Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Закон від 14.05.1992 №2343-XII

Верховна Рада України Закон від 14.05.1992 №2343-XII
Внимание! Не последняя редакция от 01.01.2007. Внесення змін (закон від 30.11.2006 N 398-V /398-16/)
Реквизиты

Издатель: Верховна Рада України

Тип Закон

Дата 14.05.1992

Номер 2343-XII

Статус Действует

Редакции
21.10.2019 втрата чинності (кодекс украины від 18.10.2018 N 2597-VIII /2597-19/) 04.04.2018 внесення змін (закон від 13.03.2018 N 2320-VIII /2320-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 18.01.2018 N 2269-VIII /2269-19/) 15.12.2017 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147а-19/) 04.06.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1983-VIII /1983-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 19.10.2016 внесення змін (закон від 14.06.2016 N 1414-VIII /1414-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1403-VIII /1403-19/) 16.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 848-VIII /848-19/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 423-VIII /423-19/) 06.02.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1702-VII /1702-18/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 77-VIII /77-19/) 01.08.2014 внесення змін (закон від 03.07.2014 N 1571-VII /1571-18/) 07.07.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1258-VII /1258-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 16.06.2013 внесення змін (закон від 15.05.2013 N 238-VII /238-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 14.05.2013 N 224-VII /224-18/) 18.04.2013 внесення змін (закон від 20.11.2012 N 5493-VI /5493-17/) 11.04.2013 внесення змін (закон від 22.03.2013 N 155-VII /155-18/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 06.12.2012 N 5518-VI /5518-17/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5410-VI /5410-17/) 18.01.2013 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5405-VI /5405-17/) 18.01.2013 нова редакція (закон від 22.12.2011 N 4212-VI /4212-17/) 04.11.2012 внесення змін (закон від 02.10.2012 N 5405-VI /5405-17/) 12.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5083-VI /5083-17/) 30.10.2012 внесення змін (закон від 06.09.2012 N 5213-VI /5213-17/) 21.09.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4452-VI /4452-17/) 13.06.2012 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4711-VI /4711-17/) 06.05.2012 внесення змін (закон від 12.04.2012 N 4650-VI /4650-17/) 22.03.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4442-VI /4442-17/) 16.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3795-VI /3795-17/) 25.05.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3265-VI /3265-17/) 15.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2850-VI /2850-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2464-VI /2464-17/) 27.11.2010 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2675-VI /2675-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 06.07.2010 N 2435-VI /2435-17/) 14.05.2010 внесення змін (закон від 15.04.2010 N 2133-VI /2133-17/) 31.12.2009 внесення змін (закон від 23.12.2009 N 1790-VI /1790-17/) 02.07.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1442-VI /1442-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 09.01.2009 внесення змін (закон від 17.12.2008 N 675-VI /675-17/) 04.06.2008 внесення змін (закон від 03.06.2008 N 309-VI /309-17/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 20.06.2007 тлумачення (решение від 20.06.2007 N 5-рп/2007 /v005p710-07/) 01.02.2007 внесення змін (закон від 11.01.2007 N 585-V /585-16/) 12.01.2007 внесення змін (закон від 12.12.2006 N 435-V /435-16/) 01.01.2007 внесення змін (закон від 19.12.2006 N 489-V /489-16/) 01.01.2007 внесення змін (закон від 30.11.2006 N 398-V /398-16/) 13.12.2006 внесення змін (закон від 17.11.2005 N 3107-IV /3107-15/) 24.01.2006 внесення змін (закон від 22.12.2005 N 3273-IV /3273-15/) 14.01.2006 внесення змін (закон від 15.12.2005 N 3201-IV /3201-15/) 13.12.2005 внесення змін (закон від 17.11.2005 N 3108-IV /3108-15/) 04.10.2005 внесення змін (закон від 06.09.2005 N 2801-IV /2801-15/) 26.07.2005 внесення змін (закон від 23.06.2005 N 2711-IV /2711-15/) 22.06.2005 внесення змін (закон від 31.05.2005 N 2597-IV /2597-15/) 05.04.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2453-IV /2453-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2454-IV /2454-15/) 09.02.2005 внесення змін (закон від 18.01.2005 N 2354-IV /2354-15/) 30.06.2004 внесення змін (закон від 12.05.2004 N 1713-IV /1713-15/) 11.03.2004 внесення змін (закон від 17.02.2004 N 1499-IV /1499-15/) 06.01.2004 внесення змін (закон від 20.11.2003 N 1294-IV /1294-15/) 14.08.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1096-IV /1096-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 762-IV /762-15/) 31.05.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 672-IV /672-15/) 02.04.2003 внесення змін (закон від 06.03.2003 N 597-IV /597-15/) 01.04.2003 внесення змін (закон від 06.03.2003 N 594-IV /594-15/) 13.07.2002 внесення змін (закон від 07.03.2002 N 3088-III /3088-14/) 20.02.2002 внесення змін (закон від 10.01.2002 N 2922-III /2922-14/) 19.10.2001 внесення змін (закон від 20.09.2001 N 2740-III /2740-14/) 01.09.2001 внесення змін (кодекс украины від 05.04.2001 N 2341-III /2341-14/) 20.02.2001 внесення змін (закон від 18.01.2001 N 2238-III /2238-14/) 21.12.2000 внесення змін (закон від 21.12.2000 N 2181-III /2181-14/) 07.12.1999 внесення змін (закон від 18.11.1999 N 1240-XIV /1240-14/) 30.06.1999 нова редакція (закон від 30.06.1999 N 784-XIV /784-14/) 10.11.1998 внесення змін (закон від 14.10.1998 N 177-XIV /177-14/) 20.04.1995 внесення змін (закон від 14.03.1995 N 90/95-ВР /90/95-ВР/) 16.04.1994 внесення змін (закон від 25.02.1994 N 4036-XII /4036-12/) 16.07.1993 внесення змін (закон від 17.06.1993 N 3292-XII /3292-12/) 14.05.1992 прийняття
Документ подготовлен в системе iplex
( Частина дванадцята статті 21 в редакції Закону N 3088-III від 07.03.2002 )( Частину тринадцяту статті 21 виключено на підставі Закону N 672-IV від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року )( Частину чотирнадцяту статті 21 виключено на підставі Закону N 3088-III від 07.03.2002 )( Частину п'ятнадцяту статті 21 виключено на підставі Закону N 3088-III від 07.03.2002 )
16. Копія ухвали господарського суду та звіту керуючого санацією направляється державному органу з питань банкрутства.
Розділ III
ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА
Стаття 22. Постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури
1. У випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
2. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.
Стаття 23. Наслідки визнання боржника банкрутом
1. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
( Абзац третій частини першої статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV від 17.11.2005 )
припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;
відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;
скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.
2. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
3. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
4. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.
5. Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:
найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;
найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство;
дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).
Стаття 24. Функції господарського суду у ліквідаційній процедурі
1. У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.
Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.
2. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності - органу місцевого самоврядування.
3. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
4. У ліквідаційній процедурі господарський суд:
розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури;
здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Стаття 25. Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії
1. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;
виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;
аналізує фінансове становище банкрута;
виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;
очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;
має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;
заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;
( Абзац одинадцятий частини першої статті 25 в редакції Закону N 3088-III від 07.03.2002 )
з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;
( Абзац дванадцятий частини першої статті 25 в редакції Закону N 3088-III від 07.03.2002 )
вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;
реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;
повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;
здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
2. Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України.
( Абзац перший частини другої статті 25 в редакції Закону N 3088-III від 07.03.2002 )
З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.
Ліквідатор (арбітражний керуючий) має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати.
3. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.
( Частина третя статті 25 в редакції Закону N 3107-IV від 17.11.2005 )
4. Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.
5. При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 цього Закону.
Стаття 26. Ліквідаційна маса
1. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
( Частина перша статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-IV від 03.03.2005
2. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси.
Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
3. Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси.
4. За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обороту, ліквідатор зобов'язаний передати його іншим особам в установленому порядку.
5. Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів в установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.
6. Активи, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, не включаються до ліквідаційної маси емітента іпотечних облігацій та управителя іпотечним покриттям. Відчуження цих активів, у тому числі примусове, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про іпотечні облігації".
( Статтю 26 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 3273-IV від 22.12.2005 ) ( Статтю 27 виключено на підставі Закону N 3088-III від 07.03.2002 ) ( Статтю 28 виключено на підставі Закону N 3088-III від 07.03.2002 )
Стаття 29. Оцінка майна банкрута
1. Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю.
( Частина перша статті 29 в редакції Закону N 2801-IV від 06.09.2005 )
2. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.
( Частина друга статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2801-IV від 06.09.2005 )
Стаття 30. Продаж майна банкрута
1. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
2. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.
3. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
4. Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.
5. Продаж цінних паперів, що належать банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства.
6. Уступка вимог банкрута здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету кредиторів.
Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута не встановлено комітетом кредиторів.
7. Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника.
8. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону.
9. З основного рахунку проводяться такі виплати:
поточні комунальні та експлуатаційні платежі;
інші витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.
10. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
11. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.
12. Ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.
13. У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету кредиторів, призначає нового ліквідатора.
Стаття 31. Черговість задоволення вимог кредиторів
1. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею:
1) у першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
( Підпункт "б" пункту 1 частини першої статті 31 в редакції Закону N 2597-IV від 31.05.2005 )
в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;
( Пункт 1 частини першої статті 31 доповнено підпунктом "в" згідно із Законом N 2740-III від 20.09.2001 )
г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:
витрати на оплату державного мита;
витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;
витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;
витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.
Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);
( Пункт 2 частини першої статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2597-IV від 31.05.2005, N 3108-IV від 17.11.2005 )
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;
( Підпункт 3 частини першої статті 31 із змінами, внесеними згідноіз Законом N 1713-IV від 12.05.2004 )
4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;
5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;
6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.
2. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.
3. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.
4. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
5. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
6. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
7. У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.
Стаття 32. Звіт ліквідатора
1. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:
показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);
відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;
копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;
реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;
документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.
Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.
2. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.
3. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.
4. У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону.
5. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.
Стаття 33. Звільнення працівників боржника. Пільги і компенсації звільненим працівникам
1. Звільнення працівників боржника може провадитися після порушення провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог Кодексу законів про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
2. Вихідна допомога звільненим працівникам боржника виплачується арбітражним керуючим у встановленому порядку, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
3. Питання про працевлаштування звільнених працівників вирішується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". На звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені статтею 26 зазначеного Закону.
Стаття 34. Зберігання документів
1. Ліквідатор забезпечує належне оформлення, упорядкування та зберігання всіх, в тому числі фінансово-господарських, документів банкрута протягом ліквідаційної процедури.
2. Після винесення судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - банкрута ліквідатор зобов'язаний забезпечити збереженість архівних документів банкрута і, за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноваженою ним архівною установою, визначити місце подальшого їх зберігання.
( Стаття 34 в редакції Закону N 594-IV від 06.03.2003 )
Розділ IV
МИРОВА УГОДА
Стаття 35. Мирова угода та строк її укладення
1. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
( Частина перша статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV від 17.11.2005 )
2. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
3. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.
4. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.
5. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.
Стаття 36. Умови укладення мирової угоди
1. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 цього Закону.
2. У разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами статті 35 цього Закону, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.
( Частина друга статті 36 в редакції Закону N 2181-III від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року - дію зупинено згідно із Законом N 398-V від 30.11.2006 )
3. Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.
( Частина третя статті 36 в редакції Закону N 672-IV від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року )
Стаття 37. Укладення мирової угоди та набрання нею чинності
1. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.
2. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.
3. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.
4. Мирова угода має містити положення про:
розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;
відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.
Крім цього, мирова угода може містити умови про:
виконання зобов'язань боржника третіми особами;
обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права;
( Абзац шостий частини четвертої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року )
задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.
Стаття 38. Розгляд мирової угоди в господарському суді
1. Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.
До заяви про затвердження мирової угоди додаються:
текст мирової угоди;
протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;
список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;
зобов'язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;
письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.
2. Про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони мирової угоди.
Господарський суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди.
3. Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі:
порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого цим Законом;
якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.
4. Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.
5. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.
6. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.
7. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов'язки керівника (органів управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника боржника (органів управління).
8. Винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.
Стаття 39. Недійсність мирової угоди або її розірвання та наслідки невиконання мирової угоди
1. За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.
( Частина перша статті 39 в редакції Закону N 672-IV від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року )
2. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
3. Вимоги конкурсних кредиторів, по яких зроблено розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними.
( Частина третя статті 39 в редакції Закону N 672-IV від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року )
4. Повідомлення про поновлення провадження у справі про банкрутство боржника публікується в офіційних друкованих органах.
5. Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:
невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів;
( Абзац третій частини п'ятої статті 39 виключено на підставі Закону N 672-IV від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року )
6. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.
7. У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині.
8. У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.
Розділ V
ПРИПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО
Стаття 40. Припинення провадження у справі про банкрутство
1. Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;
4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;
5) затверджено мирову угоду;
6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону;
7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;
8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
2. Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5 частини першої цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 6, - лише після визнання боржника банкрутом.
Розділ VI
ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 41. Загальні положення
Відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Стаття 42. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств
1. Для цілей цього Закону містоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа.
Положення цієї статті застосовуються також до підприємств, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб.
2. При розгляді справи про банкрутство містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної териториторіальної громади адміністративно-територіальної одиниці.
Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства господарським судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади.
Докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих підприємств, господарському суду надає боржник.
3. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.
Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.
4. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.
У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.
5. Процедура санації містоутворюючого підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік.
Підставою для продовження процедури санації містоутворюючого підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства. План фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника містоутворюючого підприємства.
6. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації містоутворюючого підприємства може бути продовжений господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.
Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
7. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації містоутворюючого підприємства розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом.
Задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку черговості згідно зі статтею 31 цього Закону.
У разі задоволення вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) в порядку, передбаченому цим Законом, провадження у справі про банкрутство припиняється.
( Абзац третій частини сьомої статті 42 із змінами, внесенимизгідно із Законом N 3108-IV від 17.11.2005 )
8. З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу або частини його майна згідно із законодавством.
За наявності клопотання органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу провадиться шляхом проведення конкурсу.
9. Обов'язковими умовами конкурсу є:
збереження робочих місць для не менш як 70 відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;
зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування працівників підприємства відповідно до законодавства в разі зміни профілю діяльності підприємства.
Інші умови конкурсу можуть установлюватися виключно за згодою комітету кредиторів у порядку, передбаченому статтею 19 цього Закону.
10. Якщо зазначене в абзаці другому частини восьмої цієї статті клопотання не було подано або майно боржника як цілісний майновий комплекс не було продано на конкурсі, майно боржника підлягає продажу на аукціоні.
11. При продажу майна боржника, визнаного банкрутом, ліквідатор повинен виставити на продаж на перших торгах майно як цілісний майновий комплекс. Якщо майно боржника, визнаного банкрутом, не було продано як цілісний майновий комплекс, продаж майна здійснюється в порядку, передбаченому статтею 20 цього Закону.
Стаття 43. Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств
1. Для цілей цього Закону особливо небезпечними підприємствами визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.
2. При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр.
Учасниками провадження у справі про банкрутство особливо небезпечного підприємства господарським судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади.
Докази, що підтверджують належність боржника до особливо небезпечних підприємств, господарському суду надає боржник.
3. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.
Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.
4. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.
У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами.
5. Процедура санації особливо небезпечного підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік.
Підставою для продовження процедури санації особливо небезпечного підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства. План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника - особливо небезпечного підприємства. План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства також має містити заходи щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю людей, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.
6. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації особливо небезпечного підприємства може бути продовжено господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.
Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
7. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації особливо небезпечного підприємства розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом.
Задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку черговості згідно зі статтею 31 цього Закону.
У разі задоволення вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) у порядку, передбаченому цим Законом, провадження у справі про банкрутство припиняється.
( Абзац третій частини сьомої статті 43 із змінами, внесенимизгідно із Законом N 3108-IV від 17.11.2005 )
8. З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника лише як цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу в порядку, встановленому статтею 19 цього Закону та законодавством з питань приватизації.
9. Обов'язковими умовами конкурсу є:
збереження умов щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу;
збереження робочих місць не менш як для сімдесяти відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;
зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування зазначених працівників та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу у разі зміни профілю діяльності підприємства.
Інші умови конкурсу можуть встановлюватися виключно за згодою комітету кредиторів у порядку, передбаченому статтею 19 цього Закону.
У разі невиконання зазначених вимог конкурсу, які включаються до умов договору купівлі-продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, договір розривається в установленому порядку.
10. Особливо небезпечні підприємства не підлягають продажу на аукціоні.
11. Вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості, визначеному статтею 31 цього Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цією частиною, а саме: в третю чергу також задовольняються вимоги щодо відшкодування витрат на заходи по запобіганню заподіяння можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом
Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні:
неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності;
боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;
банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;
суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);