Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Закон від 14.05.1992 №2343-XII

Верховна Рада України Закон від 14.05.1992 №2343-XII
Внимание! Не последняя редакция от 30.06.1999 нова редакція (закон від 30.06.1999 N 784-XIV /784-14/)
Реквизиты

Издатель: Верховна Рада України

Тип Закон

Дата 14.05.1992

Номер 2343-XII

Статус Действует

Редакции
21.10.2019 втрата чинності (кодекс украины від 18.10.2018 N 2597-VIII /2597-19/) 04.04.2018 внесення змін (закон від 13.03.2018 N 2320-VIII /2320-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 18.01.2018 N 2269-VIII /2269-19/) 15.12.2017 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147а-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1983-VIII /1983-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 14.06.2016 N 1414-VIII /1414-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1403-VIII /1403-19/) 16.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 848-VIII /848-19/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 423-VIII /423-19/) 06.02.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1702-VII /1702-18/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 77-VIII /77-19/) 01.08.2014 внесення змін (закон від 03.07.2014 N 1571-VII /1571-18/) 07.07.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1258-VII /1258-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 16.06.2013 внесення змін (закон від 15.05.2013 N 238-VII /238-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 14.05.2013 N 224-VII /224-18/) 18.04.2013 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5493-VI /5493-17/) 11.04.2013 внесення змін (закон від 22.03.2013 N 155-VII /155-18/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 06.12.2012 N 5518-VI /5518-17/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5410-VI /5410-17/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5405-VI /5405-17/) 18.01.2013 нова редакція (закон від 22.12.2011 N 4212-VI /4212-17/) 04.11.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5405-VI /5405-17/) 12.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5083-VI /5083-17/) 30.10.2012 внесення змін (закон від 06.09.2012 N 5213-VI /5213-17/) 21.09.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4452-VI /4452-17/) 13.06.2012 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4711-VI /4711-17/) 06.05.2012 внесення змін (закон від 12.04.2012 N 4650-VI /4650-17/) 22.03.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4442-VI /4442-17/) 16.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3795-VI /3795-17/) 25.05.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3265-VI /3265-17/) 15.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2850-VI /2850-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2464-VI /2464-17/) 27.11.2010 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2675-VI /2675-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 06.07.2010 N 2435-VI /2435-17/) 14.05.2010 внесення змін (закон від 15.04.2010 N 2133-VI /2133-17/) 31.12.2009 внесення змін (закон від 23.12.2009 N 1790-VI /1790-17/) 02.07.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1442-VI /1442-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 09.01.2009 внесення змін (закон від 17.12.2008 N 675-VI /675-17/) 04.06.2008 внесення змін (закон від 03.06.2008 N 309-VI /309-17/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 20.06.2007 тлумачення (решение від 20.06.2007 N 5-рп/2007 /v005p710-07/) 01.02.2007 внесення змін (закон від 11.01.2007 N 585-V /585-16/) 12.01.2007 внесення змін (закон від 12.12.2006 N 435-V /435-16/) 01.01.2007 внесення змін (закон від 19.12.2006 N 489-V /489-16/) 01.01.2007 внесення змін (закон від 30.11.2006 N 398-V /398-16/) 13.12.2006 внесення змін (закон від 17.11.2005 N 3107-IV /3107-15/) 24.01.2006 внесення змін (закон від 22.12.2005 N 3273-IV /3273-15/) 14.01.2006 внесення змін (закон від 15.12.2005 N 3201-IV /3201-15/) 13.12.2005 внесення змін (закон від 17.11.2005 N 3108-IV /3108-15/) 04.10.2005 внесення змін (закон від 06.09.2005 N 2801-IV /2801-15/) 26.07.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2711-IV /2711-15/) 22.06.2005 внесення змін (закон від 31.05.2005 N 2597-IV /2597-15/) 05.04.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2453-IV /2453-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2454-IV /2454-15/) 09.02.2005 внесення змін (закон від 18.01.2005 N 2354-IV /2354-15/) 30.06.2004 внесення змін (закон від 12.05.2004 N 1713-IV /1713-15/) 11.03.2004 внесення змін (закон від 17.02.2004 N 1499-IV /1499-15/) 06.01.2004 внесення змін (закон від 20.11.2003 N 1294-IV /1294-15/) 14.08.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1096-IV /1096-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 762-IV /762-15/) 31.05.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 672-IV /672-15/) 02.04.2003 внесення змін (закон від 06.03.2003 N 597-IV /597-15/) 01.04.2003 внесення змін (закон від 06.03.2003 N 594-IV /594-15/) 13.07.2002 внесення змін (закон від 07.03.2002 N 3088-III /3088-14/) 20.02.2002 внесення змін (закон від 10.01.2002 N 2922-III /2922-14/) 19.10.2001 внесення змін (закон від 20.09.2001 N 2740-III /2740-14/) 01.09.2001 внесення змін (кодекс украины від 05.04.2001 N 2341-III /2341-14/) 20.02.2001 внесення змін (закон від 18.01.2001 N 2238-III /2238-14/) 21.12.2000 внесення змін (закон від 21.12.2000 N 2181-III /2181-14/) 07.12.1999 внесення змін (закон від 18.11.1999 N 1240-XIV /1240-14/) 30.06.1999 нова редакція (закон від 30.06.1999 N 784-XIV /784-14/) 10.11.1998 внесення змін (закон від 14.10.1998 N 177-XIV /177-14/) 20.04.1995 внесення змін (закон від 14.03.1995 N 90/95-ВР /90/95-ВР/) 16.04.1994 внесення змін (закон від 25.02.1994 N 4036-XII /4036-12/) 16.07.1993 внесення змін (закон від 17.06.1993 N 3292-XII /3292-12/) 14.05.1992 прийняття
