Узагальнення практики розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів

Загальні суди Узагальнення судової практики від 01.03.2010
Реквизиты

Издатель: Загальні суди

Тип Узагальнення судової практики

Дата 01.03.2010

Номер

Статус Действует

Документ подготовлен в системе iplex
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів
Узагальнення практики розгляду судами міста Києва справ про захист прав споживачів проведено відповідно до листа Верховного Суду України від 18 лютого 2010 року N 6-1 з метою вивчення спірних питань, які виникають при розгляді справ даної категорії, проблем у застосуванні норм матеріального або процесуального права та необхідності відповідних роз'яснень.
Під час проведення узагальнення проаналізовано застосування судами норм чинного законодавства та вивчено 166 справ, які були розглянуті судами першої інстанції в 2009 році та надійшли для проведення узагальнення (Деснянського районного суду м. Києва - 7, Оболонського районного суду м. Києва - 4, Дарницького районного суду м. Києва - 8, Святошинського районного суду м. Києва - 26, Дніпровського районного суду м. Києва - 16, Солом'янського районного суду м. Києва - 11, Голосіївського районного суду м. Києва - 24, Шевченківського районного суду м. Києва - 22, Печерського районного суду м. Києва - 17, Подільського районного суду м. Києва - 31 справа).
Предметом вирішення у 45 справах були вимоги, що виникають із договорів страхування, у 42 справах вимоги про повернення банківського вкладу (депозиту), у 13 - вимоги, що виникають із договорів роздрібної купівлі-продажу.
Інші позови, які знаходились у провадженні судів, стосувалися спорів за договорами виконання робіт і надання послуг.
По результатах розгляду справ у 105 випадках ухвалювалися рішення про задоволення вимог повністю або частково, у 21 - про відмову в задоволенні позову, у 6 - провадження у справах закрите, у 24 - позовні заяви залишалися без розгляду.
По інших справах постановлювались ухвали про визнання позовних заяв неподаними та повернення заявникам на стадії відкриття провадження у справах.
Із 24 справ, судові рішення по яких оскаржувались в апеляційному порядку, по 17 постановлювались ухвали про залишення їх без змін, 4 рішення скасовані з ухваленням нових, одне рішення скасоване із закриттям провадження у справі, одне рішення скасоване із залишенням заяви без розгляду та одне рішення змінено.
Процес становлення та формування системи захисту прав громадянина ґрунтується на статті 42 Конституції України, згідно з якою держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт.
Вирішуючи спори по справах зазначеної категорії, суди мають керуватися нормами Цивільного кодексу України, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими нормативно-правовими актами, які містять положення про захист прав споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України та ч. 1 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що встановлені у законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 зазначеного Закону) .
Відкриття провадження у справі та визначення підсудності
Вимоги споживачів про захист їх прав розглядаються у позовному провадженні. У такому ж порядку можуть звертатися до суду Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики і його органи, які відповідно до ст. 5 і п. 10 ч. 1 ст. 26 Закону мають право представляти й захищати в суді інтереси споживачів, а також громадські організації (об'єднання) споживачів.
Підсудність справ даної категорії визначається за місцем знаходження юридичної особи (ч. 2 ст. 109 ЦПК) , за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 110 ЦПК) . Право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом територіальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна дана справа, належить виключно позивачу (ч. 13 ст. 110 ЦПК) . Жоден з цих судів не вправі повернути позивачу позовну заяву з мотивів непідсудності справи даному суду.
Судам слід враховувати, що згідно із ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні" місцем проживання фізичної особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому ст. 2 цього Закону наголошує, що до паспортного документа мають бути внесені відомості про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла особи. Обов'язок з реєстрації місця проживання громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають виконати протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання (ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні") .
Щодо місця знаходження юридичної особи, то місцем її знаходження відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені, а місцем проживання фізичної особи - підприємця є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок із фізичною особою - підприємцем.
Матеріали узагальнення засвідчили, що на практиці виникають труднощі щодо визначення підсудності справ, які виникають із договорів страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг, з інвестиційних договорів. Це пов'язано з тим, що немає єдиної позиції щодо віднесення цих правочинів до договорів про надання послуг.
Зокрема, неоднозначною є практика щодо відкриття провадження у справі за правилами альтернативної підсудності (ч. 5 ст. 110 ЦПК України) . Окремі судді вважають, що на вказані спори Закон України "Про захист прав споживачів" не поширюється.
Неоднаковою з цього питання є й практика апеляційного суду м. Києва.
При визначенні підсудності справи у більшості випадків суди першої інстанції керуються роз'ясненнями, викладеними у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12 квітня 1996 р. N 5 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 р. N 15) , згідно з якими до спорів, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів", належать, зокрема ті, що виникають із договорів страхування, договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг), а також інші відносини, що виникають з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.
Наприклад, ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 09.11.2009 р. відкрито провадження у справі за позовом Нечупій М.В. до ВАТ "Страхова компанія "Нова" про стягнення суми страхового відшкодування, суми страхового платежу та моральної шкоди. У позовній заяві позивач зазначав про захист своїх прав на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про страхування" (справа N 2-5850/09). Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14.10.2009 р. ухвалу скасовано з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва дійшла висновку, що спір виник з відносин, що випливають з укладеного між сторонами договору страхування, і у разі якщо сторонами не визначено підсудність розгляду спорів у договорі, справа має розглядатися за загальним правилом, тобто за місцем знаходження відповідача.
