Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон від 21.03.1991 №875-XII

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки Закон від 21.03.1991 №875-XII
Внимание! Не последняя редакция от 15.08.2000. Внесення змін (закон від 13.07.2000 N 1926-III /1926-14/)
Реквизиты

Издатель: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки

Тип Закон

Дата 21.03.1991

Номер 875-XII

Статус Действует

Редакции
09.08.2019 внесення змін (закон від 06.06.2019 N 2745-VIII /2745-19/) 20.01.2018 внесення змін (закон від 19.12.2017 N 2249-VIII /2249-19/) 26.10.2017 внесення змін (закон від 22.06.2017 N 2109-VIII /2109-19/) 07.05.2017 внесення змін (закон від 17.01.2017 N 1812-VIII /1812-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1774-VIII /1774-19/) 01.08.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 01.04.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 19.02.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 922-VIII /922-19/) 04.10.2015 внесення змін (закон від 15.09.2015 N 688-VIII /688-19/) 17.07.2015 внесення змін (закон від 30.06.2015 N 552-VIII /552-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 76-VIII /76-19/) 26.10.2014 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 09.07.2014 внесення змін (закон від 18.06.2014 N 1519-VII /1519-18/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 09.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5462-VI /5462-17/) 01.01.2012 внесення змін (закон від 22.12.2011 N 4213-VI /4213-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2457-VI /2457-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2409-VI /2409-17/) 27.07.2010 внесення змін (закон від 01.07.2010 N 2394-VI /2394-17/) 30.07.2010 внесення змін (закон від 01.06.2010 N 2289-VI /2289-17/) 29.07.2010 внесення змін (закон від 02.07.2010 N 2424-VI /2424-17/) 03.06.2010 внесення змін (закон від 11.05.2010 N 2171-VI /2171-17/) 31.12.2009 внесення змін (закон від 15.12.2009 N 1760-VI /1760-17/) 07.05.2009 внесення змін (закон від 16.04.2009 N 1276-VI /1276-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 08.06.2007 внесення змін (закон від 03.05.2007 N 1000-V /1000-16/) 18.03.2006 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3483-IV /3483-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 20.12.2005 N 3235-IV /3235-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 06.10.2005 N 2960-IV /2960-15/) 20.12.2005 внесення змін (закон від 06.10.2005 N 2960-IV /2960-15/) 22.06.2005 внесення змін (закон від 31.05.2005 N 2602-IV /2602-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 25.03.2005 N 2505-IV /2505-15/) 01.01.2005 внесення змін (закон від 23.12.2004 N 2285-IV /2285-15/) 01.01.2005 внесення змін (закон від 15.06.2004 N 1771-IV /1771-15/) 08.07.2004 внесення змін (закон від 15.06.2004 N 1773-IV /1773-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 27.11.2003 N 1344-IV /1344-15/) 04.07.2003 внесення змін (закон від 05.06.2003 N 910-IV /910-15/) 20.06.2003 внесення змін (закон від 22.05.2003 N 860-IV /860-15/) 07.12.2002 внесення змін (закон від 21.11.2002 N 232-IV /232-15/) 01.08.2001 внесення змін (закон від 05.07.2001 N 2606-III /2606-14/) 15.08.2000 внесення змін (закон від 13.07.2000 N 1926-III /1926-14/) 14.12.1996 внесення змін (закон від 12.11.1996 N 481/96-ВР /481/96-ВР/) 01.12.1994 внесення змін (закон від 14.10.1994 N 204/94-ВР /204/94-ВР/) 10.11.1994 внесення змін (закон від 13.10.1994 N 200/94-ВР /200/94-ВР/) 21.03.1991 прийняття
Документ подготовлен в системе iplex
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 21, ст.252 )
( Вводиться в дію Постановою ВР N 876-XII від 21.03.91, ВВР, 1991, N 21, ст.253 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами N 200/94-ВР від 13.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.404 N 204/94-ВР від 14.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.406 N 481/96-ВР від 12.11.96, ВВР, 1996, N 52, ст.301 N 1926-III від 13.07.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.363 )
( У назві та тексті Закону слова "Українська РСР", "Рада Міністрів Української РСР", "Міністерство соціального забезпечення" у всіх відмінках замінено відповідно словами "Україна", "Кабінет Міністрів України", "Міністерство соціального захисту населення" у відповідних відмінках згідно із Законом N 204/94-ВР від 14.10.94 )
Цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.
Республіканські і місцеві органи влади та управління, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів.
Дискримінація інвалідів забороняється і переслідується за законом.
Стаття 2. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.
Стаття 3. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.
Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів в особі їх республіканських органів.
Стаття 4. Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.
Стаття 5. Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.
Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.
Стаття 6. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.
Громадянин має право в судовому порядку оспорювати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.
Службові особи та інші громадяни, винні у порушенні прав інвалідів, визначених цим Законом, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.
Стаття 7. Законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Місцеві Ради народних депутатів зобов'язані інформувати інвалідів про зміни і доповнення законодавства про соціальну захищеність інвалідів.
II. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ УКРАЇНИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ ІНВАЛІДІВ
Стаття 8. Державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється Міністерством соціального захисту населення України, Міністерством охорони здоров'я України та місцевими Радами народних депутатів України.
Представники республіканських громадських організацій інвалідів є членами колегій Міністерства соціального захисту населення України та Міністерства охорони здоров'я України.