Документ подготовлен в системе iplex
відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;
копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;
реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;
документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.
Арбітражний суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.
2. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.
3. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.
4. У разі якщо арбітражний суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону.
5. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати арбітражному суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.
Стаття 33. Звільнення працівників боржника. Пільги і компенсації звільненим працівникам
1. Звільнення працівників боржника може провадитися після порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражним судом розпорядника майна відповідно до вимог Кодексу законів про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
2. Вихідна допомога звільненим працівникам боржника виплачується арбітражним керуючим у встановленому порядку, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
3. Питання про працевлаштування звільнених працівників вирішується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". На звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені статтею 26 зазначеного Закону.
Стаття 34. Зберігання фінансово-господарських документів
1. Ліквідатор забезпечує належне оформлення та зберігання всіх фінансово-господарських документів банкрута протягом ліквідаційної процедури.
2. Після затвердження звіту ліквідатора фінансово-господарські документи банкрута передаються до архівних організацій для подальшого зберігання згідно із законодавством.
Розділ IV
МИРОВА УГОДА
Стаття 35. Мирова угода та строк її укладення
1. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
2. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
3. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.
4. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.
5. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.
Стаття 36. Умови укладення мирової угоди
1. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 цього Закону.
2. Органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), зобов'язані погодитися на задоволення частини вимог з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. Органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), зобов'язані при укладенні мирової угоди погодитися на прощення (списання) всієї заборгованості по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), яка виникла у строк, що передував двом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду та на прощення (списання) частини заборгованості чи її розстрочку (відстрочку) до шести років, яка виникла у строк протягом двох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду календарних років. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням боржника.
3. Для кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.
Стаття 37. Укладення мирової угоди та набрання нею чинності
1. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню арбітражним судом, про що зазначається в ухвалі арбітражного суду про припинення провадження у справі про банкрутство.
2. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження арбітражним судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.
3. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.
4. Мирова угода має містити положення про:
розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;
відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.
Крім цього, мирова угода може містити умови про:
виконання зобов'язань боржника третіми особами;
обмін вимог кредиторів на акції боржника;
задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.
Стаття 38. Розгляд мирової угоди в арбітражному суді
1. Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди.
До заяви про затвердження мирової угоди додаються:
текст мирової угоди;
протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;
список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;
зобов'язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;
письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.
2. Про дату розгляду мирової угоди арбітражний суд повідомляє сторони мирової угоди.
Арбітражний суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди.
3. Арбітражний суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі:
порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого цим Законом;
якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.
4. Про відмову у затвердженні мирової угоди арбітражний суд виносить ухвалу, яка може бути перевірена у порядку нагляду.
У разі винесення арбітражним судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.
5. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.
6. Затвердження арбітражним судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.
7. З дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов'язки керівника (органів управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника боржника (органів управління).
8. Винесення арбітражним судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.
