Узагальнення практики застосування законодавства при розгляді цивільних справ по земельних спорах

Загальні суди Узагальнення судової практики від 01.07.2009
Реквизиты

Издатель: Загальні суди

Тип Узагальнення судової практики

Дата 01.07.2009

Номер

Статус Действует

Документ подготовлен в системе iplex
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики застосування законодавства при розгляді цивільних справ по земельних спорах
На узагальнення із судів м. Києва надійшло 97 справ, розглянутих у порядку цивільного судочинства в другому півріччі 2008 р. і першому півріччі 2009 р., предметом вирішення по яких були спори, що випливають із земельних правовідносин (Подільського районного суду м. Києва - 18, Солом'янського районного суду м. Києва - 16, Печерського районного суду м. Києва - 15, Дніпровського районного суду м. Києва - 13, Голосіївського районного суду м. Києва - 10, Шевченківського районного суду м. Києва - 7, Дарницького і Деснянського районних судів м. Києва - по 6, Оболонського і Святошинського районного судів м. Києва - по 3).
Предметом вирішення у 33 справах були вимоги про звільнення (повернення) самовільно зайнятої земельної ділянки, у 13 - про визначення порядку користування (поділ) земельної ділянки, у 10 - про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та про визнання незаконними (скасування) рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих з приводу земельних питань, у 9 - про зобов'язання уповноважених органів виділити земельну ділянку в користування (оформити правоустановчі документи на земельну ділянку) та про визнання права власності (користування) земельною ділянкою.
Інші позови, які знаходились у провадженні судів, стосувались вилучення земельних ділянок, припинення сервітуту, зобов'язання викупити земельну ділянку тощо, і їх кількість була незначною.
По результатах розгляду справ у 40 випадках ухвалювались рішення про задоволення вимог повністю або частково, у 9 - про відмову в задоволенні позову, у 12 - провадження у справах закрите, у 23 - позовні заяви залишались без розгляду.
По інших справах постановлювались ухвали про відмову у відкритті провадження, визнання позовних заяв неподаними та повернення заявникам на стадії відкриття провадження у справах.
У строк до трьох місяців розглянуто 34 справи, до 6 місяців - 31, до 1 року - 6.
Інші справи знаходились в провадженні судів понад 1 рік.
Із 14 справ, судові рішення по яких оскаржувались в апеляційному порядку, по 10 постановлювались ухвали про залишення їх без змін, 2 рішення скасовані з ухваленням нових, одне рішення скасоване із закриттям провадження у справі і одне змінене.
Такі статистичні дані, аналіз вивчених справ свідчить про те, що в основному вони вирішувались правильно, права осіб, які звертались до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів судом були захищені, а ухвалені по результатах вирішення спорів судові рішення були законними.
Разом з тим, в окремих випадках суддями при ухваленні рішень, допускались помилки в застосуванні норм матеріального та процесуального права, по-різному тлумачились і застосовувались окремі статті Земельного і Цивільного кодексів України, інших нормативних актів.
Суди незавжди дотримувались вимог чинного законодавства при прийомі позовних заяв, а окремі постановлені на цій стадії ухвали не відповідали вимогам ЦПК України.
Відповідно до положень ст. 114 ЗК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, яким є і земельна ділянка, пред'являються за його місцезнаходженням.
Земельна ділянка, про надання якої в оренду Л.І.Д. подала позов до Голосіївського районного суду м. Києва, знаходилась на території Обухівського району Київської області.
Однак позовна заява повернута позивачу для подачі до належного суду не з підстав, передбачених зазначеною статтею ЦПК України, а у зв'язку з тим, що відповідач, до якого заявлена вимога, перебуває поза межами юрисдикції цього суду.
В ухвалі про повернення позовної заяви також помилково вказано про визнання позовної заяви неподаною, хоча такі наслідки наступають у випадку, коли позовна заява містила недоліки і після залишення її без руху позивач у встановлений суддею строк їх не усунув (ст. ст. 119 - 121 ЦПК України) .
Суддею Солом'янського районного суду м. Києва відмовлено у прийнятті до розгляду позовної заяви Г.В.І., громадської організації "Звіринецькі пагорби" до Х.Л.В., Київської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради N 204/204 від 28 серпня 2008 р. "Про передачу громадянці Х.Л.В. земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по пров. Бастіонному, 7-б у Печерському районі м. Києва" з тих підстав, що вказаний позов підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Оскільки земельна ділянка знаходилась поза межами юрисдикції Солом'янського районного суду м. Києва, то цей суд повинен був повернути заявнику позовну заяву для подачі до належного суду, а не з'ясовувати питання про вид судочинства, в якому вона підлягає розгляду.
Шевченківським районним судом м. Києва розглянуто по суті з ухваленням рішення про задоволення вимог справу за позовом ЗАТ "Нест-Ханнер" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів - виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про спонукання до укладення договору оренди земельної ділянки (справа N 2-8052). В апеляційному порядку це рішення скасоване із закриттям провадження у справі, оскільки вказаний спір, виходячи із його суб'єктного складу, підлягав вирішенню господарським судом, а не в порядку цивільного судочинства.
Суддею Голосіївського районного суду м. Києва відмовлено у прийнятті до розгляду позовної заяви П.О.Ф. з тих підстав, що в ній об'єднані вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів (цивільного і адміністративного) судочинства (справа N 2-5758).
Дійсно, ст. 16 ЦПК України вказано про недопущення об'єднання в одне провадження таких вимог, однак цим Кодексом не передбачено, що порушення вказаного правила є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви.
