Конвенція про нічну роботу в пекарнях N 20

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася в Женеві 19 травня 1925 року на свою 7-му сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій про нічну роботу в пекарнях, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форму міжнародної конвенції,

ухвалює цього восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот двадцять п'ятого року нижченаведену конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1925 року про нічну роботу в пекарнях і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

1. За винятком випадків, окремо передбачених у положеннях цієї Конвенції, нічна робота по випіканню хліба, кондитерських виробів та інших таких борошняних продуктів забороняється.

2. Ця заборона стосується всіх осіб, як роботодавців, так і працівників, зайнятих на виробництві такого роду; вона не стосується, однак, домашнього випікання хлібопродуктів членами однієї і тієї ж родини для свого особистого споживання.

3. Ця Конвенція не застосовується до оптового виробництва печива. Після консультації з відповідними організаціями роботодавців і працівників кожний член Міжнародної організації праці може визначити, до яких продуктів можна застосувати термін "печиво" в цілях цієї Конвенції.

В цілях застосування цієї Конвенції термін "ніч" означає період тривалістю принаймні сім послідовних годин. Початок і кінець цього періоду визначають компетентні органи влади кожної країни після консультації з відповідними організаціями роботодавців і працівників; цей період охоплює проміжок часу між одинадцятою годиною вечора та п'ятою годиною ранку. Якщо це виправдано місцевими умовами (клімат і пора року) або за погодженням з відповідними організаціями роботодавців і працівників, проміжок часу між одинадцятою годиною вечора та п'ятою годиною ранку може бути замінено проміжком часу між десятою годиною вечора та четвертою годиною ранку.

Після консультації з відповідними організаціями роботодавців і працівників компетентні органи влади кожної країни можуть встановити такі винятки з положень статті 1:

a) винятки постійного характеру, потрібні для виконання підготовчої чи додаткової роботи, оскільки вона неминуче має виконуватись поза нормальним робочим часом за умови, однак, що кількість осіб, зайнятих виконанням цієї роботи, буде суворо обмежена і не охоплюватиме підлітків до вісімнадцяти років;

b) винятки постійного характеру, потрібні для забезпечення потреб, що випливають з особливих умов хлібопекарського виробництва в тропічних країнах;

c) винятки постійного характеру, потрібні для забезпечення щотижневого відпочинку;

d) тимчасові винятки, потрібні підприємствам для того, щоб упоратися з надзвичайним навантаженням у роботі або щоб забезпечити потреби країни.

Винятки з положень статті 1 можуть також бути допущені при нещасному випадку чи при загрозі його, в разі термінової роботи по ремонту машин та обладнання або з виникненням обставин непереборної сили, але тільки в тій мірі, яка потрібна, щоб уникнути появи серйозних перебоїв у нормальному ході роботи підприємства.

Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, вживе відповідних заходів для забезпечення ефективного застосування заборони, передбаченої у статті 1, та надасть роботодавцям і працівникам, а також їхнім організаціям можливість брати участь у таких заходах згідно з Рекомендацією 1923 року, ухваленою на 5-й сесії Міжнародної конференції праці.

Положення цієї Конвенції набувають чинності 1 січня 1927 року.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці.

1. Ця Конвенція набуває чинності, як тільки Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

2. Вона зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровано в Міжнародному бюро праці.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності стосовно кожного члена Організації в день реєстрації його документа про ратифікацію в Міжнародному бюро праці.

Як тільки зареєстровано документи про ратифікацію двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, одержаних ним згодом від інших членів Організації.

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується застосовувати її до своїх колоній, володінь і протекторатів відповідно до положень статті 35 Статуту Міжнародної організації праці.

Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, може денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за необхідне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її цілковитий або частковий перегляд.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.