Відкриваючи провадження у справі за позовом Зайцевої А.М. до ВАТ "Страхова компанія "Нова" про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, суддя Дарницького районного суду м. Києва виходив з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про захист прав споживачів" і даний позов може бути поданий за місцем проживання позивача. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва з таким висновком не погодилася, зазначивши, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законом - Законом України "Про страхування", а тому позов повинен бути пред'явлений за місцезнаходженням юридичної особи (ч. 2 ст. 109 ЦПК) або за місцем завдання шкоди (ч. 6 ст. 110 ЦПК) . Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10.09.2009 року ухвалу скасовано, справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви.
В іншому випадку ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23.07.2009 р. залишено без змін ухвалу судді Дарницького районного суду м. Києва від 13.04.2009 р. про відкриття провадження у справі за позовом Міхно В.М. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про усунення порушень прав споживача страхових послуг, розірвання договору страхування, стягнення сплачених страхових платежів та відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва виходила з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".
Вказане питання потребує роз'яснень Верховного Суду України.
Відповідності до ч. 7 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1 ст. 95 ЦК України) . Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ч. 2 ст. 95 ЦК України) . Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ч. 5 ст. 95 ЦК України) .
При застосуванні правил підсудності за спорами, що випливають із положень Закону України "Про захист прав споживачів", слід враховувати й те, що договором між споживачем і виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг підсудність може бути змінена. У такому разі буде діяти правило договірної підсудності.
Відповідно до ст. 112 ЦПК України сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність.
В окремих випадках судді помилково відкривають провадження у справі за правилами альтернативної підсудності. Так, ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 27.04.2009 р. відкрито провадження у справі за позовом Булюбаш Д.І. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення суми страхового відшкодування. При відкритті провадження суддя не звернула увагу на те, що відповідно до умов договору його невід'ємною частиною є "Загальні умови страхування", згідно п. 15.5 яких суперечки за договором страхування між страховиком і страхувальником вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди у судовому порядку - в судових установах за місцезнаходженням страховика. ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" не знаходиться на території, на яку поширюється юрисдикція Деснянського районного суду м. Києва, в зв'язку з чим підстав для прийняття позову до провадження цього суду не було.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23.07.2009 р. ухвалу судді Деснянського районного суду м. Києва від 27.04.2009 р. скасовано, питання про прийняття позовної заяви передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Іншим суддею цього суду позовна заява Булюбаш Д.І. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про виплату страхового відшкодування ухвалою від 17.08.2009 р. направлена за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.
Чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості направлення позовної заяви у зв'язку з порушенням правил підсудності до іншого суду на стадії вирішення питання про прийняття її до провадження. В таких випадках вона підлягає поверненню позивачу для подачі до належного суду.
Згідно зі ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Вони зазначені в ст. 6 Закону України "Про третейські суди". З урахуванням наведеного не є відмовою від права на звернення до суду за захистом порушеного права угода про передачу справи на розгляд третейського суду. При цьому третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейської угоди (ч. 8 ст. 12 Закону України "Про третейські суди") .
Таким чином, за наявності третейської угоди (або третейського застереження) про передачу спору на розгляд до третейського суду і в разі звернення однієї зі сторін цієї угоди до суду загальної юрисдикції цей суд зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду, і в разі якщо в ході судового розгляду від відповідача до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами надійде заперечення проти вирішення спору в суді суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК) .
До Святошинського районного суду м. Києва було подано позовну заяву Медведською С.Ю., Медведським Д.А. до АКБ "Укрсоцбанк" про захист прав споживача. Під час розгляду справи АКБ "Укрсоцбанк" подав заперечення проти вирішення спору в суді, оскільки п. 6.2 кредитного договору N 10-29/3238 від 11.04.2007 р. визначено, що всі спірні питання при виконанні договору вирішуються третейським суддею постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.10.2009 р. позовну заяву Медведської С.Ю., Медведського Д.А. до АКБ "Укрсоцбанк" про захист прав споживача залишено без розгляду. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08.12.2009 р. ухвала залишена без змін.
Така практика, на наш погляд, є правильною.
Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України щодо форми й змісту позовної заяви. Незазначення ціни позову та неоплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи є підставою для залишення позовної заяви без руху.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судам слід звертати увагу на відповідність позовної заяви вимогам ст. 119 ЦПК України. Така заява має містити, зокрема, зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право, обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру. До позовної заяви має бути додано документ, що підтверджує оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Незазначення ціни позову є підставою для залишення позовної заяви без руху. Однак позовні заяви без руху для усунення такого недоліку не залишались.
Суддею Деснянського районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі за позовом Нечупій М.В. до ВАТ "Страхова компанія "Нова" про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди. Ціна позову в позовній заяві не зазначена (справа N 2-5820/09).
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом Рябенко О.В. до ПАТ АБ "Укргазбанк" про захист прав споживача. Ціна позову не визначена (справа N 2-3534/09).
Ціна позову не була зазначена і по 14 справах, які перебували в провадженні Оболонського, Святошинського, Дніпровського, Голосіївського, Шевченківського, Печерського та Подільського районних судів м. Києва.
Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з ч. 3 цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, а отже, до судового збору не належать. Ст. 81 ЦПК містить визначення витрат на інформаційно-технічне забезпечення і, зокрема перелік випадків, коли витрати на інформаційно-технічне забезпечення не підлягають оплаті. У цьому переліку не зазначено, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не оплачуються у справах про захист прав споживачів.
Отже, при подачі позовної заяви про захист прав споживача витрати на інформаційно-технічне забезпечення підлягають сплаті у розмірах, передбачених Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 р. N 825) .
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом Солодовнік Д.О. до фізичної особи - підприємця Бурдакової Н.І. про захист прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення позивачем не оплачені (справа N 2-483/1/2009).
Суддею цього ж суду відкрито провадження у справі за позовом Січкар О.В. до ПП "Андор-Тур", третя особа: ТОВ "ЛІК ТУР", про захист прав споживача, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди. Позовна заява подана без оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (справа N 2-1639/09).
Не були оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення при поданні позову Покровської О.Ю. до ТОВ КБ "АРМА" про захист прав споживачів, визнання відмови у достроковому розірванні договору банківського вкладу недійсним та стягнення суми депозитного вкладу (Голосіївський районний суд м. Києва, справи N 2-2388/09); при подані позову Єрьоменко С.О. до ЗАТ "АІСЕ Україна" про визнання угоди недійсною та поновлення у споживчих правах (Шевченківський районний суд м. Києва, справа N 2-4000/09).
У справі за позовом Плескач В.М. до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку про захист прав споживача та стягнення боргу витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи оплачені в сумі 15 грн., замість необхідних 30 грн. (Шевченківський районний суд м. Києва, справа N 2-4810/09).
Незазначення ціни позову та неоплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зумовлює наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК України.
Траплялися випадки, коли позовні заяви за формою і змістом відповідали встановленим ЦПК України вимогам, однак безпідставно залишались без руху із наданням строку для усунення недоліків, хоча вони таких не містили.
Так, ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва залишена без руху позовна заява Щербака О.Є. до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Скрипця О.О. про захист прав споживачів, позивача зобов'язано у встановлений строк надати докази, якими підтверджується невиконання відповідачем умов договору на виготовлення та встановлення меблів. Між тим, позовна заява не може бути залишена без руху з мотивів неподання доказів. Позивач зобов'язаний лише зазначити докази, якими він обґрунтовує свої вимоги. Крім того, суддя при вирішенні питання про прийняття позовної заяви перевіряє відповідність її форми і змісту вимогам цивільного процесуального законодавства і при встановленні недоліків має вказати на них в ухвалі та необхідність їх виправлення. Суддя не наділений повноваженнями зобов'язувати позивача вчиняти будь-які дії у разі залишення позовної заяви без руху, оскільки усунення недоліків є правом, а не обов'язком останнього (справа N 2-12766/08).
Допускалися помилки і при постановленні ухвал про залишення позовних заяв без розгляду. Цивільним процесуальним кодексом України не передбачена можливість залишення позовної заяви без розгляду в попередньому судовому засіданні з підстав, передбачених п. 3 ст. 207 ЦПК України. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання (ч. 9 ст. 130 ЦПК України) .
Виходячи з наведеного, у разі неявки сторони у попереднє судове засідання без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки судом має бути проведено попереднє судове засідання а справа - призначена до розгляду. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 169 ЦПК) .
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 17.12.2009 р. відкрито провадження у справі за позовом Шептура А.В. до ЗАТ "Страхова компанія "Галактика" про стягнення страхового відшкодування, попереднє судове засідання призначено на 28.12.2009 р. у попередньому судовому засіданні позовна заява Шептура А.В. до ЗАТ "Страхова компанія "Галактика" про стягнення страхового відшкодування залишена без розгляду в зв'язку із повторною неявкою позивача в судове засідання (п. 3 ст. 207 ЦПК України) . У даному випадку нема повторності неявки позивача, оскільки попереднє судове засідання у справі на 28.12.2009 р. призначено вперше. Тому в суду першої інстанції підстав для залишення заяви без розгляду не було.
Аналогічну помилку допущено Подільським районним судом м. Києва у справі за позовом Шаповал Я.В. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення страхового відшкодування (справа N 2-3701/09) та у справах Гончара Р.В. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення суми страхового відшкодування (справа N 2-3691/09) та за позовом Бублієнко Л.П. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди (справа N 2-2051/09).
Неправильне визначення суб'єктного складу сторін
Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих побутових потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Закон регулює відносини споживачів товарів, робіт і послуг з виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.
На відносини по виготовленню та продажу товарів, виконанню робіт і наданню послуг фізичною особою, яка не є підприємцем, дія цього Закону не поширюється. Незважаючи на це, Дарницьким районним судом м. Києва розглянута цивільна справа за позовом Лимар К.Є. до Слободянюка В.П. про захист прав споживачів. Заочним рішенням суду від 25.05.2009 р. позов задоволено. Кошти стягнуто з фізичної особи (справа N 2-618/09).
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30.06.2009 р. у справі за позовом Дубенко Н.В. до Зирянського В.А. про захист прав споживача, відшкодування майнової та моральної шкоди позов задоволено частково. Моральну шкоду та судові витрати стягнуто з фізичної особи (справа N 2-2958/09).
Із заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.10.2009 р. не зрозуміло хто є відповідачем у справі за позовом Павлюка Р.В. до ПП "Прокопенко Віра Іванівна" СТО "ВК" СЕРВІС про захист прав споживачів. Як вбачається з резолютивної частини заочного рішення позов Павлюка Р.В. задоволено частково, стягнуто з ПП "Прокопенко Віра Іванівна" СТО "ВК" СЕРВІС на користь Павлюка Р.В. завдані збитки на загальну суму 7520 грн., завдану моральну шкоду у сумі 1000 грн. та витрати на юридичні послуги у сумі 1500 грн., а всього 9520 грн. (справа N 2-1759/1/09). Неправильне визначення суб'єктного складу сторін в подальшому призвело до відмови у відкритті виконавчого провадження та необхідності роз'яснення рішення суду.
Дніпровським районним судом м. Києва розглянута справа за позовом Мякушко В.В. до Київської дирекції ЗАТ "Страхові традиції" про порушення прав споживача при виконанні договору добровільного страхування автотранспортних засобів та стягнення страхового відшкодування і моральної шкоди (справа N 2-1688/09).
Ч. 1 ст. 29 ЦПК України визначено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Філія не є юридичною особою, відповідно Київська дирекції ЗАТ "Страхові традиції" не могла бути стороною у справі, до участі в ній потрібно було притягнути ЗЛТ "Фінансова група "Страхові традиції", оскільки автомобіль Мякушко В.В. застрахований цією страховою компанією. Не притягнувши ЗАТ "Страхові традиції" до участі в розгляді справи, суд водночас вирішував питання в т.ч. і про їх права та обов'язки.
Аналогічна помилка допущена Голосіївським районним судом м. Києва при розгляді справи за позов Чорної Л.М. до відділення N 27 філії ВАТ КБ "Надра" про стягнення заборгованості (справа N 2-4092/09).
Мали місце випадки, коли суди, правильно встановивши обставини справи та характер правовідносин між сторонами, що виникали з договору, яким вони визначили зміст своїх прав і обов'язків, безпідставно застосовували до цих правовідносин норму ст. 1166 ЦК України, яка регулює зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, підставою виникнення яких є неправомірна діяльність (позадоговірні зобов'язання), а не договір.
Так, Святошинським районним судом м. Києва розглянута справа за позовом Галстяна С.М. до ТОВ "МВФ "ТРЕЙД-Сервіс-1", приватного підприємця Єрка О.М. про відшкодування матеріальної, моральної шкоди у зв'язку з придбанням товару за договором купівлі-продажу. Рішенням суду від 24.06.2009 року позов задоволено. Стягнуто з приватного підприємця Єрка О.М. на користь Галстяна С.М. 8445 грн. 08 коп. В решті вимогу тому числі у вимогах до ТОВ "НВФ "Трейд-Сервіс-1" відмовлено. Рішення не оскаржувалося. Судом першої інстанції безпідставно застосовано до цих правовідносин ст. 1166 ЦК України, оскільки відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, передбачена ст. 711 ЦК України.
Дніпровським районним судом м. Києва позовні вимоги Роговського А.А., Роговської В.А. до ТОВ "Сіті ком", третя особа: ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем.", про захист прав споживачів задоволені частково. Суд і в цьому випадку безпідставно керувався ст. 1166, 1167 ЦК України.
Проблемним виявилося питання відшкодування моральної шкоди при розгляді цивільних справ за позовами про захист прав споживачів.
Ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У більшості випадків позовні вимоги передбачали відшкодування моральної шкоди і суди приймали рішення про задоволення або часткове задоволення позовних вимог в частині її відшкодування.
Оболонським районним судом м. Києва розглянута справа за позовом Аніщенка О.О. до Акціонерного комерційного банку "Київ", третя особа: Оболонська філія АКБ "Київ", про захист прав споживача та стягнення моральної шкоди. Заочним рішенням від 15.09.2009 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АКБ "Київ" в особі Оболонської філії АКБ "Київ" на користь Аніщенка О.О. 17612,32 доларів США банківського вкладу (депозиту), 5000 гривень моральної шкоди та 250 грн. судових витрат (справа N 2-4100/09). Рішенням апеляційного суду м. Києва від 03.03.2010 р. заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15.09.2009 р. у частині стягнення 5000 грн. моральної шкоди скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Аніщенка О.О. до АКБ "Київ" про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
У справі за позовом Румянцева Ю.В. до фізичної особи - підприємця Трофименка П.А. про захист прав споживача, відшкодування шкоди, завданої внаслідок неякісно виконаної роботи (послуги) та відшкодування моральної шкоди, позов задоволено частково. Стягнуто 2000 грн. моральної шкоди (Дарницький районний суд м. Києва, справа N 2-6102/09). Рішенням апеляційного суду м. Києва зазначене рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26.05.2009 р. У частині стягнення з фізичної особи - підприємця Трофименка П.А. на користь Румянцева Ю.В. моральної шкоди скасовано. В цій частині постановлено нове рішення, яким відмовлено Румянцеву Ю.В. у задоволенні вимоги щодо стягнення з фізичної особи - підприємця Трофименка П.А. на його користь моральної шкоди.
Заочним рішенням цього ж суду позовні вимоги Слесаревої І.Ю. до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Грушанського І.О. про захист прав споживача, відшкодування завданих збитків задоволені частково. Договір на виготовлення меблів розірвано. Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Грушанського І.О. 1456 грн. 56 коп. отриманих коштів з урахуванням індексу інфляції, пеню в розмірі 1890 грн., на відшкодування моральної шкоди 5000 грн., судові витрати 250 грн., а всього стягнуто 8596 грн. 56 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто 59 грн. 50 коп. судового збору на користь держави. Заочне рішення не оскаржувалося.
У справі за позовом Колотій А.М. до фізичної особи - підприємця Маньковського І.О., треті особи: Головне управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київради (КМДА), ТОВ "Даталюкс Сервіс", про розірвання договору купівлі-продажу, відшкодування матеріальної і моральної шкоди позов задоволено частково, розірвано договір, стягнуто вартість ноутбука - 18937 грн. 50 коп. та моральну шкоду в розмірі 3000 грн. Рішення не оскаржувалося (Дарницький районний суд м. Києва, справа N 2-539/09).
Дніпровським районним судом м. Києва позовні вимоги Голуб М.О. до фізичної особи - підприємця Рубцова О.Г., третя особа: Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів, про розірвання договору та повернення сплачених коштів і відшкодування збитків у зв'язку з істотними відхиленнями від умов договору задоволено частково. Стягнуто 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішення не оскаржувалось.
Відповідно до ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
Проте судами не враховано положення ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо права споживачів на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. У справах відсутні обставини, з якими закон пов'язує право споживача на відшкодування моральної шкоди, тому вважати обґрунтованими висновки щодо задоволення позовних вимог в цій частині немає підстав. Не була передбачена можливість відшкодування моральної шкоди у наведених випадках і укладеними договорами, невиконання чи неналежне виконання яких стало підставою для подання позовів.
Порушення норм матеріального права
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2009 р. із ЗАТ "Страхова компанія "Галактика" на користь Луценко С.М. стягнуто 9930 грн. страхового відшкодування. Судом встановлено, що 20.02.2008 р. між сторонами по справі був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту, яким визначено страхові випадки та порядок виплати страхових відшкодувань. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Луценко С.М. має право на страхове відшкодування, оскільки належний їй автомобіль у результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений, і ця подія є страховим випадком.
Однак згідно з умовами договору страхування (п. 4) вигодонабувачем за цим договором є кредитор страхувальника за кредитним договором N 65/П/34/2008-840 від 20.02.2008 року, ВАТ КБ "Надра". Виходячи з викладеного, право на отримання страхового відшкодування Луценко С.М. могла мати лише при відмові ВАТ КБ "Надра" отримати страхове відшкодування (ч. 4 ст. 636 ЦК України) . Однак докази, які б підтверджували цю обставину, у матеріалах справи відсутні.
Аналогічна помилка допущена Дарницьким районним судом м. Києва при ухваленні заочного рішення про стягнення з ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" на користь Міхно В.М. страхового відшкодування в розмірі 28367 грн. 22 коп. (справа N 2-3357/09).
За договором добровільного страхування автотранспортних засобів, укладеним між сторонами, вигодонабувачем є АКБ "Укрсоцбанк". Відповідно до умов договору виплата страхового відшкодування може бути здійснена безпосередньо страхувальнику в разі наявності письмової згоди вигодонабувача. Виходячи з наведеного, право на отримання страхового відшкодування Міхно В.М. міг мати лише при наданні на це письмової згоди АКБ "Укрсоцбанк". Такої згоди позивачем не надано.
Неустойка у розмірі одного відсотка вартості товару виплачується споживачеві за кожен день затримки виконання його вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації), але в тому разі, якщо споживач пред'явив вимоги про безоплатне усунення недоліків товару й подав письмову вимогу про надання йому на час ремонту товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі.
У квітні 2009 р. Степанов В.М. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ПП "Технодім" про захист прав споживача, посилаючись на те, що 16 січня 2009 р. придбав у ПП "Технодім" профмастил на суму 9923 грн. 33 коп. Відповідач зобов'язався відпустити товар позивачеві протягом п'яти робочих днів після оплати товару, але свої зобов'язання не виконав. Позивач просив стягнути сплачену за товар грошову суму в розмірі 9923 грн. 33 коп., неустойку в розмірі 8235 грн. 36 коп., а також моральну шкоду в розмірі 15000 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25.09.2009 р. позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Технодім" на користь Степанова В.М. сплачені кошти за неотриманий товар в розмірі 9923 грн. 33 коп., неустойку у розмірі 8236 грн. 36 коп., моральну шкоду в розмірі 2000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 3500 грн. Стягнуто з ПП "Технодім" в дохід держави судовий збір у розмірі 190 грн. 10 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Оскільки позовні вимоги Степанова В.М. полягали в поверненні сплаченої за товар грошової суми і позивач не вимагав безоплатного усунення недоліків товару та надання йому товару аналогічної марки на час ремонту, то відсутні й підстави для стягнення на його користь неустойки згідно з ч. 9 ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів".
Іноді ухвалювалися рішення за вимогами, які не заявлялись або ж, навпаки, не ухвалювались рішення за вимогами, заявленими в установленому порядку, а процесуальні дії суду не оформлялися окремими процесуальними документами.
Ч. 2 ст. 208 ЦПК України передбачено, що питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Таким чином, процесуальна діяльність суду має оформлятися ухвалами за правилами ст. 208, 209 ЦПК України.
Дарницьким районним судом м. Києва розглянута справа за позовом Пивовар С.Г. до Коваленко О.С. - суб'єкта господарської діяльності, третя особа: Головне управління з питань захисту прав споживачів Київської міської державної адміністрації, про відшкодування моральної шкоди. Предметом судового розгляду була в т.ч. і вимога про усунення недоліків товару. Від позову в цій частині позивач у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку не відмовлявся, заяв про залишення без розгляду позову в цій частині не подавав. Суд не постановив ніякого рішення за вимогою Пивовар С.Г. в цій частині (справа N 2-4296/09).