Стаття 39. Недійсність мирової угоди або її розірвання та наслідки невиконання мирової угоди
1. За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана арбітражним судом недійсною, якщо:
боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника (банкрута);
виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства;
існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.
2. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що арбітражним судом виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.
3. Вимоги кредиторів, по яких зроблені розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов'язані повернути все отримане в порядку виконання мирової угоди.
4. Повідомлення про поновлення провадження у справі про банкрутство боржника публікується в офіційних друкованих органах.
5. Мирова угода може бути розірвана за рішенням арбітражного суду у разі:
невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів;
провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.
6. Розірвання мирової угоди арбітражним судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.
7. У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині.
8. У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.
Розділ V
ПРИПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО
Стаття 40. Припинення провадження у справі про банкрутство
1. Арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3) у провадженні арбітражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;
4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;
5) затверджено мирову угоду;
6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону;
7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;
8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
2. Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.
Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5 частини першої цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 6, - лише після визнання боржника банкрутом.
Розділ VI
ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 41. Загальні положення
Відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Стаття 42. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств
1. Для цілей цього Закону містоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа.
Положення цієї статті застосовуються також до підприємств, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб.
2. При розгляді справи про банкрутство містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної териториторіальної громади адміністративно-територіальної одиниці.
Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства арбітражним судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади.
Докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих підприємств, арбітражному суду надає боржник.
3. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, арбітражний суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.
Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.
4. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати арбітражному суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.
У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.
5. Процедура санації містоутворюючого підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена арбітражним судом на один рік.
Підставою для продовження процедури санації містоутворюючого підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства. План фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника містоутворюючого підприємства.
6. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації містоутворюючого підприємства може бути продовжений арбітражним судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.
Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
7. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації містоутворюючого підприємства розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом.
Задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку черговості згідно зі статтею 31 цього Закону.
У разі задоволення вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) в порядку, передбаченому цим Законом, провадження у справі про банкрутство припиняється.
8. З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу або частини його майна згідно із законодавством.
За наявності клопотання органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу провадиться шляхом проведення конкурсу.
9. Обов'язковими умовами конкурсу є:
збереження робочих місць для не менш як 70 відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;
зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування працівників підприємства відповідно до законодавства в разі зміни профілю діяльності підприємства.
Інші умови конкурсу можуть установлюватися виключно за згодою комітету кредиторів у порядку, передбаченому статтею 19 цього Закону.
10. Якщо зазначене в абзаці другому частини восьмої цієї статті клопотання не було подано або майно боржника як цілісний майновий комплекс не було продано на конкурсі, майно боржника підлягає продажу на аукціоні.
11. При продажу майна боржника, визнаного банкрутом, ліквідатор повинен виставити на продаж на перших торгах майно як цілісний майновий комплекс. Якщо майно боржника, визнаного банкрутом, не було продано як цілісний майновий комплекс, продаж майна здійснюється в порядку, передбаченому статтею 20 цього Закону.
Стаття 43. Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств
1. Для цілей цього Закону особливо небезпечними підприємствами визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.
2. При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр.
Учасниками провадження у справі про банкрутство особливо небезпечного підприємства арбітражним судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади.
Докази, що підтверджують належність боржника до особливо небезпечних підприємств, арбітражному суду надає боржник.
3. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, арбітражний суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.
Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.
4. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати арбітражному суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.
У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.
5. Процедура санації особливо небезпечного підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена арбітражним судом на один рік.
Підставою для продовження процедури санації особливо небезпечного підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства. План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника - особливо небезпечного підприємства. План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства також має містити заходи щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю людей, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.
6. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації особливо небезпечного підприємства може бути продовжено арбітражним судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.
Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
7. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації особливо небезпечного підприємства розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом.
Задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку черговості згідно зі статтею 31 цього Закону.
У разі задоволення вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) у порядку, передбаченому цим Законом, провадження у справі про банкрутство припиняється.
8. З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника лише як цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу в порядку, встановленому статтею 19 цього Закону та законодавством з питань приватизації.
9. Обов'язковими умовами конкурсу є:
збереження умов щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу;
збереження робочих місць не менш як для сімдесяти відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;
зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування зазначених працівників та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу у разі зміни профілю діяльності підприємства.
Інші умови конкурсу можуть встановлюватися виключно за згодою комітету кредиторів у порядку, передбаченому статтею 19 цього Закону.
У разі невиконання зазначених вимог конкурсу, які включаються до умов договору купівлі-продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, договір розривається в установленому порядку.
10. Особливо небезпечні підприємства не підлягають продажу на аукціоні.
11. Вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості, визначеному статтею 31 цього Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цією частиною, а саме: в третю чергу також задовольняються вимоги щодо відшкодування витрат на заходи по запобіганню заподіяння можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 44. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств
1. Для цілей цього Закону під сільськогосподарськими підприємствами розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки.
2. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств, передбачені цим Законом, застосовуються також до рибних господарств, риболовецьких колгоспів, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції та виловлених водних біологічних ресурсів складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки.
3. У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільськогосподарського підприємства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і селянським (фермерським) господарствам, розташованим у даній місцевості.
4. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого підприємства, надані йому у постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до Земельного кодексу України.
5. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.
6. Рішення про звернення з клопотанням до арбітражного суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади.
Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців.
7. У разі якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського підприємства у зв'язку із стихійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк санації, встановлений частиною шостою цієї статті, може бути продовжений на один рік.
Стаття 45. Особливості банкрутства страховиків
1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.
2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в арбітражний суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом.
3. Продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими статтею 19 цього Закону.
При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.
4. Покупцем цілісного майнового комплексу страховика може бути тільки страховик.
5. У разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять всі права та обов'язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав.
6. У разі визнання арбітражним судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
7. Страхувальники за договорами страхування, дії яких припиняються на підставах, передбачених частиною шостою цієї статті, мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між строком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування, якщо інше не передбачено законодавством.
8. Страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати виплати страхової суми.
9. У разі визнання арбітражним судом страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів четвертої черги підлягають задоволенню у такому порядку:
в першу чергу - вимоги кредиторів за договорами обов'язкового особистого страхування;
в другу чергу - вимоги кредиторів за іншими договорами обов'язкового страхування;
в третю чергу - вимоги інших кредиторів-страхувальників, у тому числі вимоги, передбачені частиною сьомою цієї статті;
в четверту чергу - вимоги інших кредиторів.
Стаття 46. Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів
1. При розгляді справ про банкрутство організації або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності, що є професійними учасниками ринку цінних паперів, учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів.
Для цілей цієї статті під терміном клієнт розуміється інвестор на ринку цінних паперів, що уклав відповідну угоду з професійним учасником ринку цінних паперів, який відповідно до цього Закону визнається боржником або банкрутом.
2. Особливості процедури банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів, не врегульовані цією статтею, а також заходи щодо захисту прав та інтересів клієнтів можуть бути передбачені іншими законами.
3. Порядок запобігання банкрутству та проведення досудових процедур відновлення платоспроможності професійних учасників ринку цінних паперів встановлюється нормативно-правовими актами України.
4. Розпорядник майна професійного учасника ринку цінних паперів повинен мати ліцензію арбітражного керуючого, а також ліцензію, що видається державним органом з питань регулювання ринку цінних паперів.
5. Обмеження на здійснення угод професійним учасником ринку цінних паперів, щодо якого порушено справу про банкрутство, не поширюються на угоди з цінними паперами його клієнтів, що здійснюються за дорученнями клієнтів і підтверджені ними після порушення провадження у справі про банкрутство.
6. Розпорядник майна зобов'язаний у десятиденний строк з дня його призначення направити клієнтам, які передали боржнику - професійному учаснику ринку цінних паперів в управління належні їм цінні папери, повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство та призначення розпорядника майна. В повідомленні зазначаються реквізити ліцензії розпорядника майна, вид і реквізити ліцензії, виданої розпоряднику майна державним органом з питань регулювання ринку цінних паперів, а також пропонується дати розпорядження щодо дій, які необхідно вчинити з цінними паперами, що належать інвестору на ринку цінних паперів, які знаходяться в управлінні професійного учасника ринку цінних паперів, що є боржником.
7. Цінні папери та інше майно клієнтів, які передані в управління професійному учаснику ринку цінних паперів і не перебувають у його власності, не включаються до складу ліквідаційної маси.
8. З дня введення арбітражним судом процедури санації боржника чи визнання професійного учасника ринку цінних паперів банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури цінні папери клієнтів підлягають поверненню клієнту, якщо інше не передбачено угодою керуючого санацією або ліквідатора з клієнтом.
