Щодо розяснень положень Цивільного кодексу України

У Міністерстві юстиції України розглянуто листа щодо роз'яснень положень Цивільного кодексу України, який набув чинності з 1 січня 2004 р., та повідомляється.

1. Стосовно того, чи може бути віднесено договір найму (оренди), який укладений відповідно до глави 58 Цивільного кодексу України, до договору про надання послуг, слід зазначити таке.

Відповідно до статей 759 та 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Водночас відповідно до статті 901 названого вище Кодексу, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об'єкти цивільних прав. Так, предметом договору найму є неспоживна річ (стаття 760 Кодексу, а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (стаття 901 Кодексу).

Враховуючи наведене, вважаємо, що договір найму (оренди) не може бути віднесений до договору про надання послуг.

2. Стосовно застосування положень частини третьої статті 720 Цивільного кодексу України зазначаємо.

Згідно з частиною третьою статті 720 названого вище Кодексу підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Відповідно до пунктів 1 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, на нашу думку, після 1 січня 2004 р. дарувальником може бути лише те підприємницьке товариство, установчим документом якого прямо встановлено право здійснювати дарування (саме дарування, а не загальне право укладати цивільно-правові правочини).

Якщо установчий документ підприємницького товариства не має такого положення, але зазначена вище юридична особа бажає укласти договір дарування, на нашу думку, до установчого документа такого підприємницького товариства необхідно внести відповідні зміни.

Щодо відмінностей між договором дарування та пожертвою зазначаємо, що відповідно до статей 729 та 730 Цивільного кодексу України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви.

До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву (аналогічна норма передбачена статтею 22 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації").

Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи - за рішенням суду.

Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Водночас необхідно зазначити, що статтею 727 Цивільного кодексу України встановлюються "загальні" підстави розірвання договору дарування на вимогу дарувальника.