Предметом розгляду в Солом'янському районному суді м. Києва був позов Полянчикової О.О. до АКІБ "УкрСиббанк" про захист прав споживачів шляхом розірвання договору банківського вкладу, видачі сум вкладів та відсотків за вкладами, стягнення збитків. Рішенням цього суду від 12.10.2009 р. позов задоволено частково. Стягнуто з АКІБ "УкрСиббанк" на користь Полянчикової О.О. 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В решті позову відмовлено. Як вбачається з матеріалів справи у позовній заяві Полянчикова О.О. просила розірвати договір строкового банківського вкладу (депозиту), стягнути суму вкладу та нараховані відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та відшкодувати моральну шкоду. В рішенні суду зазначено, що позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги, зрештою відмовилась від своїх вимог, просила стягнути з відповідача 1500 грн. моральної шкоди та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В матеріалах справи відсутня заява Полянчикової О.О. про відмову від позову в частині позовних вимог про розірвання договору строкового банківського вкладу (депозиту), стягнення сум вкладу та нарахованих відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми. Ухвала про закриття провадження в цій частині позовних вимог судом не постановлювалась.
Незрозумілим є висновок суду і про часткове задоволення позову в цій справі, оскільки суд обґрунтовано не знайшов підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, а витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться до судових витрат та не є позовними вимогами (справа N 2-1894/09).
У справі за позовом Вознюка О.Г. до ЗАТ "Партнер" про стягнення страхового відшкодування, яка перебувала в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва, позивач у поданій позовній заяві просила стягнути на її користь страхове відшкодування, пеню та моральну шкоду. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.10.2009 року позов задоволено. Стягнуто з ЗАТ "Партнер" на користь Вознюка О.Г. суму страхової виплати в розмірі 13152 грн., вирішено питання розподілу судових витрат.
У рішенні суду зазначено, що позивач у судовому засіданні в частині заявлених вимог щодо пені та моральної шкоди просив залишити вимоги без розгляду. Окремого процесуального документа у вигляді ухвали про залишення позовних вимоги в частині стягнення пені та відшкодування моральної шкоди без розгляду судом не прийнято. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем подана заява про залишення позовних вимог тільки в частині відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.10.2009 р. у задоволені позову Ігнатьєва А.В. до ЗАТ "Київське агентство повітряних сполучень "КИЙ АВІА" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Позивачем під час розгляду справи була подана заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення вартості нового авіаквитка "КЛМ" в сумі 5069 грн. та 800 грн. компенсації за виготовлення нового закордонного паспорта. Заява позивача про відмову від частини позовних вимогу встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку судом не вирішена.
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03.12.2009 року частково задоволено позов Глубокова Д.О. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції", третя особа: ВАТ КБ "Надра", про стягнення страхового відшкодування. Стягнуто з ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" на користь вигодонабувача - ВАТ КБ "Надра" страхове відшкодування в загальній сумі 24900 грн. в рахунок погашення заборгованості Глубокова Д.В. (справа N 2-5100/09). Постановивши рішення про стягнення страхового відшкодування на користь ВАТ КБ "Надра", суд стягнув кошти на користь особи, яка не була стороною у справі, та вийшов за межі заявлених вимог, чим порушив ст. 11 ЦПК України.
Судове рішення
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (ч. 1 ст. 213 ЦПК) .
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається. У вступній частині рішення вказуються всі ті особи, які згідно зі ст. 26 ЦПК належать до складу осіб, які беруть участь у даній справі, а не лише ті, які фактично брали участь у розгляді справи. Якщо сторонами є юридичні особи, то найменування такої особи слід наводити відповідно до документів про реєстрацію юридичної особи. Предмет позовних вимог (у тому числі первісного, зустрічного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами) зазначається виходячи з вимог закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та підстав заявленої вимоги. Проте у ході вивчення справ встановлено факти порушення зазначених процесуальних норм.
В ухвалі судді Святошинського районного суду м. Києва у справі за позовом Марченко С.В. до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва, третя особа: Головне управління у справах захисту споживачів м. Києва, предмет позовних вимог викладений наступним чином "... про визнання неправомірними дій, звільнення від сплати послуг в період з квітня 2008 р. по грудень 2008 р., зобов'язання зробити перерахунок квартплати з урахуванням фактично наданих послуг, стягнення 8 тис.грн. в якості компенсації за завдану моральну шкоду, зобов'язання усунути недоліки у надані послуг, вказані у зверненнях позивачки та мешканців будинку N 4 по вул. Корольова у м. Києві" (справа N 2-741-1/09). Достатньо було б зазначити "про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди".
У заочному рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 15.10.2009 р. у справі за позовом Маликової О.О. до ЗАТ "Страхова компанія "Галактика" предмет позовних вимог сформульовано: "... про скасування відмови у виплаті страхового відшкодування, стягнення виплати та заборгованості з виплати страхового відшкодування та пені, а також моральної шкоди". Достатньо було б вказати "про стягнення страхового відшкодування, неустойки та відшкодування моральної шкоди" (справа N 2-2355-1/09).
У провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом Зеленої І.Ю. до ЗАТ Українсько-російська акціонерна компанія "Авіоніка", Мордовенка Ю.Г. про стягнення страхового відшкодування, пені, збитків, франшизи, втрати товарного вигляду та моральної шкоди (справа N 2-2545/09). Можливо, треба було б зазначити в рішенні суду предмет позовних вимог "... про стягнення страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди".
У разі визнання відповідачем позову, якщо це не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та відсутності підстав для відмови у прийнятті його судом без наведення даних про встановлені судом обставини.
Матеріали узагальнення свідчать, що у більшості випадків розгляд справи проводився в порядку заочного провадження, з ухваленням заочного рішення.
Проте зміст проаналізованих судових рішень та матеріалів справ дає змогу зробити висновок про те, що деякі суди не дотримуються умов проведення заочного розгляду справи.
У рішенні не міститься ні зазначення про згоду позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження, ні ухвали суду про розгляд справи в порядку заочного провадження, ні посилання на норми глави 8 ЦПК, які регламентують заочний розгляд справи, резолютивна частина рішення не містить роз'яснення про особливий порядок оскарження (перегляду) заочного рішення відповідачем.
Вивчення показало, що у судів немає єдиної практики щодо дотримання норм ЦПК у разі ухвалення заочного рішення. Суди по різному формулюють саму назву рішення, яке ухвалюється в порядку заочного провадження. Правильною необхідно вважати практику тих судів, які вказують у найменуванні "Заочне рішення" у зв'язку з особливостями процедури ухвалення таких рішень та з огляду на необхідність чіткого визначення для осіб, які беруть участь у справі, а також для судів належного порядку оскарження чи перегляду заочного рішення.
В описовій частині заочного рішення необхідно вказати, що справа розглядалася за відсутності відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням вимог, встановлених законом.
В окремих випадках ухвалене судом рішення іменується заочним, проте ні з описової, ні з мотивувальної, ні з резолютивної частини не випливає, що воно дійсно ухвалено в порядку заочного провадження.
Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК. При відмові в позові слід точно зазначити кому, відносно кого та в чому відмовлено. При ухваленні рішення, яким суд зобов'язує продавця, виготовника, виконавця вчинити певні дії на захист прав споживачів (наприклад, провести ремонт, здійснити обмін, заміну, купівлю-продаж), у резолютивній частині необхідно вказувати строк, протягом якого після набрання законної сили рішення відповідач зобов'язаний це зробити.
Згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні.
У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадку і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ч. 3 ст. 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
У резолютивній частині рішення, зокрема, має бути зазначено про розподіл судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК. У багатьох випадках при постановленні рішень про задоволення або часткове задоволення позовних вимог судами не вирішувалося питання стягнення з відповідача судового збору на користь держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 79 ЦПК розмір судового збору порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюється законом. Проте на даний час такий закон ще не прийнятий, тому згідно з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК 2004 р., до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри збору, судовий збір сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 р. встановлені розміри ставок державного мита. Так із позовних заяв, що подаються до суду, розмір ставок становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) - 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", п. 10 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (ч. 3 ст. 88 ЦПК України) .
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15.09.2009 р. позовні вимоги Аніщенка О.О. задоволено частково. Стягнуто з АКБ "Київ" в особі Оболонської філії АКБ "Київ" на користь Аніщенка О.О. 17612,32 доларів США банківського вкладу (депозиту), 5000 грн. моральної шкоди та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Питання про стягнення з АКБ "Київ" на користь держави судового збору судом не вирішено (справа N 2-4100/09).
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.11.2009 р. позов Проскурні С.І. до Кредитної спілки "Либідь" про захист прав споживачів задоволено. Стягнуто з Кредитної спілки "Либідь" суму вкладу з урахуванням інфляційних витрат у розмірі 20180 грн., заборгованість по сплаті відсотків з урахуванням інфляційних витрат у розмірі 1956,37 грн.; 3% річних, нараховані на прострочену суму вкладу, в розмірі 104,49 грн.; 3% річних, нараховані на прострочену суму процентів, в розмірі 20,15 грн.; пеню за несвоєчасне повернення вкладу в розмірі 151200 грн.; пеню за несвоєчасну сплачу процентів в розмірі 27816,65 грн., всього: 201277,66 грн. Питання про стягнення судового збору на користь держави в розмірі 1700 грн. судом не вирішено (справа N 2-4611/09).
Аналогічні порушення допущені Святошинським районним судом м. Києва у справі за позовом Жолобової Т.М. до ЗАТ "Страхова компанія "Галактика" про стягнення страхового відшкодування (справа N 2-2230-1/09); Дніпровським районним судом м. Києва у справі за позовом Роговського А.А., Роговської В.А. до ТОВ "Сіті-ком", третя особа: ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем.", про захист прав споживачів (справа N 2-255/1/2009); Солом'янським районним судом м. Києва у справі за позовом Рябенко О.В. до ПАТ АБ "Укргазбанк" про захист прав споживача шляхом розірвання договорів банківських вкладів, видачі суми вкладу та процентів за вкладом (справа N 2-3534/09); Шевченківським районним судом м. Києва у справі за позовом Шевченка П.П. до ЗАТ "ВіЕйБі Страхування" про стягнення страхового відшкодування (справа N 2-8083/09).
Судам слід звернути увагу на те, що розподіл судом судового збору в іноземній валюті не відповідає вимогам чинного законодавства.
Траплялися випадки неправильного визначення суми судового збору, який підлягав стягненню в дохід держави, помилково вказувалося про стягнення державного мита замість судового збору.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.05.2009 р. у справі за позовом Міхно В.М. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції", третя особа: АКБ "Укрсоцбанк", про усунення порушень прав споживача страхових послуг, розірвання договору страхування, стягнення сплачених страхових платежів та відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" на користь Міхно В.М. - 28367 грн. 22 коп. та 10000 грн. моральної шкоди. Стягнуто із ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" на користь держави 783 грн. 67 коп. судових витрат, замість необхідних 292 грн. 17 коп. (28367 грн. 22 коп. х 1% = 283 грн. 67 коп. за вимогою майнового характеру + 8 грн. 50 коп. за вимогою немайнового характеру).
Святошинським районним судом м. Києва розглянуто справу за позовом Супруна Я.О. до Кредитної спілки "Добробут" про захист прав споживача фінансових послуг шляхом стягнення грошових коштів. Рішенням суду від 03.12.2009 р. позовні вимоги Супруна Я.О. задоволені частково. Розірвано договори. Стягнуто грошові кошти за вкладами у розмірі 5000 грн., нараховані відсотки в розмірі 770 грн. 57 коп., суму упущеної вигоди у розмірі 620 грн. Стягнуто з кредитної спілки "Добробут" на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн., замість необхідних 72 грн. 41 коп. (6390 грн. 57 коп. х 1% = 63 грн. 91 коп. за вимогами майнового характеру + 8 грн. 50 коп. за вимогами немайнового характеру про розірвання договорів).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2009 р. позов Луценко О.А. до ТОВ КБ "АРМА" про захист прав споживачів та стягнення суми депозитного вкладу та нарахованих відсотків задоволено. Стягнуто з ТОВ КБ "АРМА" на користь Луценко О.А. суму коштів у розмірі 55833,20 грн., що знаходяться на депозитному рахунку, нараховані відсотки в сумі 5330,62 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 250 грн. Стягнуто з ТОВ КБ "АРМА" на користь держави державне мито в розмірі 51 грн., замість судового збору в розмірі 611,64 грн. (61163,82 грн. х 1% = 611,64 грн.).
Судовим збором не сплачувалась кожна із самостійних вимог.
Витрати на правову допомогу
До складу судових витрат віднесені витрати на правову допомогу (п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України) . Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу, визначення хто є фахівцем у галузі права законодавцем ще не встановлено. Суд не може довільно вирішувати ці питання, оскільки ЦПК чітко зазначає, що ці питання врегульовуються спеціальним законом, якого ще нема.
Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі (ст. 56 ЦПК України) .
Таким чином, необхідною умовою допуску особи, яка надає правову допомогу для участі у справі, є волевиявлення особи, яка бере участь у справі та прийнята з цього питання ухвала суду. Відшкодування витрат на правову допомогу може мати місце лише за наявності цих умов.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.12.2009 р. у справі за позовом Тітули Н.В. до ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" про відшкодування моральної шкоди позов задоволено частково. Стягнуто витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн. (справа N 2-2342-1/09). Стягуючи на користь Тітули Н.В. 8000 грн. витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з наданої нею квитанції про сплату цих коштів Гоголіній Н.В. на підставі договору від 17.02.2009 р. та довіреності від 19.02.2009 р.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довіреності від 19.02.2009 р. Гоголіній Н.В. позивачем надано повноваження її представника, саме в такому процесуальному статусі згідно з журналами судових засідань вона брала участь у справі. В справі відсутні дані про те, що судом постановлювалась ухвала про допуск цієї особи до участі у справі в якості особи, яка надає правову допомогу.
Тому у суду не було підстав для стягнення на користь позивача витрат за надання їй правової допомоги, оскільки правові підстави для цього були відсутні.
Аналогічну помилку допущено Дніпровським районним судом м. Києва у справі за позовом Божок Г.В. до ТОВ "Терракон" про захист прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди при стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн. (справа N 2-3632/1-2009).
Незважаючи на те, що у більшості випадків встановлювалися порушення прав споживачів, суди не реагували на них окремими ухвалами з метою запобігання подібним порушенням.
Висновки та пропозиції
Як показало вивчення справ якість їх розгляду судами першої інстанції викликає серйозні зауваження, оскільки по кожній третій справі, що надійшли на узагальнення, судами допускалися порушення норм процесуального чи матеріального права.
Основними проблемами в правозастосуванні при вирішенні споживчих спорів є такі: встановлення характеру правовідносин, а відповідно їх нормативно-правового регулювання, зокрема спеціального, що має застосовуватися до спірних правовідносин; випадки присудження моральної шкоди всупереч передбаченим законодавством обставин; неправильне визначення суб'єктного складу сторін по справі.
З метою усунення недоліків, виявлених при проведенні узагальнення практики розгляду справ про захист прав споживачів, однакового застосування чинного законодавства пропонується обговорити узагальнення в судовій палаті у цивільних справах апеляційного суду м. Києва та на семінарських заняттях із суддями районних судів міста Києва.
Потребує роз'яснення Верховного Суду України питання розмежування щодо віднесення до спорів про захист прав споживачів спорів, що виникають із договорів страхування, про надання фінансово-кредитних послуг, з інвестиційних договорів.
У законодавчому порядку слід визначити статус фахівця у галузі права (ч. 1 ст. 56 ЦПК) .
Суддя апеляційного суду м. Києва Я.В.Головачов
"Судова апеляція",
2011, N 1
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів
Узагальнення практики розгляду судами міста Києва справ про захист прав споживачів проведено відповідно до листа Верховного Суду України від 18 лютого 2010 року N 6-1 з метою вивчення спірних питань, які виникають при розгляді справ даної категорії, проблем у застосуванні норм матеріального або процесуального права та необхідності відповідних роз'яснень.
••••••••••••••••••••

Доступ к полному тексту этого документа возможно только для подписчиков электронного «Дебет-Кредит». 
Если вы подписчик, пожалуйста, авторизуйтесь.

Или оформите подписку, перейдя по ссылкой; стоимость минимального пакета «Мой ассистент» составляет только 36 грн в месяц.

Спасибо за понимание.

30 днiв передплати безкоштовно!