При відмові у прийнятті до розгляду заяви в частині вимог, які мають вирішуватись в порядку позовного провадження, погодитись із законністю ухвали в цій частині неможливо.
Видається правильним, що при виявленні об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, є підстави для залишення позовної заяви без руху та встановлення строку для виправлення цього недоліку.
У жодній із справ про визнання права власності, поділ земельної ділянки, виділення частки, які є вимогами майнового характеру, в позовних заявах, на порушення ст. 119 ЦПК України, позивачами ціна позову не вказувалась, що давало підстави для залишення їх без руху. Однак позовні заяви без руху для усунення такого недоліку не залишались. Незазначення ціни позову перешкоджало визначити правильність оплати позовних заяв судовим збором.
Залишаючи без руху позовну заяву З.Г.І. з тих підстав, що вона не оплачена судовим збором в розмірі 1% вартості від ? земельної ділянки, на яку остання просила визнати право, суддя не запропонувала вказати ціну позову і не визначила сама розмір судового збору в порядку ст. 80 ЦПК України (Дніпровський районний суд м. Києва, справа N 2-443).
Незважаючи на те, що судами вирішувались майнові спори відносно земельних ділянок (визнання права власності на частку, поділ, виділ частки), які мали значну вартість, судді вважали правильною сплату судового збору в сумі 51 грн., тобто в розмірі, який підлягає сплаті при ціні позову до 5100 грн.
Так, наприклад, у сумі 51 грн. сплачено судовий збір у справі за позовом С.С.І. про виділ в натурі 1/2 частини земельної ділянки, що перебувала у спільній частковій власності сторін. Предмет спору, - земельна ділянка розміром 0,0569 га по вул. Садовій, 53 ділянка 58 с/т ім. Симиренка, Дарницький район "Осокорки".
Розмір сплаченого судового збору у вказаній справі вочевидь не відповідає вартості спірного майна, тому суддя, при прийнятті позовної заяви, мала визначити розмір судового збору, Дарницький районний суд м. Києва, справа N 2-299).
Окремі позовні заяви, предметом вирішення по яких були вимоги майнового характеру, оплачувались митом за ставками, встановленими для вимог немайнового характеру в сумі 8 грн. 50 коп.
У процесі розгляду справи фактично по всіх справах не встановлювалась ціна позову, недоплачений при поданні позову судовий збір не стягувався (Печерський районний суд м. Києва, справа N 2-610, позов про виділення частки земельної ділянки площею 498 кв.м по вул. Лізи Чайкіної, 10-а в Печерському районі м. Києва, при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп.).
Ухвалою судді Дніпровського районного суду (справа N 2-3207 за позовом Б.В.В. до Д.В.В. про визнання права власності на 2/3 частини земельної ділянки) задоволено заяву позивача і зменшено розмір судового збору, яким підлягала оплаті позовна заява. Однак в ухвалі не вказано, до якої суми зменшується судовий збір. Задовольнивши заявлений позов, суд не стягнув недоплачений судовий збір в дохід держави з відповідача.
Статтею 83 ЦПК України визначені випадки, за яких можливе повернення заявнику судового збору та коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи. При цьому підстави для повернення зазначених витрат не однакові.
Однак при вирішенні питання про повернення вказаних витрат на ці обставини незавжди зверталась увага, а положення вказаної статті застосовувались неправильно.
Закривши провадження у справі за позовом Оболонської районної в м. Києві ради в зв'язку із відмовою від позову, позивачу повернуто квитанцію про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, хоча такі витрати можуть бути повернуті лише при закритті провадження у справі в зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (Оболонський районний суд м. Києва, справа N 2-1874, аналогічно у справі цього ж суду N 2-1831, по якій позовна заява залишена без розгляду відповідно до поданої позивачем заяви).
Траплялися випадки, коли позовні заяви за формою і змістом відповідали встановленим ЦПК України вимогам, однак безпідставно залишались без руху з наданням строку для усунення недоліків, хоча вони таких не містили.
Так, ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва залишена без руху позовна заява Б.О.Г. до К.А.К. про визначення порядку користування земельною ділянкою, позивача зобов'язано у встановлений строк надати докази, якими підтверджується належність йому на праві власності - частини будинку, розміщеної на спірній земельній ділянці.
Між тим, позовна заява не може бути залишена без руху з мотивів неподання доказів. Позивач зобов'язаний лише зазначити докази, якими він обґрунтовує свої вимоги. Крім того, суддя, при вирішенні питання про прийняття позовної заяви, перевіряє відповідність її форми і змісту вимогам цивільного процесуального законодавства і, при встановленні недоліків, має вказати на них в ухвалі та необхідність їх виправлення. Суддя не наділений повноваженнями ухвалою про залишення позовної заяви без руху зобов'язувати позивача вчиняти будь-які дії, оскільки усунення недоліків є правом, а не обов'язком останнього (справа N 2-1887).
Позовна заява А.В.П. до Щ.О.М. про захист права власності на земельну ділянку помилково залишена без руху, а згодом визнана неподаною і повернута з тих підстав, що в ній неповно визначено коло осіб, до яких заявлені вимоги.
Особу, яка має бути відповідачем за заявленим позовом, позивач визначає на свій розсуд самостійно. При вирішенні спору суд має перевірити обґрунтованість вимог до цієї особи і, в залежності від встановленого, ухвалити відповідне рішення. Якщо вирішення спору і ухвалене у справі рішення може вплинути на права або обов'язки інших осіб щодо однієї із сторін, такі особи вступають у справу, у т.ч. за ініціативою суду відповідно до ст. 35 ЦПК України.
Статтею 207 ЦПК України передбачена можливість залишення без розгляду позовної заяви, по якій відкрите провадження у справі, якщо така подана без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Виходячи із змісту цієї статті, залишення такої позовної заяви без руху, після відкриття провадження у справі, можливе лише ухвалою суду, а не судді.
Всупереч зазначеному, позовна заява прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації до М.Г.С. про звільнення земельної ділянки та знесення незаконно зведеного гаражного приміщення залишена без руху ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 19.06.2008 р., хоча провадження по ній вже було відкрите і на 28 травня та 19 червня 2008 р. призначалось попереднє судове засідання.
Як на підставу для залишення позовної заяви без руху, крім іншого, вказано на те, що юридична особа, в інтересах якої прокурором подано позов, має в своїй структурі юридичний відділ, а тому може самостійно реалізувати право на звернення до суду з позовом (справа N 2-2454).
Наведене не може тягти за собою залишення позовної заяви без руху. Помилковою є вказівка, як на недоліки позовної заяви, ненадання плану меж спірної земельної ділянки, доказів належності гаражу відповідачу, схеми його розташування і документів з приводу характеристики гаража (цегляний чи збірно-розбірний).
У деяких випадках до участі в розгляді справи безпідставно притягувалися особи, коли вирішенням спору і ухваленням рішення їх права і законні інтереси не могли бути порушені.
Так, Голосіївським районним судом м. Києва в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, до участі в розгляді справи за позовом Д.Т.М. до К.І.С., В.Л.Ф., С.В.Ф. про визначення порядку користування земельною ділянкою притягнуті особи, які проживали в будинку, що розміщений на земельній ділянці, з приводу користування якою виник спір, хоча на праві власності вказаний будинок їм не належав, його власниками були сторони у справі (справа N 2-116).
Статтею 38 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Право брати участь у цивільній справі через представника включає і можливість останнього на подання позову в інтересах особи, яку представляє представник. ЦПК України також визначено, хто може бути представником та якими документами підтверджуються його повноваження. Оригінали документів, що підтверджують повноваження представника, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи (ст. 42 цього Кодексу) .
При вирішенні питань про прийняття позовних заяв судді незавжди звертали увагу на вказані положення цивільного процесуального законодавства, не вимагали надання документів, що підтверджують повноваження представників, не перевіряли їх повноваження на вчинення тих чи інших дій, не посвідчували приєднані до матеріалів електрофотокопії документів, на підставі яких вони діяли, помилково вважаючи такі належними копіями.
Дніпровським районним судом м. Києва розглядалась справа за позовом Київської міської ради до О.О.Г. про зобов'язання звільнити земельну ділянку. Як вказано в позовній заяві, представником позивача є КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" в особі Х.В.М., яким і підписана позовна заява.
Однак ЦПК України не передбачає можливість представництва інтересів однієї юридичної особи іншою юридичною особою. Х.В.М. діяв на підставі довіреності, виданої КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва", а не Київської міської ради, яка була позивачем у справі. Повноважень підписувати позовну заяву від імені останньої він не мав, і у суду не було підстав для прийняття поданої ним заяви до розгляду (справа N 2-1294). Згодом на підставі заяви Х.В.М. позов був залишений без розгляду.
Разом з тим по іншій аналогічній справі під головуванням того ж судді позовну заяву правильно залишено без розгляду з тих підстав, що її від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (справа N 2-129).
Солом'янським районним судом м. Києва закрите провадження у справі за позовом Київської природоохоронної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Л.Ю.М. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки у зв'язку з відмовою прокурора від позову (справа N 2-156).
Прокурор, який на виконання передбачених Законом України "Про прокуратуру", ст. 45 ЦПК України повноважень звертається до суду із заявою про захист державних інтересів, займає особливе процесуальне положення, і він не може вважатись позивачем. Позивачем у випадку подання прокурором заяви в інтересах держави є орган, уповноважений на виконання функцій держави у спірних правовідносинах. Відмова прокурора від поданої ним заяви не може тягти за собою закриття провадження у справі у зв'язку із відмовою від позову, оскільки не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.
Виходячи з цих положень закону, закриття провадження у порушеній прокурором в інтересах іншої особи справи можливе лише у випадку, коли прокурор відмовляється від поданої заяви, а особа відмовляється від заявленого в її інтересах позову і така відмова прийнята судом.
У зв'язку з цим у суду не було підстав для закриття провадження у справі.
При прийнятті заяв прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради суди правильно виходили з того, що позов в даному випадку подається саме в інтересах держави, а не органу місцевого самоврядування. Такий висновок ґрунтується на тому, що згідно із п. 12 розд. X "Перехідні положення" Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Розмежування земель державної і комунальної власності в м. Києві до цього часу не проведене, а тому Київська міська рада виконує делеговані їй державою повноваження щодо розпорядження землями в м. Києві, а, відповідно, виконує функції держави в цих правовідносинах. З врахуванням того, що рішенням Київської міської ради "Про передачу окремих повноважень районним у м. Києві радам з питань регулювання земельних відносин" від 08.06.2000 р. N 164/885 районні ради уповноважені здійснювати контроль за використанням земель на їх території, то не буде суперечити чинному законодавству подання позову з приводу земельних спорів прокурором в інтересах держави в особі районних рад в м. Києві.
Функції держави у земельних правовідносинах виконують також установи і органи, діяльність яких передбачена ст. 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", в т.ч. Державний комітет із земельних ресурсів, який є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища. Одним із основних його завдань є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
Тому позов прокурора може бути поданий в інтересах держави в особі і цих органів. ЦПК України передбачене право позивача протягом розгляду справи змінити підставу або предмет позову.
В окремих випадках позивачі, на порушення цього положення, одночасно змінювали і підставу, і предмет позову, однак суд безпідставно приймав такий новий позов до розгляду, не ухвалюючи ніякого рішення з приводу позовної заяви, за якою було відкрите провадження у справі, помилково вважав, що в даному випадку має місце збільшення (зменшення) розміру позовних вимог.
Згідно позовної заяви, на підставі якої Дарницьким районним судом м. Києва відкрите провадження у справі за позовом Р.Н.П. про визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні нею, відповідачами визначені П.В.Д., П.І.Д. У процесі розгляду справи позивач подав заяву про уточнення вимог, в якій містилась лише вимога про визначення порядку користування земельною ділянкою, а відповідачем вказано одного П.В.Д. Саме відносно цієї вимоги та відповідача судом першої інстанції ухвалене рішення. Вимога про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою і відносно П.І.Д. у встановленому порядку не вирішена.
В провадженні Голосіївського районного суду м. Києва знаходилась цивільна справа за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в особі Київської міської ради до Д.О.Д., Д.Т.Г. про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки (відповідачі шляхом самозахоплення на 0,02 кв.м збільшили розмір земельної ділянки, право на користування якою мали). Під час розгляду справи прокурор подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив суд зобов'язати відповідачів звернутися до органів місцевого самоврядування із клопотанням про передачу їм у власність або користування самовільно захопленої земельної ділянки та вчинити дії по оформленню прав на неї. По своїй суті прокурор змінив не тільки предмет, а і підставу позову. Позиція органу, який уповноважений на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, щодо зміни предмету позову не з'ясована. Задовольняючи повністю поданий позов та покладаючи на відповідачів обов'язок звернутися до органів місцевого самоврядування із клопотанням про передачу їм у власність або користування самовільно захопленої земельної ділянки та вчинити дії по оформленню прав на неї, суд не звернув уваги, що вчинення чи невчинення дій, пов'язаних з набуттям прав на користування земельною ділянкою, є правом, а не обов'язком осіб. Ухваливши таке рішення, суд поклав на відповідачів не передбачені для них чинним законодавством обов'язки.
У поданій до Дніпровського районного суду м. Києва позовній заяві Київська міська рада просила зобов'язати М.В.І. звільнити земельну ділянку. Вимоги обґрунтовувались відсутністю у відповідача документів, які б підтверджували правомірність його володіння нею (справа N 2-1309).
До справи долучена подана представником відповідача заява про закриття провадження у справі з тих підстав, що вказаний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Однак ніяке рішення судом по цій заяві не прийняте, вона у встановленому ЦПК України порядку не розглянута, ніякого процесуального документа не ухвалено.
У процесі розгляду справи представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог, просив про вилучення земельної ділянки у М.В.І. з наданням йому грошової компенсації в розмірі ринкової оцінки майна та експертної оцінки земельної ділянки.
Поданням такої заяви змінено не тільки підстави, а і предмет позову, тобто фактично подано новий позов, питання про прийняття якого мало вирішуватись відповідно до встановлених ЦПК України правил.
В окремих випадках судді приймали до розгляду позовні заяви з вимогами, які не можуть бути предметом вирішення в судах.
Так, Печерським районним судом м. Києва прийнята до розгляду позовна заява Б.М.М., Х.Г.Г., Х.В.І. до М.Ж.В., М.Т.В. про встановлення межі між суміжними земельними ділянками, тоді як згідно з ст. ст. 184, 185 ЗК України встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок передбачено землеустроєм, який здійснюється державними та іншими землевпорядними організаціями (справа N 2-2317). В судовому порядку можуть розглядатись спори про відновлення, а не встановлення меж земельних ділянок, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Аналогічне порушення допущене Солом'янським районним судом м. Києва при прийнятті до розгляду позовної заяви М.В.А. про встановлення меж земельної ділянки (справа N 2-3114).
Дарницький районний суд м. Києва (справа N 2-3320) за позовом М.О.П. визнав недійсним план земельної ділянки, складений 27 січня 2006 р. Київським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна при проведенні інвентаризації за адресою: м. Київ, Бортничі, вул. Польова, буд. 8. Оскільки сам по собі план земельної ділянки не є правоустановчим документом і не породжує будь-яких прав, то він не може визнаватись недійсним.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26.09.2008 р. за П.Ю.О. визнане право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для забудови і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толочанській, 5 в м. Києві. Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації зобов'язано організувати виготовлення, реєстрацію та видачу позивачу державного акта на право власності на вказану земельну ділянку (справа N 2-5210). При ухваленні цього рішення не було враховано, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку в користування П.Ю.О. не надавалась. Прийняття рішень про передачу земельної ділянки у власність віднесено до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування (ст. 118 ЗК України) . Надання останніми згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки не тягне за собою виникнення у осіб, які отримали таку згоду і на замовлення яких розроблено проект відведення, будь-яких прав на користування земельною ділянкою (ст. 126 ЗК України) . Ця згода дає право звертатися із замовленням на розроблення документації з землеустрою до організацій, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання таких видів робіт.
Солом'янським районним судом м. Києва зобов'язано Солом'янську районну у м. Києві раду укласти з Б.І.В. договір оренди земельної ділянки площею 20 кв.м за адресою м. Київ, вул. Солом'янська, 21 з метою розміщення вхідної групи до нежитлових приміщень (колишніх квартир N 77 та N 78). Рішення про надання позивачеві земельної ділянки для цієї мети не приймалось, у зв'язку з чим підстав для задоволення позову не було (справа N 2-2514).
Вимоги до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права на оренду земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії К.О.С. обґрунтовувала тим, що нею замовлено і розроблено на підставі згоди Київської міської ради проект відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування офісно-виробничої будівлі, який погоджено з усіма органами. Направлені нею відповідачам проекти договорів оренди земельної ділянки останніми не підписані, ніякої відповіді з цього приводу не отримано. На земельній ділянці знаходиться куплене нею приміщення мийки площею 738 кв.м.
Як правову підставу задоволення позову в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва, яким відповідно до його резолютивної частини за позивачем визнане право на оренду земельної ділянки на вул. Архітектора Вербицького, 1 у Дарницькому районі м. Києва згідно з проектом відведення та висновками, які містяться в ньому, який погоджений у порядку, встановленому рішенням Київської міської ради від 15 липня 2004 р. N 457/1867 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві", вказано вважати укладеним договір оренди зазначеної земельної ділянки для будівництва та обслуговування офісно-виробничої будівлі за цією адресою між К.О.С. і Київською міською радою в редакції, яка підписана К.О.С. та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі", Типовому договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. N 220, та вважати переданою дану земельну ділянку на умовах, викладених у нижчезазначеному договорі, з моменту набрання чинності судовим рішенням, вказані ст. 377 ЦК України, 120 ЗК України, ст. ст. 10, 187, 188 Господарського кодексу (справа N 2-9756). У резолютивній частині на 4 аркушах викладено зміст договору оренди, орендодавцем в якому є Київська міська рада, а орендарем К.О.С. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зобов'язано зареєструвати договір оренди земельної ділянки з усіма додатками, що є його невід'ємною частиною.
Між тим, відповідно до ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Виходячи з наведеного, у випадку, коли земельна ділянка під будівництво придбаного позивачем приміщення мийки не виділялась, в користування продавця не передавалась, то до неї не може перейти право на користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена.
Судом визначено цільове призначення земельної ділянки, право на яку визнане за К.О.С, - для будівництва та обслуговування офісно-виробничої будівлі, хоча суд не наділений правом визначати цільове призначення земельної ділянки. Цільове призначення земельної ділянки встановлюється (змінюється) органом, який приймає рішення про її надання.
На умовах оренди земельна ділянка може перейти до фізичних або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельних ділянок, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (ст. 120 ЗК України) .
Доказів про те, що К.О.С. відноситься до таких осіб, або ж вона є суб'єктом господарської діяльності, в справі нема.
Оскільки позивач не відноситься до суб'єктів господарювання, то на правовідносини, які виникли між сторонами, не поширюються положення ст. ст. 10, 187, 188 Господарського кодексу, які регулюють спори, що виникають при укладанні господарських договорів, у зв'язку з чим зазначені правові норми застосовані судом неправильно.
Не ґрунтується на положеннях чинного законодавства зроблений в рішенні висновок про те, що у випадку встановлення відповідності проекту відведення земельної ділянки вимогам законодавства, питання про передачу земельної ділянки вирішується судом.
До суду може бути оскаржена відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду (ст. 123 ЗК України) .
Законом України "Про оренду землі" передбачено, що підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця (ст. 7 Закону) . Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Виходячи з викладеного, при відсутності згоди орендодавця та рішення про надання земельної ділянки в оренду, в суду не було підстав для задоволення позову.
Крім цього, земельна ділянка знаходиться поза межами юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва, що виключало можливість розгляду зазначеної справи в цьому суді.
Аналогічна помилка допущена Печерським районним судом м. Києва, рішенням якого Київську міську раду зобов'язано укласти з З.В.В. договір оренди земельної ділянки для експлуатації та обслуговування адміністративно-офісного будинку на вул. Рибальській, 22 (літера "А") у Печерському районі м. Києва строком на 5 років, площею 0,08 га, що складає 12/100 земельної ділянки площею 0,69 га (справа N 2-644).
При вирішенні окремих спорів неправильно визначались обставини, які мали правове значення для перевірки обґрунтованості вимог та підлягали доведенню, в результаті чого ухвалювались рішення, законність яких викликає сумнів.
Г.Л.В. просила ухвалити рішення про усунення перешкод у користуванні її земельною ділянкою шляхом зобов'язання Г.М.С. прибрати сміття та автомобілі, що знаходяться на земельній ділянці позивача, і відновити межові знаки. Дарницьким районним судом м. Києва відповідача зобов'язано встановити межові знаки. Якими мають бути ці межові знаки в рішенні не вказано (справа N 2662). У матеріалах справи взагалі відсутні будь-які дані про те, що по межі земельної ділянки Городок Л.В. встановлювались межові знаки та що вони знищені відповідачкою, у зв'язку з чим мають бути встановлені нею.
Дарницьким районним судом м. Києва (справа N 2-4223) відмовлено в задоволенні позову Б.О.В. до комунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва, товариства з обмеженою відповідальністю "АБС-ГАРАНТ СЕРВІС" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди і задоволено зустрічний позов комунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва до Б.О.В. і визнано дійсним договір між комунальним підприємством по будівництву автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва та ТОВ "АБС-ГАРАНТ СЕРВІС", який укладений 01.10.2007 р., визнано законними дії комунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва щодо облаштування спеціального майданчика для стоянки автомобілів, законними та такими, що відповідають нормам діючого законодавства України дії Комунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва щодо укладення договору фінансово-господарської діяльності з експлуатації майданчика для відстою автотранспорту з ТОВ "АБС-ГАРАНТ СЕРВІС" від 01.10.2007 р., визнано законними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України дії Комунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва як оператора з нарахування транспортних засобів та стягнення збору за паркування транспортних засобів в Дарницькому районі м. Києва.
Підставою відмови в задоволенні первісного позову було те, що позивач не є землекористувачем чи власником земельної ділянки, на якій розміщена автостоянка.
У позові комунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва жодної вимоги до Б.О.В. не заявлено, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати його зустрічним та приймати до розгляду.
Рішення суду фактично є оцінкою правомірності дій комунального підприємства по будівництву та експлуатації автостоянок і гаражів Дарницького району м. Києва та способом їх узаконення. На це вказує і ухвалення рішення в частині визнання дійсним, без передбачених на те чинним законодавством підстав (ст. 219 ЦК України) , договору між суб'єктами господарської діяльності.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва (справа N 2-1887) встановлено такий порядок користування земельною ділянкою між сторонами, за яким у користування позивачу виділено земельну ділянку площею на 68,2 кв.м землі більше, ніж вона має право, а, відповідно, відповідачу на такий розмір земельну ділянку меншу від тієї, право на користування якою він мав.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва М.В.І. зобов'язано звільнити земельну ділянку і одночасно її вилученого у нього з виплатою грошової компенсації (справа N 2-1309).
Рішення в частині покладення на останнього обов'язку по звільненню земельної ділянки обґрунтоване тим, що вона у власність чи користування відповідачу не передавалась, а фактичне користування не створює для М.В.І. права на неї незалежно від тривалості користування.
Таким чином судом ухвалене рішення по двох вимогах, які виключають одна одну, оскільки особа, яка самовільно займає земельну ділянку зобов'язана звільнити її без будь-якої компенсації.
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться на території садового товариства і раніше надавалась йому в користування. Документів на підтвердження того, коли і кому надавалась ця земельна ділянка, який її правовий статус, в справі нема.
Ухваливши рішення про вилучення земельної ділянки з виплатою грошової компенсації, суд не зазначив про розмір такої компенсації, а обмежився вказівкою в резолютивній частині про компенсацію в розмірі ринкової оцінки майна та експертної оцінки земельної ділянки, хоча ні першої, ні другої у справі нема. Нечітке викладення резолютивної частини стало підставою для звернення державного виконавця до суду із заявою про його роз'яснення або встановлення порядку виконання.
Аналіз вивчених справ свідчить про те, що судді незавжди з належним сумлінням ставились до розгляду справ даної категорії та складання процесуальних документів, при вирішенні питань про закриття провадження у справах, залишення позовних заяв без розгляду незавжди дотримувались вимоги цивільного процесуального законодавства, допускалось спрощенство, журнали судових засідань велися секретарями неохайно.
Виходячи із особливості спорів, зокрема, щодо вимог про поділ (виділ) земельної ділянки, встановлення порядку користування нею, при задоволенні вимог в судовому рішенні мають бути чітко визначені розміри і межі земельної ділянки, яка передається у власність (користування) кожної із сторін з метою забезпечення належного виконання ухваленого рішення і усунення непорозумінь, які можуть виникнути на цій стадії.
В ухвалі про визнання мирової угоди і закриття провадження у справі за позовом З.М.Х. до Г.З.Х. про поділ земельної ділянки не вказано, якого розміру земельна ділянка виділяється кожній із сторін, по яких точках проведене їх розмежування, і прив'язка останніх до місцевості не описана (Голосіївський районний суд м. Києва, справа N 2-98).
В постановленій Печерським районним судом м. Києва ухвалі про визнання мирової угоди у справі за позовом Т.Б., К.А., Д.А. до Г.Н.Ю., Ф.Н.К., Г.О.С. про виділення частки земельної ділянки вказано про розмір ділянок, що виділяються сторонам, і вказані цифри. Зрозуміти, що вони означають, неможливо. Якщо ці цифри є позначенням точок проходження межі між ними, їх прив'язка до місцевості не зазначено (справа N 2-610).
Така ж помилка викладення резолютивної частини рішення відносно визначення розмежування земельних ділянок, які виділені в користування сторонам по справі за позовом Дем'янова Т.М., стала підставою для зміни цього рішення в апеляційному порядку (Голосіївський районний суд м. Києва, справа N 2-116).
Шевченківський районний суд м. Києва, частково задовольнивши вимоги Б.Я.С, зобов'язав Л.В.В. не чинити перешкод позивачу в користуванні земельною ділянкою, яка розташована по вул. Магістральній в м. Києві, та відновити на дерев'яних стовпах дерев'яний дощатий складний паркан висотою один метр сімдесят сантиметрів на межі сусідніх земельних ділянок (справа N 2-14). В рішенні конкретно не зазначено, на якій довжині паркан повинен бути відновлений, яку він має мати форму, з якої породи дерева мають бути виготовлені стовпи і дошки. Оскільки ці питання при розгляді справи, як і існування реальної можливості відновлення паркану (приведення його в попередній стан), не з'ясовувались, це може призвести до виникнення непорозумінь і спорів між сторонами при виконанні такого рішення в добровільному порядку та робить неможливим його виконання в примусовому порядку. В разі, якщо паркан був відповідачем пошкоджений (знищений), то таке могло бути підставою для відшкодування позивачу заподіяної йому шкоди. З огляду на викладене, при розгляді справи суд повинен був уточнити предмет позову.
За умовами мирової угоди, укладеної між Б.М.М., Х.Г.Г., Х.В.І. і М.Ж.В., М.Т.В. і визнаної Печерським районним судом м. Києва (справа N 2-2317), відповідачі М.Ж.В. та М.Т.В. передають, а позивачі Б.М.М., Х.І.В. та Х.Г.Г. приймають належну їм на праві власності частину земельної ділянки площею 55,1 кв.м, зазначену в кадастровому плані, виготовленому ПП "ГЕОС" цифрою 5, про що у терміни, не пізніше 15.11.2008 року, сторони зобов'язуються укласти нотаріально посвідчений договір. Оскільки ухвала про визнання мирової угоди, у випадку її невиконання сторонами, може бути звернута до примусового виконання, то при вирішенні питання про можливість її визнання суду належить перевірити чи відповідають і з цієї точки зору умови мирової вимогам закону, та чи є вони безумовними і чіткими.
З огляду на викладене законність визнання ухвалою суду мирової угоди на умовах зобов'язання сторін укласти нотаріально посвідчений договір з приводу земельної ділянки викликає сумнів. При невиконанні сторонами мирової угоди в добровільному порядку в цій частині примусове виконання ухвали неможливе, оскільки особа, яка брала участь в розгляді справи, не може бути примушеною до укладення будь-якого договору, який є наслідком волевиявлення його учасників. В ухвалі, як і в мировій угоді, взагалі не зазначається, яку правову природу має цей договір і його істотні умови.
В ухвалі Солом'янського районного суду м. Києва від 14.01.2009 р. (справа N 2-166), якою затверджена мирова угода, укладена між Л.А.О. та Д.В.А., вказано про виділення в користування Л.А.О. частини земельної ділянки, що розташована по вул. Зеленій, 10 в м. Києві розміром 150 кв.м, а Д.В.А. - земельної ділянки за цією ж адресою розміром 314 кв.м. Судові витрати розподілено між сторонами в рівних частинах. Де конкретно проходять межі виділених сторонам земельних ділянок в ухвалі не зазначено, як і того, що входить до складу судових витрат і який їх розмір, чи повинен хтось з осіб, які брали участь в розгляді справи компенсувати судові витрати іншій стороні. За змістом як мирову угоду, так і ухвалу суду, якою вона визнана, не можна визнати такими, що відповідають положенням цивільного процесуального законодавства.
Предметом вирішення у справі за позовом Т.Л.О. до Ц.О.А. була вимога про розподіл земельної ділянки та визначення порядку користування земельною ділянкою. Судом затверджено укладену між сторонами мирову угоду із закриттям провадження у справі, за умовами якої Т.Л.О. сплачує грошову компенсацію за гараж під літерою "Б" в сумі 5270 грн. і вбиральню під літерою "В" в сумі 1158 грн., способом здійснення поштового переказу зазначеної грошової суми на поштову адресу Ц.О.А. протягом двох місяців з 05.03.2009 р. по 05.05.2009 р., а Ц.О.А. переносить межі своєї ділянки на 0,5 м на територію ділянки Т.Л.О. у зв'язку з експлуатацією телефонної мережі, яка проходить на цій межі, і з іншого боку будинку переносить межу своєї ділянки на 0,8 м на територію земельної ділянки Т.Л.О. До моменту сплати грошової компенсації Т.Л.О.Ц.О.А., сім'я Ц. може безперешкодно користуватися вбиральнею та гаражем.
Виходячи із затверджених судом умов мирової угоди, вона укладена не з приводу вимог, які розглядались судом, і по суті вони залишились невирішеними, - розподіл земельної ділянки не проведено, кому із сторін, якого розміру і в яких межах передається земельна не вказано. Неможливо було визнавати мирову угоду і в частині визнання за сім'єю Ц. права безперешкодно користуватись вбиральнею та гаражем, оскільки крім Ц.О.А., інші особи, які входять до складу сім'ї Ц., участі в розгляді справи не брали, натомість судовим рішенням вирішене питання про їх права і обов'язки.
Р.В.Д. був поданий позов до Р.С.Д., третя особа: Солом'янська районна в м. Києві рада, про визнання права користування 1/10 частиною земельної ділянки по вул. Одеській, 10 в м. Києві та виділ її в натурі (Солом'янський районний суд м. Києва, справа N 2-1924). В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що він в такій частці має право на будинок, що розташований на цій земельній ділянці. Під час розгляду справи Р.В.Д. уточнив позов, просив визнати за сторонами право спільного користування земельною ділянкою, і такі вимоги судом задоволені. Між тим, право спільної власності сторін на вказану земельну ділянку ніким не оспорювалось. Визнавши право на земельну ділянку і за відповідачем, суд не звернув уваги, що вимоги про це у встановленому порядку нею заявлені не були.
Цим же судом за Г.А.М. визнане право на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті 30.07.2006 р. його матері. Про прийняття спадщини позивачем до нотаріальної контори подана відповідна заява. В такому випадку оформлення спадкових прав Г.А.М. на земельну ділянку мало здійснюватись шляхом видачі йому нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, а не шляхом ухвалення рішення суду (справа N 2-3909).
При залишенні без розгляду, в зв'язку з неявкою позивача в попереднє судове засідання, позовної заяви ТОВ "Холдингова компанія Укрінвестбуд" до С.В.М., Х.І.М., П.Г.С., Б.В.В., Т.Р.А. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов'язання не чинити перешкод у будівництві та відшкодування матеріальної і моральної шкоди судом не враховано, що цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість на стадії попереднього судового засідання залишення без розгляду позовної заяви з такої підстави.
Ухвала про визнання неподаною і повернення позовної заяви прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації до К.С.С. про звільнення земельної ділянки та знесення незаконно зведеного гаражного приміщення суддею не підписана (справа N 2-2451).
Оболонським районним судом м. Києва закрите провадження у справі за позовом Оболонської районної в м. Києві ради до К.А.П. про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан. До матеріалів справи долучена заява представника позивача про закриття провадження у справі, однак правова підстава цього, а саме про відмову від позову, в ній не вказано.
Таким чином, судом самостійно визначена підстава для закриття провадження у справі, яка залежить виключно від волевиявлення позивача (N 2-1874).
У попередньому судовому засіданні залишено без розгляду позов Б.Ю.О., Б.О.П., Б.С.О. до Д.А.Г. про поділ земельної ділянки (Голосіївський районний суд м. Києва, справа N 2-1194). В позовній заяві прізвище "Б." закреслене олівцем і написане інше - "К.". Вказане виправлення в позовній заяві ніким не застережене, ким воно зроблене не відомо. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначено, що позивачем є Б.С.О., а в ухвалі попереднього судового засідання, - К.С.О. З матеріалів вбачається, що це одна і та сама особа, яка змінила прізвище. В такому випадку суду належало уточнити прізвище сторони, з врахуванням його зміни останньою на інше, а не дозволяти робити не застережені виправлення в позовній заяві.
Позов залишено без розгляду на підставі поданої представником К.С.О. відповідної заяви. Від двох інших позивачів або ж їх представників таких заяв не надходило. Таке унеможливлювало залишення без розгляду позову, поданого Б.Ю.О., Б.О.П.
В багатьох випадках замість визнання мирової угоди і закриття провадження у справі, як це визначено ст. ст. 175, 205 ЦПК України, в ухвалах вказувалось про затвердження мирової угоди, не зазначався строк і порядок оскарження судового рішення (Печерський районний суд м. Києва, справа N 2-2317, Солом'янський районний суд м. Києва, справа N 2-166).
Майже у всіх справах, де велись журнали судових засідань, їх вступні частини виконані у вигляді трафарету та містять відомості про взаємовиключні обставини, зокрема, про розгляд справ у відкритому (закритому) судовому засіданні, в залі суду (виїзному судовому засіданні) в місті (селі). В деяких журналах судового засідання залишається місце для їх підпису головуючим, хоча чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено підпису суддею журналів судового засідання.
Значна кількість справ вказаної категорії не знаходила свого вирішення в судах протягом тривалого часу. Таке пояснюється тим, що в більшості випадків у справах призначались експертизи, без проведення яких неможливо прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Разом з тим встановлені випадки, коли порушувались строки передачі позовних заяв суддям, в ухвалах про призначення експертиз всупереч положенням ст. ст. 86, 144 ЦПК України не вказувався строк, протягом якого мала бути проведена експертиза та внесені кошти на її проведення, що позбавляло можливості здійснювати належний контроль за строками проведення експертизи та вживати відповідні заходи реагування у випадку їх порушення.
Так, позовна заява Б.Ю.О., Б.О.П., Б.С.О. була зареєстрована в суді 21.11.2008 р., передана судді 05.12.2008 р., а її попередній розгляд призначений на 12.01.2009 р., тобто через місяць і десять днів після її подання в суд (Голосіївський районний суд м. Києва, справа N 2-1194).
Провадження у справі за позовом К.М.Б. до В.Л.К., С.І.В., треті особи: В.П.Б., Б.В.А., про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою було відкрите суддею Шевченківського районного суду м. Києва 16.07.2007 р. Позивач просив знести встановлений відповідачами на земельній ділянці, яка знаходиться при належному сторонам домоволодінні, паркан. Виходячи з підстав заявленого позову, для правильного вирішення спору суд мав з'ясувати, чи встановлювався порядок користування земельною ділянкою між сторонами, і, якщо встановлювався, то чи порушені відповідачами при будівництві паркану межі. По вказаній справі 02.08.2007 р. проведене попереднє судове засідання, а згодом справа 8 раз призначалась до розгляду і 15.01.2009 р. у справі ухвалене рішення.
Однією із причин такого тривалого розгляду справи стало те, що судом задовольнялось клопотання позивача про допит свідків, в зв'язку з чим вони викликались в суд і допитувались.
Між тим, покази свідків зводились лише до підтвердження існування неприязних стосунків між сторонами, тобто свідки повідомляли про обставини, які не мають відношення до предмету доказування. Таким чином, судом був витрачений значний час на зібрання і дослідження доказів, які не можуть бути визнані належними (справа N 2-313).
З метою усунення виявлених при проведенні узагальнення недоліків при розгляді цивільних справ по земельних спорах, однакового застосування чинного законодавства пропонується обговорити узагальнення в судовій палаті в цивільних справах апеляційного суду м. Києва та на семінарських зайняттях із суддями районних судів м. Києва.
"Судова апеляція" 2010, N 2
"Судова апеляція" 2010, N 3
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики застосування законодавства при розгляді цивільних справ по земельних спорах
На узагальнення із судів м. Києва надійшло 97 справ, розглянутих у порядку цивільного судочинства в другому півріччі 2008 р. і першому півріччі 2009 р., предметом вирішення по яких були спори, що випливають із земельних правовідносин (Подільського районного суду м. Києва - 18, Солом'янського районного суду м. Києва - 16, Печерського районного суду м. Києва - 15, Дніпровського районного суду м. Києва - 13, Голосіївського районного суду м. Києва - 10, Шевченківського районного суду м. Києва - 7, Дарницького і Деснянського районних судів м. Києва - по 6, Оболонського і Святошинського районного судів м. Києва - по 3).
••••••••••••••••••••

Доступ к полному тексту этого документа возможно только для подписчиков электронного «Дебет-Кредит». 
Если вы подписчик, пожалуйста, авторизуйтесь.

Или оформите подписку, перейдя по ссылкой; стоимость минимального пакета «Мой ассистент» составляет только 36 грн в месяц.

Спасибо за понимание.

30 днiв передплати безкоштовно!