9. Якщо вимоги клієнтів щодо повернення належних їм цінних паперів на пред'явника одного виду (одного емітента, однієї категорії, одного типу, однієї серії) перевищують кількість зазначених цінних паперів, які знаходяться у розпорядженні професійного учасника ринку цінних паперів, повернення зазначених цінних паперів клієнтам здійснюється пропорційно вимогам клієнтів.
Вимоги клієнтів у незадоволеній їх частині визнаються грошовими зобов'язаннями і задовольняються в порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону.
10. При проведенні санації професійного учасника ринку цінних паперів керуючий санацією має право передати цінні папери, передані такому професійному учаснику ринку цінних паперів клієнтами, іншому суб'єкту підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію професійного учасника ринку цінних паперів.
Стаття 47. Загальні положення про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина
1. Правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом.
2. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в арбітражний суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.
Заяву про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця можуть подати кредитори, за винятком кредиторів, вимоги яких пов'язані з зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру.
Кредитори, вимоги яких пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредитори, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, мають право заявити свої вимоги в процесі провадження у справі про банкрутство.
3. До заяви громадянина-підприємця про порушення справи про банкрутство може бути доданий план погашення його боргів, копії якого направляються кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство.
За відсутності заперечень кредиторів арбітражний суд може затвердити план погашення боргів, що є підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство на строк не більше трьох місяців.
4. План погашення боргів повинен включати:
строк його виконання;
розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику - громадянину-підприємцю та членам його сім'ї на споживання;
розмір суми, яка буде щомісячно направлятися на погашення вимог кредиторів.
5. Арбітражний суд має право, за мотивованим клопотанням учасників провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця, змінити план погашення боргів, у тому числі збільшити чи зменшити строк його виконання, розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику і членам його сім'ї на споживання.
6. Якщо в результаті виконання боржником плану погашення боргів вимоги кредиторів задоволені в повному обсязі, провадження у справі про банкрутство припиняється.
7. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення.
8. Арбітражний суд має право, за мотивованим клопотанням громадянина-підприємця та інших учасників провадження у справі про банкрутство, виключити із складу ліквідаційної маси майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України може бути звернено стягнення, якщо майно є неліквідним чи доход від реалізації якого істотно не вплине на задоволення вимог кредиторів. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка виключається із складу ліквідаційної маси відповідно до положень цієї частини, не може перевищувати дві тисячі гривень.
Перелік майна громадянина-підприємця, яке виключається із складу ліквідаційної маси відповідно до положень цієї частини, затверджується арбітражним судом, про що виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду.
9. Угоди громадянина-підприємця, пов'язані з відчуженням або передачею іншим способом майна громадянина-підприємця заінтересованим особам протягом року до порушення провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані арбітражним судом недійсними за заявою кредиторів.
Стаття 48. Розгляд арбітражним судом справи про банкрутство громадянина-підприємця
1. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця арбітражний суд накладає арешт на майно громадянина-підприємця, за винятком майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення.
За клопотанням громадянина-підприємця арбітражний суд може звільнити з-під арешту майно (частину майна) у разі укладення договору поруки чи іншого забезпечення виконання зобов'язання громадянина-підприємця третіми особами.
2. За заявою громадянина-підприємця арбітражний суд може відкласти розгляд справи про банкрутство не більше ніж на два місяці для проведення громадянином-підприємцем розрахунків з кредиторами чи укладення мирової угоди.
3. За наявності відомостей про відкриття спадщини на користь громадянина-підприємця арбітражний суд має право зупинити провадження у справі про банкрутство для вирішення питання щодо спадщини у встановленому законом порядку.
4. Якщо у встановлений частиною другою цієї статті строк громадянин-підприємець не подав доказів задоволення вимог кредиторів і в зазначений строк не укладено мирової угоди, арбітражний суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
5. З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
строки виконання зобов'язань громадянина-підприємця вважаються такими, що настали;
припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов'язаннями громадянина-підприємця;
припиняється стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян.
6. Копію постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і інформацію про відкриття ліквідаційної процедури арбітражний суд направляє всім відомим кредиторам із зазначенням строку пред'явлення кредиторами вимог, який не може перевищувати два місяці.
Направлення кредиторам зазначеної копії постанови арбітражного суду здійснюється за рахунок громадянина-підприємця, визнаного банкрутом.
7. Постанова арбітражного суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом.
У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, арбітражний суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.
Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовуються за рішенням арбітражного суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.
Стаття 49. Особливості задоволення вимог кредиторів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом
1. До задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на депозит нотаріальної контори, відшкодовуються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство громадянина-підприємця і виконанням постанови арбітражного суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом.
Вимоги кредиторів задовольняються в такій черговості:
у першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими громадянин-підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів;
у другу чергу проводяться розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди;
у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця;
у четверту чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої черги.
За недостатністю коштів на депозитному рахунку нотаріальної контори для повного задоволення всіх вимог однієї черги кошти розподіляються між кредиторами відповідної черги пропорційно сумам їх вимог.
2. Після завершення розрахунків з кредиторами громадянин-підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом другим цієї частини.
Вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови арбітражного суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України.
3. Протягом п'яти років після визнання громадянина-підприємця банкрутом не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за його заявою.
У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків з кредиторами такий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.
Не задоволені вимоги кредиторів можуть бути заявлені в порядку, встановленому цивільним законодавством України.
Стаття 50. Особливості банкрутства селянського (фермерського) господарства
1. Підставою для визнання селянського (фермерського) господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
2. Заява підприємця - голови селянського (фермерського) господарства про порушення справи про банкрутство подається в арбітражний суд за наявності письмової згоди всіх членів селянського (фермерського) господарства.
Заява підписується головою селянського (фермерського) господарства.
3. До заяви голови селянського (фермерського) господарства про порушення справи про банкрутство, крім документів, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону, додаються документи, які містять відомості:
про склад і вартість майна селянського (фермерського) господарства;
про склад і вартість майна, яке належить членам селянського (фермерського) господарства на праві власності;
про розмір доходів, які можуть бути одержані селянським (фермерським) господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.
Зазначені документи також додаються головою селянського (фермерського) господарства до відзиву на заяву про порушення справи про банкрутство, подану кредитором.
4. Головою селянського (фермерського) господарства у двомісячний строк з дня прийняття арбітражним судом заяви про порушення справи про банкрутство селянського (фермерського) господарства може бути подано в арбітражний суд план відновлення платоспроможності селянського (фермерського) господарства.
5. У разі, якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності селянського (фермерського) господарства, дасть змогу селянському (фермерському) господарству, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути одержані селянським (фермерським) господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), арбітражним судом вводиться процедура розпорядження майном селянського (фермерського) господарства.
Про введення процедури розпорядження майном селянського (фермерського) господарства арбітражним судом виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду.
6. Процедура розпорядження майном селянського (фермерського) господарства вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт із врахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців.
7. У разі, якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище селянського (фермерського) господарства у зв'язку із стихійним лихом, епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік.
8. Процедуру розпорядження майном селянського (фермерського) господарства може бути достроково припинено арбітражним судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів у разі:
невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності селянського (фермерського) господарства;
наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення платоспроможності селянського (фермерського) господарства.
Після дострокового припинення процедури розпорядження майном селянського (фермерського) господарства селянське (фермерське) господарство визнається арбітражним судом банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура.
9. Для здійснення процедури розпорядження майном селянського (фермерського) господарства арбітражним судом призначається розпорядник майна, який може не мати ліцензії розпорядника майна.
Повноваження розпорядника майна можуть здійснюватися головою селянського (фермерського) господарства за погодженням з призначеним розпорядником майна.
10. У разі визнання арбітражним судом селянського (фермерського) господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси селянського (фермерського) господарства включаються нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів селянського (фермерського) господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуті для селянського (фермерського) господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать селянському (фермерському) господарству і мають грошову оцінку.
11. У разі банкрутства селянського (фермерського) господарства земельна ділянка, надана селянському (фермерському) господарству у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.
12. Майно, що належить голові та членам селянського (фермерського) господарства на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів селянського (фермерського) господарства, не включаються до складу ліквідаційної маси.
13. Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси селянського (фермерського) господарства, можуть бути продані тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються.
14. З дня прийняття постанови про визнання селянського (фермерського) господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється.
15. Арбітражний суд направляє копію постанови про визнання селянського (фермерського) господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства, та органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням селянського (фермерського) господарства.
Стаття 51. Особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником
1. Якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в арбітражний суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом
Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні:
неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності;
боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;
банкрутство - визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;
суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);
кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів);