Узагальнення практики розгляду судами міста Києва кримінальних справ про контрабанду (ст. 201, 305 КК України 2001 р.) та адміністративних справ про порушення митних правил за новим Митним кодексом України. Узагальнення судової практики від 01.01.2005 №

Апеляційні загальні суди України Узагальнення судової практики від 01.01.2005
Последняя редакция от Текст документа
Реквизиты

Издатель: Апеляційні загальні суди України

Тип Узагальнення судової практики

Дата 01.01.2005

Номер

Статус Действует

Документ подготовлен в системе iplex
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М.КИЄВА
У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
01.01.2005
УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики розгляду судами міста Києва кримінальних справ про контрабанду (ст. 201, 305 КК України 2001 р.) та адміністративних справ про порушення митних правил за новим Митним кодексом України
При проведенні узагальнення, виходячи з матеріалів, наданих районними судами, було розглянуто питання, визначені програмами, надісланими Верховним Судом України.
Кримінальна відповідальність за контрабанду передбачена ст. 201 Кримінального кодексу України:
1. Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.
2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.
Примітка. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Кримінальна відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів передбачена ст. 305 Кримінального кодексу України:
Першою частиною цієї статті визначена відповідальність за некваліфіковану контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тобто їх переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 305) є вчинення контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) якщо предметом цих дій були особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини; 4) якщо предметом цих дій були наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналогів чи прекурсорів у великих розмірах, а особливо кваліфікуючими ознаками (ч. 3 ст. 305):
1) організованою групою; 2) якщо предметом цих дій були наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори у особливо великих розмірах.
Згідно з приміткою до ст. 305, великі і особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів визначаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
За повідомленнями Шевченківського та Дніпровського районних судів міста Києва, в цих судах розглянуто по 1-й кримінальній справі за ст. 201 КК України.
Шевченківським районним судом постановлено обвинувальний вирок за ч. 2 ст. 201 КК України щодо однієї особи, Дніпровським районним судом постановлено виправдовувальний вирок за ст. 201 ч. 1 КК України щодо однієї особи.
Інші суди міста повідомили, що справ даної категорії та за ст. 305 КК України в 2003 році та в 1-му півріччі 2004 року не розглядали.
Інформація про вказані кримінальні справи далі наводиться.
Г. С. О. засуджений вироком Шевченківського районного суду 10 вересня 2003 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 358 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди без конфіскації його майна і звільнений від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки. На засудженого покладено обов'язок повідомляти органи виконавчо-кримінальної системи про зміну місця проживання (справа N 1-445/03).
Згідно з вироком Г. С. О. засуджений за контрабанду, вчинену у великих розмірах за попередньою змовою групою осіб, за закінчений замах на контрабанду, вчинений у великих розмірах за попередньою змовою групою осіб та за підроблення документів і виготовлення підроблених печаток та бланків за попередньою змовою групою осіб.
Як встановив суд, Г. С. О. вступив у попередню змову з громадянкою Російської Федерації Л. О. В. та не встановленими слідством особами - представниками ізраїльської фірми для вчинення контрабанди кондиціонерів.
30 квітня 2002 року Г. С. О., Л. О. В. та не встановлені слідством особи - представники ізраїльської фірми теплоходом контрабандно перемістили через митний кордон України - митний пост "Іллічівськ" Чорноморської регіональної митниці (м. Іллічівськ, Одеська область) товари - 890 кондиціонерів марки "Поларіс" спліт системи настінного типу комплексі, що містились у 4-х морських контейнерах, надавши митниці підроблені документи з неправдивими даними про їх митну вартість: вказано 919811 грн., а за висновком судово-товарознавчої експертизи - 1179234 грн., тобто вартість занижена на 259422 грн.; країну виробника вказано Англію, а насправді - Китай; фірму одержувача вказано "В. к." за адресою в м. Москві, але такої фірми взагалі не існує.
Частину підроблених документів для митного оформлення вантажу Г. С. О. отримав з Москви (інвойси, морські коносаменти, копію облікової картки учасника зовнішньоекономічної діяльності, копію сертифіката походження щодо кондиціонерів), за вказівкою Л. О. В., частину підробив сам (договір купівлі-продажу, довіреність), використавши для оформлення вантажу в порту і на митниці інших осіб, які не були обізнані зі злочинним характером цих дій, зокрема через жителя м. Одеси К. Д. В., передав пакет з цими документами для оформлення вантажу ніби-то для ТОВ "В. к." в брокерську контору ЗАТ "Т.", розташовану в м. Іллічівську Одеської області.
Працівники ЗАТ "Т." 16, 17 травня 2002 року оформили і подали на митний пост "Іллічівськ" митні декларації, на підставі яких одержали в Іллічівському морському порту 774 кондиціонери та провели їх митне оформлення для транзитного перевезення через митну територію України до Російської Федерації.
116 кондиціонерів вартістю 146160 грн. залишились у порту, тому що не помістились в автомобілях, які прибули з Москви.
18 травня 2002 року автомобілі, які рухались до Новгород-Сіверської митниці з 774 кондиціонерами, були затримані у м. Києві працівниками Служби безпеки України.
Вартість товарів - предметів контрабанди (кондиціонерів) визначена судово-товарознавчою експертизою під час досудового слідства.
Експерти визначили загальну вартість кондиціонерів, оптову і роздрібну вартість як на час проведення експертизи (липень 2002 р.), так і на момент скоєння злочину (травень 2002 р.). При цьому вказали, що надані на дослідження кондиціонери втрачають свою первісну вартість з настанням осінньо-зимового періоду. Тривале їх зберігання призводить до зменшення первісної вартості.
В даному випадку вартість предмета контрабанди не впливає на наявність складу злочину, оскільки значно перевищує встановлений законом розмір - тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але така особливість визначення вартості товарів може мати значення для наявності складу злочину, передбаченого ст. 201 КК України, в разі граничної суми вартості предмета і це необхідно враховувати при розгляді справ про контрабанду.
Не безспірними є висновки досудового слідства, з якими погодився суд щодо кваліфікації дій Г. С. О., які розцінені як закінчений склад злочину стосовно кондиціонерів під час транспортування в автомобілях (ч. 2 ст. 201 КК і як закінчений замах на злочин стосовно тих 116 кондиціонерів, що не помістились в автомобілі і залишились на митниці (ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201 КК).
Із обвинувального висновку вбачається, що Г. С. О. пред'явлене обвинувачення у контрабанді і у замаху на контрабанду, тобто переміщенні товарів загальною вартістю 1179234 грн. через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання як підстави для їх переміщення документів, що містили неправдиві дані про країну походження, митну вартість, а також одержувача цих товарів, вчинені у великих розмірах за попередньою змовою групою осіб. Причому досудовим слідством не було розділено вартість предметів контрабанди і вмінено саме таку вартість товарів - 1179234 грн. як за закінченим складом злочину, так і за закінченим замахом на злочин.
Заслуговує на увагу думка про те, що в даному разі суду належало більш детально дослідити дії злочинців і обставини справи та, враховуючи умисел злочинців, які мали намір вчинити контрабанду і незаконно перемістити через митний кордон з приховуванням від митного контролю всі 890 кондиціонерів загальною вартістю 1179234 грн., кваліфікувати дії Г. С. О. як замах на контрабанду з вказаними ознаками.
По справі допущено тяганину. Зокрема, справа направлена до суду 19.11.2002 року, визначена конкретному судді 22.11.2002 року. 27.12.2002 року призначена до розгляду на 19.02.2003 року.
19.02.2003 р. судове засідання не відбулось, оскільки не отримав обвинувального висновку Г. С. О. і засідання з різних підстав відкладалось ще чотири рази - в березні, травні, липні, серпні. Лише 04.09.2003 року відбулось судове засідання і 10.09.2003 року по справі постановлено вирок.
