Про виплату вихідної допомоги у разі звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП до закінчення строку попередження

Юридичним департаментом Мінсоцполітики розглянуто лист '…' і в межах компетенції повідомляється наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із статтею 492 КЗпП про наступне звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Чинним законодавством не надано право роботодавцю з власної ініціативи звільнити працівника раніше двомісячного строку попередження про звільнення.

Разом з цим, якщо сам працівник виявить бажання звільнитись раніше ніж закінчиться зазначений строк попередження про звільнення, на нашу думку, роботодавець може здійснити звільнення у строк, про який просить працівник.

У цьому випадку вважається за доцільне працівнику подати заяву роботодавцю з проханням скоротити строк попередження про звільнення та зазначити дату, з якої він бажає бути звільненим.

Трудовий договір припиняється відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу.

У зв’язку з цим працівнику в разі звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП має бути виплачена вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (стаття 44 КЗпП).

Разом з тим, колективним договором на підприємстві, в установі, організації може бути встановлено додаткові розміри вихідної допомоги.

Звертаємо увагу на те, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, за своєю природою вони мають інформаційний,рекомендаційний та необов’язковий характер.