Стаття 9. Міністерство соціального захисту населення України спільно з іншими міністерствами і відомствами, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів здійснює розробку й координацію довгострокових і короткострокових програм по реалізації державної політики щодо інвалідів та контролює їх виконання.
Міністерство соціального захисту населення України з урахуванням думки громадських організацій інвалідів може входити до Кабінету Міністрів України з пропозиціями щодо вдосконалення законодавства з проблем інвалідності, сприяє розвиткові співробітництва державних і громадських організацій з іншими союзними республіками, зарубіжними країнами в галузі соціальної захищеності інвалідів.
Функції Міністерства соціального захисту населення України визначаються Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 10. Фінансування роботи по соціальній захищеності інвалідів здійснюється фондом України соціального захисту інвалідів.
Положення про фонд затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок республіканських громадських організацій інвалідів.
Стаття 11. Бюджет фонду України соціального захисту інвалідів формується за рахунок коштів республіканського бюджету, благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян, інших надходжень, в тому числі від підприємницької діяльності фонду, що не суперечить чинному законодавству.
Місцеві Ради народних депутатів мають право утворювати власні фонди соціальної допомоги інвалідам. Порядок і умови витрачання коштів цих фондів визначаються Радами народних депутатів з урахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.
Кошти таких фондів знаходяться на спеціальному рахунку у банківських установах і вилученню не підлягають.
III. ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНВАЛІДІВ
Стаття 12. Громадські організації інвалідів створюються з метою здійснення заходів по соціальному захисту, соціально-трудовій і медичній реабілітації інвалідів та залученню їх до суспільно корисної діяльності, занять фізичною культурою і спортом.
( Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 200/94-ВРвід 13.10.94 )
Стаття 13. Республіканські і місцеві органи державної влади та управління повинні подавати допомогу і сприяти громадським організаціям інвалідів в їх діяльності.
Стаття 14. Громадські організації інвалідів здійснюють виробничу, господарську, фінансову та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством.
Продукція підприємств (об'єднань) і організацій, громадських організацій інвалідів, номенклатуру та обсяги виробництва якої погоджено з державними замовниками, включається до державного замовлення.
( Частина друга статті 14 в редакції Закону N 481/96-ВР від 12.11.96 )
Об'єкти капітального будівництва, які зводяться за рахунок коштів громадських організацій інвалідів, у заявленому обсязі включаються до державного замовлення.
( Частина третя статті 14 в редакції Закону N 481/96-ВР від 12.11.96 )
Держава сприяє забезпеченню матеріально-технічними та іншими ресурсами виконання державних замовлень, зазначених у частинах другій та третій цієї статті.
( Статтю 14 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 481/96-ВР від 12.11.96 )
Стаття 14-1. Підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України з питань оподаткування. Застосовувати зазначені пільги такі підприємства та організації мають право за наявності дозволу на право користування пільгами з оподаткування, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів (далі - Комісія).
Комісія є спеціально уповноваженим державним органом, створеним з метою визначення доцільності надання державної допомоги громадським організаціям інвалідів, їх підприємствам і організаціям у вигляді пільг з оподаткування, фінансової допомоги, кредитування, надання пріоритетів при розміщенні державного замовлення та в інших формах, а також здійснення обліку і контролю за використанням такої допомоги.
Положення про міжвідомчу Комісію з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та типове положення про регіональні комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
До складу Комісії входять по одному представнику від Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду України соціального захисту інвалідів, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Міністерства транспорту України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державного комітету України по земельних ресурсах, народний депутат України - представник профільного Комітету Верховної Ради України з питань соціального захисту інвалідів та представник, делегований громадськими організаціями інвалідів.
Співголовами Комісії за посадою є Міністр праці та соціальної політики України та Голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
Комісія має регіональні (територіальні) органи - комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
До складу регіональних (територіальних) комісій входять по одному представнику від відповідних управлінь Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду України соціального захисту інвалідів, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Міністерства транспорту України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державного комітету України по земельних ресурсах, представник комітету (комісії) з питань соціального захисту інвалідів відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад та представник, делегований громадськими організаціями інвалідів.
Співголовами регіональних (територіальних) комісій є відповідно заступник Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, заступники голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та голови профільних комісій з питань соціального захисту інвалідів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.
( Закон доповнено статтею 14-1 згідно із Законом N 1926-III від 13.07.2000 )
Стаття 14-2. Рішення про надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів приймається Комісією на основі таких документів, які подаються на її розгляд відповідною громадською організацією:
заяви;
свідоцтва про державну реєстрацію громадської організації інвалідів та підприємства і організації, що засновані такою громадською організацією;
нотаріально завірених копій установчих документів громадської організації інвалідів та підприємства і організації, що засновані такою громадською організацією;
довідки про включення громадської організації інвалідів та підприємства і організації, що засновані такою громадською організацією, до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України;
бізнес-плану діяльності підприємства і організації громадської організації інвалідів;
обгрунтування значимості підприємства та організації громадської організації інвалідів для соціального захисту інвалідів;
довідки органу соціального захисту інвалідів про кількість працюючих інвалідів та загальну кількість працюючих на підприємстві та в організації громадської організації інвалідів;
висновку регіональної комісії щодо обгрунтованості надання пільг (крім підприємств, установ та організацій всеукраїнських організацій інвалідів та підприємств і організацій, що мають за попередній податковий рік валовий доход в обсязі меншому 8400 мінімальних заробітних плат та загальну кількість працюючих не більше 25 чоловік).
Рішення комісії про надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування або відмову в ньому має бути вмотивованим та базуватися на аналізі соціальної значимості відповідної громадської організації інвалідів та її підприємства чи організації та можливості працевлаштування інвалідів.
Регіональні комісії мають право приймати рішення щодо надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів, які отримали за попередній податковий рік валовий доход в обсязі меншому 8400 мінімальних заробітних плат та мають загальну кількість працюючих не більше 25 чоловік.
( Закон доповнено статтею 14-2 згідно із Законом N 1926-III від 13.07.2000 )
Стаття 14-3. Рішення про скасування дозволу на право користування пільгами з оподаткування підприємству та організації громадських організацій інвалідів приймається Комісією у разі:
отримання заяви від громадської організації інвалідів щодо скасування зазначеного дозволу;
подання відповідних органів державної податкової служби та інших державних органів про порушення законодавства України підприємством або організацією;
ліквідації підприємства, організації.
( Закон доповнено статтею 14-3 згідно із Законом N 1926-III від 13.07.2000 )
Стаття 15. Громадські організації інвалідів в особі їх республіканських органів мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.
Місцеві органи громадських організацій інвалідів, а також трудові колективи їх підприємств (об'єднань), установ і організацій вправі вносити в місцеві Ради народних депутатів пропозиції з питань соціального захисту інвалідів.
Стаття 16. Порядок створення, діяльності і ліквідації громадських організацій інвалідів регулюється законодавством України про громадські організації, статутами цих організацій, зареєстрованими у встановленому порядку.
IV. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ, ОСВІТА І ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ІНВАЛІДІВ
Стаття 17. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Стаття 18. Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Стаття 19. Місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності та господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 чоловік - встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.
( Стаття 19 в редакції Закону N 204/94-ВР від 14.10.94 )
Стаття 20. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності та господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відрахування коштів до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів за невиконання статті 19 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації здійснюють у встановленому порядку.
( Стаття 20 в редакції Закону N 204/94-ВР від 14.10.94 )
Стаття 21. Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям.
Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах.
Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.
При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання.
Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах.
Стаття 22. За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
Під час навчання пенсія і стипендія інвалідам виплачуються в повному розмірі.
Стаття 23. Державою визнається мова жестів як засіб міжособового спілкування.
Правовий статус та сфера застосування мови жестів визначаються законодавством України.
Стаття 24. Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.
При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю адміністрація підприємства (об'єднання), установи і організації відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.
Стаття 25. Адміністрація підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язана створювати безпечні і не шкідливі для здоров'я умови праці, вживати заходів, спрямованих на запобігання інвалідності, на відновлення працездатності інвалідів.
За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, у тому числі професійну підготовку і перепідготовку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом строку, передбаченого програмою. У таких випадках відшкодування витрат з урахуванням сплачених сум пенсій здійснюється підприємством (об'єднанням), установою і організацією, у період роботи на яких настала інвалідність.
V. СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ БЕЗПЕРЕШКОДНОГО ДОСТУПУ ІНВАЛІДІВ ДО СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
Стаття 26. Органи державної влади і управління, підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів до жилих, громадських і виробничих будинків, споруд, громадського транспорту, для вільного пересування в населених пунктах.
Стаття 27. Планіровка і забудова населених пунктів, формування жилих районів, розробка проектних рішень, будівництво і реконструкція будинків, споруд та їх комплексів без пристосування для використання інвалідами не допускається.
У тих випадках, коли з об'єктивних причин неможливо пристосувати для інвалідів діючі об'єкти, за рішенням місцевих Рад народних депутатів за участю відповідних підприємств (об'єднань), установ і організацій створюються інші сприятливі умови життєдіяльності інвалідів, зокрема, будівництво спеціальних об'єктів.
Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, а також підприємств (об'єднань), установ і організацій, які не мають можливості пристосувати свої об'єкти для інвалідів.
Стаття 28. Підприємства та організації, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов'язані забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об'єктів, яке б дало змогу інвалідам безперешкодно користуватися їх послугами.
У тих випадках, коли діючі транспортні засоби не можуть бути пристосовані для використання інвалідами, місцеві Ради народних депутатів створюють інші можливості для їх пересування.
При проектуванні і створенні нових засобів пересування, реконструкції і будівництві аеропортів, залізничних вокзалів і автовокзалів, морських і річкових портів обов'язково передбачається можливість їх використання інвалідами.
Стаття 29. Інваліди забезпечуються житлом у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством і з урахуванням положень цього Закону.
Інваліди та сім'ї, в яких є діти-інваліди, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Стаття 30. Жилі приміщення, займані інвалідами або сім'ями, у складі яких вони є, під'їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають інваліди, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв'язком.
Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється місцевими Радами народних депутатів, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд.
Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають інваліди, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках - відповідними місцевими Радами народних депутатів.
У разі невідповідності житла інваліда вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб інваліда може провадитись заміна жилої площі.
Місцеві Ради народних депутатів забезпечують виділення земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.
Стаття 31. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів не можуть вилучати частину жилої площі, збудованої за рахунок коштів громадських організацій інвалідів, у тому числі господарським способом або з залученням їх коштів в порядку пайової участі.
Стаття 32. Інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або в інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців. При більш тривалих строках звільнена жила площа передається для задоволення потреб у житлі іншим інвалідам, які потребують поліпшення житлових умов.
Стаття 33. Діти-інваліди, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або в інших соціальних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя.
Стаття 34. Місцеві органи державної влади та управління зобов'язані забезпечувати інвалідам необхідні умови для вільного доступу і користування культурно-видовищними закладами і спортивними спорудами, для занять фізкультурою і спортом, а також забезпечувати надання спеціального спортивного інвентаря.
Інваліди користуються переліченими послугами безплатно або на пільгових умовах згідно з рішеннями місцевих Рад народних депутатів за участю громадських організацій інвалідів.
Стаття 35. Інваліди забезпечуються засобами спілкування, що полегшують їх взаємодію між собою та з іншими категоріями населення. Порядок і умови забезпечення передбачаються місцевими Радами народних депутатів за участю громадських організацій інвалідів.
Інваліди першої і другої груп мають право на позачергове і пільгове встановлення квартирного телефону за рахунок коштів фонду України соціального захисту інвалідів. Порядок і умови встановлення телефону інвалідам визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням думки республіканських громадських організацій інвалідів.
VI. МАТЕРІАЛЬНЕ, СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ І МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВАЛІДІВ
Стаття 36. Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.
Стаття 37. Види необхідної матеріальної, соціально-побутової і медичної допомоги інвалідам визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Допомога подається за рахунок коштів фонду України соціального захисту інвалідів.
Стаття 38. Послуги по соціально-побутовому і медичному обслуговуванню, технічні та інші засоби надаються інвалідам безплатно або на пільгових умовах.
Стаття 39. Інвалід має право вибору конкретного виду соціальної допомоги.
Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає його потребам. У такому разі інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.
Стаття 40. Конкретні умови і порядок пенсійного забезпечення і надання допомоги та інших соціальних послуг визначаються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні і рішеннями Уряду України з відповідних питань.
Стаття 41. Підприємствам та організаціям, що спеціалізуються на виробництві товарів, протезно-ортопедичних виробів та виробів фізкультурно-спортивного призначення, спеціальних технічних засобів і пристосувань для інвалідів, встановлюються пільги по оподаткуванню в порядку і на умовах, встановлених законодавством України.
( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно із Законом N 200/94-ВРвід 13.10.94 )
Голова Верховної Ради України Л. КРАВЧУК
м. Київ, 21 березня 1991 року
N 875-XII
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні
Цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.
Республіканські і місцеві органи влади та управління, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів.
Дискримінація інвалідів забороняється і переслідується за законом.
Стаття 2. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.
Стаття 3. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.
Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів в особі їх республіканських органів.
Стаття 4. Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.