допомогою якої був укладений договір перевезення, або

b) місце, де був заподіяний збиток, або

c) місце відправлення чи призначення,

і може звернутися лише до цих судів.

2. Якщо у разі виникнення будь-якого спору, до якого застосовується пункт 1 цієї статті, справа знаходиться у провадженні в суді, компетентному в силу цього пункту, або якщо щодо такого спору цим судом було винесене рішення, між тими самими сторонами не може бути порушено нової справи на тій самій підставі, за винятком тих випадків, коли рішення суду, в якому був порушений перший позов, не підлягає виконанню в державі, у якій поданий новий позов.

3. Якщо щодо якого-небудь спору, до якого застосовується пункт 1 цієї статті, рішення, винесене судом однієї з Договірних держав, компетентним у силу цього пункту, підлягає виконанню в цій державі, це рішення стає також таким, що підлягає виконанню в кожній з інших Договірних держав після виконання передбачених для цього формальностей у цій державі. Перегляд суті справи не здійснюється.

4. Положення попереднього пункту стосуються рішень, винесених у присутності сторін, заочних рішень і примирного судочинства, але не стосуються ні судових рішень, які мають лише тимчасову силу, ні рішень, згідно з якими той, хто програв справу повинен сплатити не тільки судові витрати, але і відшкодувати відповідачу збитки, заподіяні повним або частковим незадоволенням його позовної вимоги.

5. Суд не має права вимагати від громадян держав, які беруть участь у Конвенції, місце проживання чи контора яких знаходиться в одній з цих держав, внесення застави для забезпечення сплати судових витрат, пов'язаних з пред'явленням позову, який стосується перевезень, що підпадають під дію цієї Конвенції.

1. Право на подання позову в зв'язку зі смертю, тілесними ушкодженнями або будь-якою іншою шкодою фізичному чи психічному здоров'ю пасажира, погашається після закінчення трьох років.

Строк давності обчислюється з дня, коли особа, якій був заподіяний збиток, довідалась або повинна була довідатися про це. Однак строк давності не може перевищувати п'яти років, починаючи з дня дорожньо-транспортної пригоди.

2. Право на подання позову стосовно перевезення, яке підпадає під дію цієї Конвенції, крім позовів, згаданих у пункті 1 цієї статті, погашається у всіх випадках після закінчення одного року.

Строк давності обчислюється з дня прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира або, у разі неприбуття, з дня, коли він повинен був туди прибути.

3. Пред'явлення претензії у письмовому вигляді припиняє перебіг давності до того дня, коли перевізник у письмовому вигляді відхилив претензію, повернувши документи, які до неї додавались і які були вручені йому для її обгрунтування. У разі часткового визнання пред'явленої претензії перебіг давності відновлюється тільки стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доведення факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, які стосуються справи, лежить на стороні, яка посилається на цей факт. Пред'явлення подальших претензій з того самого питання не перериває перебігу давності, якщо перевізник не погоджується їх розглядати.

4. З урахуванням дотримання положень попереднього пункту, умови призупинення перебігу строку давності визначаються законом суду, в якому вчинено позов, за винятком норм, які відносяться до колізійного права. Цим самим законом визначаються умови переривання давності.

1. Визнається такою, що не є чинною, будь-яка умова договору, якою прямо або опосередковано допускається відступ від положень цієї Конвенції. Недійсність такої умови не спричиняє недійсності інших умов договору.

2. Зокрема, недійсною є будь-яка умова, відповідно до якої перевізнику уступаються права, які випливають з будь-якого договору страхування, укладеного на користь пасажира, чи будь-яка інша аналогічна умова, а також будь-яке положення, яке перекладає тягар доведення.

3. Недійсною є також будь-яка умова, яка наділяє компетенцією арбітражний суд, щодо якої було зроблене застереження до події, яка стала причиною виникнення збитку.

1. Ця Конвенція відкрита для підписання чи приєднання до неї для держав-членів Європейської Економічної Комісії і держав, допущених до участі в роботі Комісії з консультативним статусом відповідно до пункту 8 положення про коло ведення цієї Комісії.

2. Держави, які можуть брати участь у деяких роботах Європейської Економічної Комісії відповідно до статті 11 положення про її коло ведення, можуть стати Договірними сторонами цієї Конвенції шляхом приєднання до неї після набуття нею чинності.

3. Конвенція буде відкрита для підписання до 1 березня 1974 р. включно. Після цієї дати вона буде відкрита для приєднання до неї.

4. Ця Конвенція підлягає ратифікації державами, які її підписали.

5. Ратифікаційні грамоти або документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй.

1. Ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після того, як п'ять з числа зазначених у пункті 1 статті 24 держав здадуть на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документи про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію чи приєднається до неї після того, як п'ять держав здадуть на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документи про приєднання, ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після дня здачі цією державою ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

1. Кожна Договірна сторона може денонсувати цю Конвенцію шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй.

2. Денонсація набуває чинності після закінчення дванадцяти місяців з дня отримання Генеральним Секретарем цієї нотифікації.

Якщо після набуття чинності цією Конвенцією число Договірних сторін виявиться, внаслідок денонсацій, менше п'яти, ця Конвенція втрачає чинність з дня, коли стане дійсною остання з цих денонсацій.

1. Кожна держава може під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання чи в будь-який момент після цього заявити за допомогою нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй, що ця Конвенція буде застосовуватися до всіх територій або до частини територій, за зовнішні зносини яких вона відповідальна. Конвенція починає застосовуватися на території або на територіях, зазначених у нотифікації, на дев'яностий день після отримання Генеральним Секретарем згаданої нотифікації або, якщо на той день Конвенція ще не набуде чинності, з дня набуття нею чинності.

2. Кожна держава, яка зробила відповідно до пункту 1 цієї статті заяву про застосування цієї Конвенції на території, за зовнішні зносини якої вона є відповідальною, може відповідно до статті 26 денонсувати Конвенцію стосовно згаданої території.

Будь-який спір між двома чи більше Договірними сторонами щодо тлумачення чи застосування цієї Конвенції, який Сторони не зможуть вирішити шляхом переговорів або іншими засобами врегулювання, може бути на прохання будь-якої із заінтересованих Договірних сторін переданий для вирішення Міжнародному Суду.

1. Кожна Договірна сторона може в момент підписання чи ратифікації цієї Конвенції або приєднання до неї заявити шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй, що вона не вважає себе зв'язаною статтею 29 Конвенції. Інші Договірні сторони не будуть зв'язані статтею 29 стосовно будь-якої Договірної сторони, яка зробила таку заяву.

2. Заява, передбачена в пункті 1 цієї статті, може бути взята назад у будь-який час шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй.

1. Кожна Договірна сторона Угоди про загальні умови виконання міжнародних пасажирських перевезень автобусами, підписаної в Берліні 5 грудня 1970 року, може під час підписання або ратифікації цієї Конвенції чи приєднання до неї або в будь-який момент після цього заявити шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй, що у разі розбіжності між цією Конвенцією і зазначеною Угодою вона буде застосовувати положення останньої під час перевезення, стосовно якого договір перевезення передбачає:

a) що пункт відправлення і пункт призначення знаходяться на території держави, яка зробила заяву, або

b) що воно відбувається територією принаймні однієї держави, яка зробила цю заяву, і не буде виконуватися на території жодної з Договірних сторін, що беруть участь у цій Конвенції, яка не зробить такої заяви.

2. Заява, передбачена в пункті 1 цієї статті, може бути взята назад у будь-який час шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй.

1. Кожна Договірна сторона може під час підписання чи ратифікації цієї Конвенції або приєднання до неї, або в будь-який момент після цього заявити шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй, що вона залишає за собою право застосовувати замість статей 11 і 14 цієї Конвенції відповідні положення будь-якої міжнародної конвенції, стороною якої вона є або може стати, які стосуються цивільної відповідальності за збиток, заподіяний автотранспортними засобами, і які були б більш сприятливими для пасажирів.

2. Застереження, згадане в пункті 1 цієї статті, може бути зняте у будь-який час шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Жодні інші застереження чи заяви, крім передбачених у статтях 30, 31 і 32 цієї Конвенції, не допускаються.

1. Після трирічної дії цієї Конвенції будь-яка Договірна сторона може шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй, звернутися з проханням про скликання конференції з метою внесення змін до цієї Конвенції або її перегляду. Генеральний Секретар повідомляє про це прохання всім Договірним сторонам і скликає з цією метою конференцію, якщо протягом чотиримісячного терміну після його повідомлення принаймні одна четверта Договірних сторін повідомить йому про свою згоду на скликання такої конференції.

2. Якщо відповідно до пункту 1 цієї статті скликається конференція, Генеральний Секретар повідомляє про це всім Договірним сторонам і звертається до них з проханням представити йому протягом тримісячного терміну пропозиції, розгляд яких на конференції є на їхню думку бажаним. Принаймні за три місяці до відкриття конференції Генеральний Секретар повідомляє всім Договірним сторонам попередній порядок денний конференції, а також текст цих пропозицій.

3. Генеральний Секретар запрошує на будь-яку конференцію, скликану відповідно до цієї статті, усі держави, зазначені в пункті 1 статті 24, а також держави, які стали Договірними сторонами на підставі пункту 2 статті 24.

Крім нотифікацій, передбачених у статті 34, Генеральний Секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє державам, зазначеним у пункті 1 статті 24, а також державам, які стали Договірними сторонами на підставі пункту 2 статті 24:

a) про ратифікацію і приєднання до Конвенції згідно зі статтею 24;

b) про дати набуття чинності цією Конвенцією відповідно до статті 25;

c) про денонсації в силу статті 26;

d) про втрату чинності цією Конвенцією відповідно до статті 27;

e) про нотифікації, отримані відповідно до статті 28;

f) про нотифікації, отримані відповідно до статей 30, 31 і 32.

Після 1 березня 1974 р. оригінал цієї Конвенції буде зданий на зберігання Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй, який надішле належним чином засвідчені копії кожній з держав, зазначених у пунктах 1 і 2 статті 24.

НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані, належним чином на те уповноважені, підписали цю Конвенцію.

ВЧИНЕНО в Женеві в одному примірнику першого березня тисяча дев'ятсот сімдесят третього року англійською, російською і французькою мовами, причому всі три тексти є однаково автентичними.