Як вбачається з протоколу судового засідання, Г. С. О. визнав себе винуватим і тому суд обмежився тільки допитом підсудного, не дослідив і не розглянув ні одного доказу, що є в справі. При цьому суд не роз'яснив підсудному наслідки, передбачені ч. 3 ст. 299 КПК України, не з'ясував чи правильно розумів він зміст таких обставин.
Призначаючи засудженому покарання, суд послався на те, що Г. С. О. вперше притягається до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся у вчиненому, має на утриманні неповнолітню дитину та батьків похилого віку, те, що злочинами не спричинено шкоди інтересам держави і з урахуванням його особи застосував ст. 69 КК України, призначивши покарання за ст. 201 ч. 2, ст. 15 ч. 2, ст. 201 ч. 2 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції вказаного закону і звільнив засудженого від покарання з випробуванням.
Неправильним є посилання суду на те, що інтересам держави не було завдано шкоди, оскільки контрабанда як злочин у сфері господарської діяльності загрожує економічній безпеці суспільства і держави в цілому.
Судом постановлено повернути відшкодування збитків ТОВ "Р." в сумі 117186,17 грн. на залишок нереалізованих кондиціонерів, якому слідчі органи СБУ передали на зберігання 890 кондиціонерів у травні 2002 року, попередивши про кримінальну відповідальність за ст. 182 КК України за приховування чи розтрату майна, на яке накладено арешт. Це товариство зберігало кондиціонери за рахунок власних коштів і звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва про визнання його цивільним позивачем у кримінальній справі.
На нашу думку, безпідставним є вказівка суду про звернення відшкодування в рахунок заподіяних матеріальних збитків в сумі 117186,17 грн. товариству з обмеженою відповідальністю "Р." на залишок не реалізованих кондиціонерів, оскільки кондиціонери є предметом контрабанди і вони підлягають обов'язковій конфіскації згідно санкції ч. 2 ст. 201 КК України.
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва 17 червня 2004 року виправдано В. В. І. за ч. 1 ст. 201 КК України за відсутністю в його діях складу злочину (справа N 1-149/04).
В. В. І. звинувачувався у контрабанді, тобто в переміщенні товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, вчиненому у великих розмірах.
Як встановив суд, він, з метою вчинення контрабанди, в Німеччині придбав автомобіль марки "Тойота Лексус", вартістю 50000 євро, що становило станом на 15 березня 2003 року 289770 грн., перемістив його через митний кордон України, маючи намір продати його та приховати від митного контролю.
1 березня 2003 року В. В. І. прибув в Україну на цьому автомобілі, на митниці підписав зобов'язання про зворотне вивезення автомобіля до 1 травня 2003 року, але в місті Києві реалізував автомобіль за готівку. Щоб приховати протиправність своїх дій, він 25 квітня 2003 року здійснив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, офіційно заявивши в органи міліції про викрадення у нього автомобіля.
В. В. І. засуджений за ч. 1 ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.
За ч. 1 ст. 201 КК України В. В. І. виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.
Мотивуючи таке рішення, суд вказав, що автомобілем, на якому В. В. І. прибув в Україну, він користувався в Німеччині, легально перемістив цей автомобіль, підписавши на митниці зобов'язання про його зворотне вивезення, і про наслідки, передбачені ст. 113 Митного кодексу України (далі - МК), був повідомлений.
Досудовим слідством не було зібрано доказів про те, що В. В. І. перемістив автомобіль поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, тобто з вчиненням незаконних дій, передбачених ст. ст. 351, 352 МК України. Тому суд виправдав його за ч. 1 ст. 201 КК України і вказав на наявність у діях В. В. І. адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 348 МК України.
З матеріалів справи вбачається, що в даний час автомобіль, ввезений В. В. І., втрачено (він був переданий на зберігання особі, яка його придбала, зберігався на автостоянці і зник).
Будь-яких наслідків для правопорушника не настало, хоча з його вини не виконано зобов'язання про зворотне вивезення автомобіля, яким він розпорядився на свій розсуд.
На нашу думку, в даному разі митним органам слід звернутись до суду з адміністративним провадженням щодо В. В. І. про порушення зобов'язання про зворотне вивезення автомобіля, і суд прийме рішення відповідно з Митним кодексом України.
За порушення митних правил, а також контрабанду, якщо в діях осіб, які допустили такі порушення, відсутній склад злочину, встановлена адміністративна відповідальність.
В розділі 18 в главі 57 МК України визначено види порушень митних правил і відповідальність за такі правопорушення (статті 329 - 355).
Слід погодитись з думкою, що критерієм розмежування адміністративного правопорушення і злочину - контрабанди - є незаконне переміщення вказаних в ст. 201 КК України предметів лише поза митним контролем або з приховуванням від нього з врахуванням вартості товарів, а також, незалежно від їх вартості, предметами контрабанди можуть бути історичні і культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.
Статтею 386 МК визначено органи, уповноважені розглядати справи про порушення митних правил.
Частиною 1 ст. 386 МК встановлено, що справи про порушення митних правил, передбачені статтями 329 - 335, 337 - 338, 342 - 344, 346 - 347, 354 - 355 цього Кодексу, розглядаються митними органами.
Згідно з частиною другою цієї статті, справи про порушення митних правил, передбачені статтями 336, 339 - 341, 345, 348 - 353 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, розглядаються судами (суддями) за місцем розташування митних органів, посадові особи яких здійснювали провадження у цих справах.
Справа про порушення митних правил вважається розпочатою з моменту складення протоколу про порушення митних правил (ст. 358 МК).
Згідно з вимогами ст. ст. 363, 377 МК, про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена особа митного органу, яка виявила таке правопорушення, складає протокол за встановленою формою.
Вилучені товари, транспортні засоби та документи повинні бути перелічені у протоколі, що складається в передбачених цим Кодексом випадках, або в доданому до нього описі з точним зазначенням кількості, міри, ваги та особливих ознак цих товарів, транспортних засобів та документів, а також вартості товарів, транспортних засобів.
Проте ці вимоги закону не завжди виконують митні органи, що викликає певні складнощі при розгляді справ.
Багато порушень митних правил вчиняється при ввезенні із-за кордону транспортних засобів на територію України під зобов'язання зворотного їх вивезення за межі держави.
Ст. 348 МК визначена відповідальність за порушення зобов'язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів.
Законом передбачено, що у разі, коли неможливо конфіскувати товари, що є безпосередніми предметами порушення митних правил, з осіб, які вчинили порушення митних правил, стягується вартість зазначених товарів, транспортних засобів у порядку, встановленому законодавством України (ст. 405 МК).
У переважній більшості розглянутих справ цієї категорії судами виносяться постанови, в яких порушників зобов'язано сплатити вартість невивезеного предмета, найчастіше це автомобілі, у зв'язку з відсутністю на час слухання справи цих автомобілів та даних про їх місцеперебування. Але, як відмічалось раніше, не завжди вартість їх визначається митницею належним чином.
Так, постановою Солом'янського районного суду від 28.04.2004 року гр. Т. Е. Г. визнана винуватою за ст. ст. 331, 348 МК та притягнута до адміністративної відповідальності за порушення зобов'язання про зворотне вивезення з митної території України автомашини, яку вона втратила (справа N 3-3388-1/04). Судом постановлено конфіскувати автомобіль "Форд Скорпіо", 1988 року виготовлення, а в разі відсутності автомобіля - стягнути в доход держави його вартість 16283,15 грн. Суд за основу прийняв вартість авто, яка визначена на підставі довідки експерта від 20.02.2004 року Центральної митної лабораторії, згідно якої "дійсна залишкова (ринкова) вартість автомобіля" становить 16283,15 грн.
Однак у матеріалах справи є службова записка начальника відділу тарифів і митної вартості від 04.06.2003 року, згідно з якою митна вартість цього автомобіля станом на 18.10.2000 року визначена в сумі 2310,3 грн.
Наявність у справі двох суперечливих документів про вартість автомашини і та обставина, що суд фактично не з'ясував цю вартість, були підставою для скасування постанови районного суду головою Апеляційного суду і направлення справи на новий судовий розгляд.
У такій ситуації проблемним є з'ясування питання про дійсну митну вартість автомобіля, оскільки його було втрачено і в наявності автомобіля не було, а при ввезенні автомобіля митниця не займалась з'ясуванням його вартості і інформація про вартість автомобіля в митній декларації відсутня.
Правильним слід визнати вказівку в постановах судів при відсутності предметів митного правопорушення про стягнення їх вартості - конкретної грошової суми в разі, коли неможливо їх конфіскувати.
Проте певні труднощі викликає встановлення дійсної митної вартості таких предметів та правильності найменування заявленого вантажу.
Судам треба перевіряти доводи особи, яку притягують до адміністративної відповідальності у разі наявних у справі суперечностей з метою їх усунення. Зокрема це стосується найменування вантажу, визначення коду товару.
Наприклад, Шевченківським районним судом розглянута адміністративна справа щодо Б. Ю. М., стосовно якого митницею було складено протокол про порушення митних правил за ст. ст. 340, 355 МК у зв'язку з заявленням ним вантажу не з своїм найменуванням.
Б. Ю. М. звинуватили в тому, що він, оформляючи у вільне використання автомобіль марки "Форд", вказав його найменування - "вантажний автомобіль". На запит митниці, де проводилось оформлення, про остаточне визначення коду товару, заявленого Б. Ю. М., відділ номенклатури та класифікації товарів Північної регіональної митниці виніс рішення, за яким заявлений вантаж класифікується як вантажопасажирський автомобіль за відповідним кодом - Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД. Визнавши, що декларант заявив неправдиві відомості щодо дійсного найменування вантажу, які таким чином є підставою для зменшення сплати митних платежів, митницею було складено протокол за ознаками правопорушень, передбачених ст. ст. 340, 355 МК.
Оцінюючи докази, суд послався на довідку спеціаліста автотоварознавця Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, який оглянув автомобіль і прийшов до мотивованого висновку, що автомобіль слід вважати вантажним з кузовом типу "фургон".
У судовому засіданні прокурор висловився про закриття справи за відсутністю складу правопорушень і постановою судді від 04.06.2004 року справа була закрита з цих підстав.
Якщо в ході розгляду адміністративної справи про контрабанду встановлюються ознаки злочину про контрабанду, матеріали направляються прокуророві для вирішення питання про порушення кримінальної справи.
Адміністративних справ про вчинення дій, спрямованих на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу (ст. 351 МК), не встановлено.
Певну проблему для судів становить застосування положень ст. 328 МК України щодо строків накладення стягнень у справах про порушення митних правил.
Статтею 328 МК України встановлено двомісячний строк для накладення стягнень у виді попередження та штрафу, а частиною 3 цієї ж статті передбачено, що конфіскація предметів застосовується незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.
Враховуючи, що конфіскація предметів визначена як основний вид стягнень за порушення митних правил (причому альтернативне в більшості статей чинного Митного кодексу), виникають непорозуміння при закритті провадження по справах, де пройшов двомісячний строк, коли суддя приходить до висновку, що слід було б застосувати штраф як основний вид покарання.
Тому неоднаково вирішуються питання конфіскації товарів, зазначених у п. 3 ст. 322 МК.
Так, 23.06.2004 року, Солом'янським районним судом гр. К. З. В. визнана винуватою в порушенні зобов'язання про зворотне вивезення до березня 2001 року автомобіля марки "БМВ 325", 1985 року виготовлення вартістю 6420,38 грн. На час розгляду справи минув строк накладення адміністративного стягнення.
Суддя в постанові вказав про звільнення гр. К. З. В. від сплати на користь держави штрафу, передбаченого ст. ст. 348, 331 МК України, за чинним законом і постановив конфіскувати автомобіль, а в разі неможливості конфіскації - стягнути з К. З. В. його митну вартість.
Застосування закону (в даному разі ст. 348 МК), санкцією якого передбачено два основні стягнення - штраф або конфіскація, саме в такій ситуації неоднозначно розуміється суддями, зокрема: у випадку, коли суд визнав за необхідне накласти на правопорушника штраф, але минули строки накладення адміністративного стягнення, не всі суди застосовують ще і конфіскацію предмета митного правопорушення, визнаючи, що застосування конфіскації - основного стягнення, вказаного в санкції, в такому разі неможливе.
Постановою Подільського районного суду від 18 лютого 2004 року закрито адміністративну справу за ст. ст. 112, 120 МК України (1991) щодо керівника Ренійської філії ВАТ "О.", де було втрачено 15318 кг бензину експортного технологічного, який зберігався під митним контролем.
Суддя в постанові вказав про наявність у діях цього керівника складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. ст. 112, 120 МК України, але послався на ст. 139 МК України, якою передбачений двомісячний строк накладання адміністративних стягнень і закрив справу, не застосувавши конфіскацію.
При цьому в постанові не вказана підстава закриття справи, хоча зі змісту вбачається, що справа закрита через сплив строку накладання адміністративного стягнення, ніяк не мотивоване незастосування конфіскації (а санкція ст. 112 МК України передбачала конфіскацію), не зроблено посилання на рік прийняття закону, за яким кваліфіковано правопорушення (справа розглянута в 2004 році, коли діяв новий Митний кодекс, а суддя керувався статтями попереднього МК), застосовано термін "справу припинити", а у ст. 247 КпАП йдеться про "закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення".
Існують проблеми належної вартісної оцінки предметів митних правопорушень, зокрема автомобілів, стосовно яких мають враховуватись марка і стан автомобіля. Розмаїття вартостей свідчить про відсутність єдиних методик і підходів при їх визначенні, що може призвести до навмисного її заниження і зменшення платежів, які підлягають сплаті в доход держави.
Наприклад, автомобіль марки "М 21412", 1989 року виготовлення оцінено в 1087,72 грн., а вартість автомобіля марки "Опель Омега", 1987 року виготовлення, визначена в сумі 815 грн. (справи, розглянуті Солом'янським районним судом у березні 2004 року щодо Д. А. В. та П. С. В. за ст. 348 МК).
При цьому суд взяв до уваги вартість предметів митних правопорушень - автомобілів, із службових записок відділу контролю митної вартості митниці, в яких вказано таку вартість орієнтовно.
Хоча в цих службових записках відділом контролю митної вартості звертається увага на те, що залишкову вартість автомобіля може визначити тільки експерт - спеціаліст, який має ліцензію Міністерства юстиції на проведення автотоварознавчих експертиз, як митниці при складанні протоколу, так і суду при розгляді справи вистачило вказаної службової записки для визначення сум, що підлягають стягненню в доход держави з правопорушників у разі неможливості конфіскації автомобілів.
Особливу складність становить визначення вартості предметів митного правопорушення, які на момент складання протоколу та розгляду справи в суді втрачені.
Непоодинокі випадки безпідставного звільнення осіб від адміністративної відповідальності за спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності без застосування конфіскації предмета митного правопорушення. В чинному Митному кодексі України за порушення зобов'язання про зворотне вивезення чи ввезення товарів передбачено альтернативне покарання - штраф або конфіскація предмета митного правопорушення. За попереднім МК такої альтернативи не було.
Наприклад, постановою від 25 березня 2004 року голови апеляційного суду міста Києва скасовано постанову Солом'янського районного суду від 13 серпня 2003 року стосовно директора підприємства ДП "З." К. А. П., притягнутого да адміністративної відповідальності за невиконання зобов'язання про зворотне вивезення літака за ст. 113 МК України (1991).
Підставами для скасування були недотримання судом вимог ст. 245 КпАП України щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Згідно з матеріалами справи, завод ввіз на митну територію України літак для ремонту за контрактом з іноземною фірмою, зобов'язавшись його вивезти в певний строк. Оскільки іноземна фірма не виконала умови контракту і не оплатила витрати заводу на ремонт, завод не зміг вивезти цей літак за межі митної території України, хоча ДМСУ неодноразово продовжувала термін вивезення.
Закриваючи справу, суд послався на те, що завод не отримав коштів за ремонт від іноземної фірми, має матеріальні збитки і тому є потерпілою стороною.
Скасовуючи таке рішення судді, голова апеляційного суду міста Києва вказав, що саме заводом було порушено зобов'язання про зворотне вивезення літака, митницею неодноразово пропонувалось заводу, відповідно до ст. 71 МК України, використати інший митний режим, який не призвів би до порушення митних правил, або передати митниці для збереження літак, проте завод не скористався такою можливістю, а висновки суду стосовно заводу, як потерпілої сторони, виходять за межі провадження по даній справі. Суд не дав оцінки всім обставинам справи згідно з вимогами ст. 245 КпАП України, що призвело до скасування постанови.
Не викликає складнощів у застосуванні судами положень ч. 2 ст. 326 МК щодо конфіскації товарів, транспортних засобів, зазначених у п. 3 ст. 322 цього Кодексу, незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.
Певні ускладнення можуть викликати адміністративні справи про порушення митних правил особами, яким довірено митне оформлення вантажу від імені вантажоотримувача чи власника. В такому випадку можуть бути істотно порушені права цих осіб.
При встановленні порушення митних правил суди застосовують конфіскацію лише тієї кількості товару, що перевищує заявлену в декларації чи яка не була вказана в ній.
Наприклад, постановою Шевченківського районного суду від 26 травня 2004 року конфісковано вантаж - три мішки з новим спецодягом вартістю 22128,5 грн., що надійшов на адресу ПП "А." на підставі контракту з Нідерландами. Директор ПП "Д" Д. О. Б. підданий стягненню за ст. ст. 340, 355 МК України і вантаж, який не був вказаний в вантажній митній декларації і надійшов разом з одягом, що був у використанні, конфісковано.
В поясненнях Д. О. Б. вказав, що при заповненні декларації він не знав про наявні 3 мішки з новим спецодягом, що надійшли за контрактом з Нідерландів.
В даному разі можуть бути різні висновки щодо наявності у діях особи, яка отримує вантаж, складу адміністративного правопорушення.
В більшості випадків особа, яка отримує вантаж (чи поштове відправлення), стверджує, що вона не обізнана про перевищення кількості місць понад встановлені контрактом чи вказані в супровідних документах або про інші предмети серед вантажу (чи в поштових відправленнях).
На нашу думку, якщо такі доводи не спростовуються доказами в справі, немає підстав для притягнення таких осіб до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, що не позбавляє митницю права скласти протокол про факт виявлення порушення митних правил, а суд - застосувати відповідні санкції закону про порушення митних правил у частині конфіскації предметів митних правопорушень.
Висновки та пропозиції:
Довести до відома судів міста Києва про виявлені недоліки при розгляді справ даної категорії.
Застосування на практиці положень нового Митного кодексу України та ст. 201 Кримінального кодексу України свідчать про наявність проблемних питань, які мають бути вирішені з метою правильного і однакового застосування законодавства.
Обговорення чинного законодавства і практики його застосування за вказаною категорією справ може бути здійснено на семінарі з суддями міста Києва.
Суддя апеляційного суду м. Києва В.Н.Рогозянський
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М.КИЄВА
У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
01.01.2005
УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики розгляду судами міста Києва кримінальних справ про контрабанду (ст. 201, 305 КК України 2001 р.) та адміністративних справ про порушення митних правил за новим Митним кодексом України
При проведенні узагальнення, виходячи з матеріалів, наданих районними судами, було розглянуто питання, визначені програмами, надісланими Верховним Судом України.
Кримінальна відповідальність за контрабанду передбачена ст. 201 Кримінального кодексу України:
1. Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.
2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.
Примітка. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Кримінальна відповідальність за контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів передбачена ст. 305 Кримінального кодексу України: