• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Основи законодавства України про охорону здоровя

Верховна Рада України  | Закон від 19.11.1992 № 2801-XII
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Закон
  • Дата: 19.11.1992
  • Номер: 2801-XII
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Закон
  • Дата: 19.11.1992
  • Номер: 2801-XII
  • Статус: Документ діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
ЗАКОН УКРАЇНИ
Основи законодавства України про охорону здоров'я
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст.19)( Вводиться в дію Постановою ВР № 2802-XII від 19.11.92 , ВВР, 1993, № 4, ст.20 )( Із змінами, внесеними згідно з Декретом № 23-92 від 31.12.92 , ВВР, 1993, № 11, ст. 93 Законами № 2978-XII від 03.02.93 , ВВР, 1993, № 15, ст.132 № 4039а-XII від 25.02.94 , ВВР, 1994, № 28, ст.235 № 183/94-ВР від 23.09.94 , ВВР, 1994, № 41, ст.376 № 200/94-ВР від 13.10.94 , ВВР, 1994, № 45, ст.404 № 70/97-ВР від 14.02.97 , ВВР, 1997, № 15, ст.115 № 1489-III від 22.02.2000 , ВВР, 2000, № 19, ст.143 № 380-IV від 26.12.2002 , ВВР, 2003, № 10-11, ст.86 № 1344-IV від 27.11.2003 , ВВР, 2004, № 17-18, ст.250 № 1694-IV від 20.04.2004 , ВВР, 2005, № 4, ст.83 № 1801-IV від 17.06.2004 , ВВР, 2004, № 43-44, ст.493 № 2285-IV від 23.12.2004 , ВВР, 2005, № 7-8, ст.162 № 2427-IV від 01.03.2005 , ВВР, 2005, № 13, ст.231 № 2505-IV від 25.03.2005 , ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267 № 2624-IV від 02.06.2005 , ВВР, 2005, № 26, ст.355 № 3235-IV від 20.12.2005 , ВВР, 2006, № 9, № 10-11, ст.96 № 3370-IV від 19.01.2006 , ВВР, 2006, № 22, ст.184 № 3421-IV від 09.02.2006 , ВВР, 2006, № 22, ст.199 № 489-V від 19.12.2006 , ВВР, 2007, № 7-8, ст.66 № 657-V від 08.02.2007 , ВВР, 2007, № 16, ст.215 № 997-V від 27.04.2007 , ВВР, 2007, № 33, ст.440 № 1033-V від 17.05.2007 , ВВР, 2007, № 34, ст.445 )( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 107-VI від 28.12.2007 , ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року № 121-VI від 12.02.2008 , ВВР, 2008, № 11, ст.108 )( Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2592-VI від 07.10.2010 , ВВР, 2011, № 10, ст.63 № 3395-VI від 19.05.2011 , ВВР, 2011, № 50, ст.537 № 3611-VI від 07.07.2011 , ВВР, 2012, № 14, ст.86 № 4000-VI від 03.11.2011 , ВВР, 2012, № 23, ст.241 № 4196-VI від 20.12.2011 , ВВР, 2012, № 30, ст.348 № 5036-VI від 04.07.2012 , ВВР, 2013, № 23, ст.223 № 5081-VI від 05.07.2012 , ВВР, 2013, № 30, ст.340 № 5290-VI від 18.09.2012 , ВВР, 2013, № 41, ст.549 № 5460-VI від 16.10.2012 , ВВР, 2014, № 2-3, ст.41 № 694-VII від 19.11.2013 , ВВР, 2014, № 22, ст.793 )( Щодо втрати чинності Закону № 2592-VI від 07.10.2010 додатково див. Закон № 763-VII від 23.02.2014, ВВР, 2014, № 12, ст.189 )( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1166-VII від 27.03.2014 , ВВР, 2014, № 20-21, ст.745 № 1194-VII від 09.04.2014 , ВВР, 2014, № 25, ст.890 № 1213-VII від 15.04.2014 , ВВР, 2014, № 26, ст.894 № 1590-VII від 04.07.2014 , ВВР, 2014, № 36, ст.1184 № 1697-VII від 14.10.2014 , ВВР, 2015, № 2-3, ст.12 № 76-VIII від 28.12.2014 , ВВР, 2015, № 6, ст.40 - щодо набрання чинності норм зазначеного Закону див. "Прикінцеві положення" № 326-VIII від 09.04.2015 , ВВР, 2015, № 28, ст.237 № 2002-VIII від 06.04.2017 )( Установити, що у 2016 році норми і положення частини другої статті 12, пункту "ж" частини першої статті 77 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом № 928-VIII від 25.12.2015 )( У тексті Основ законодавства України про охорону здоров'я:слова "галузь", "подання", "державна виконавча влада", "Республіка Крим" в усіх відмінках замінено відповідно словами "сфера", "надання", "виконавча влада", "Автономна Республіка Крим" у відповідному відмінку;слова "подавати", "подається", "подаватися", "подають" замінено відповідно словами "надавати", "надається", "надаватися", "надають";слова "медико-санітарна допомога" і "лікувально-профілактична допомога" в усіх відмінках замінено словами "медична допомога" у відповідному відмінку;слова "Міністерство охорони здоров'я України" в усіх відмінках замінено відповідно словами "центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я" у відповідному відмінку;слово "акредитованих" виключено згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )( У тексті Закону слова "центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я" у відповідному відмінку згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Стаття 2. Міжнародні договори України в сфері охорони здоров'я
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.
( Стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:
здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;
заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;
( Абзац третій частини першої статті 3 в редакції Закону № 2002-VIII від 06.04.2017 )
медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;
медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням;
( Абзац п’ятий частини першої статті 3 в редакції Закону № 2002-VIII від 06.04.2017 )
мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;
невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;
( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012 )
охорона здоров'я - система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;
( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012; в редакції Закону № 2002-VIII від 06.04.2017 )
пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;
послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга, що надається пацієнту закладом охорони здоров’я або фізичною особою - підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт;
( Частину першу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи;
( Частину першу статті 3 доповнено абзацом згідно із Законом № 5081-VI від 05.07.2012 )
рідкісне (орфанне) захворювання - захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.
( Частину першу статті 3 доповнено абзацом згідно із Законом № 1213-VII від 15.04.2014 )
Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.
( Текст статті 3 в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я
Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров'я;
відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в сфері охорони здоров'я;
попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Стаття 5. Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Розділ II
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Стаття 6. Право на охорону здоров'я
Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;
( Пункт "д" частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров'я;
ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;
к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.
( Частину першу статті 6 доповнено пунктом "к" згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 )
Законами України можуть бути визначені й інші права громадян у сфері охорони здоров'я.
( Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я
Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом:
а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;
в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров'я;
д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.
Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я
Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.
Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать:
екстрена медична допомога;
первинна медична допомога;
вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров'я також за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи.
( Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я
На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Стаття 10. Обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я
Громадяни України зобов'язані:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;
в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу" , заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані;
( Пункт "в" статті 10 в редакції Закону № 5081-VI від 05.07.2012 )
г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Стаття 11. Права і обов'язки іноземців та осіб без громадянства
( У назві та тексті статті 11 слова "іноземні громадяни" в усіх відмінках замінено словом "іноземці" у відповідному відмінку згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в сфері охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законами України.
( Частина перша статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5290-VI від 18.09.2012, № 5460-VI від 16.10.2012 )
Права та обов'язки в сфері охорони здоров'я іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначаються законами України і відповідними міжнародними договорами.
( Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012 )
Розділ III
ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Стаття 12. Охорона здоров'я - пріоритетний напрям державної діяльності
Охорона здоров'я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію.
( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003 )( Дію частини другої статті 12 зупинено на 2003 рік згідно із Законом № 380-IV від 26.12.2002 )
Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.
Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров'я
Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров'я.
( Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )( Частину другу статті 13 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )
Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в Україні є політика охорони здоров'я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.
( Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров'я
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади.
( Частину другу статті 14 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )( Частину третю статті 14 виключено на підставі Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.
( Частина четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров'я, визначають єдині науково обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров'я.
( Частина п'ята статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
( Частина шоста статті 14 в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 14-1. Система стандартів у сфері охорони здоров'я
Систему стандартів у сфері охорони здоров'я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти.
Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я встановлюються відповідно до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" .
Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є:
стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) - сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики;
клінічний протокол - уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність;
табель матеріально-технічного оснащення - документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров'я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями);
лікарський формуляр - перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю, допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним.
Галузеві стандарти у сфері охорони здоров'я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я є також інші норми, правила та нормативи, передбачені законами, які регулюють діяльність у сфері охорони здоров'я.
Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов'язковим для всіх закладів охорони здоров'я, а також для фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики.
( Основи законодавства доповнено статтею 14-1 згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 15. Органи охорони здоров'я
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я забезпечують:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;
інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.
( Стаття 15 в редакції Закону № 5460-VI від 16.10.2012 )
Стаття 16. Заклади охорони здоров'я
Держава сприяє розвитку закладів охорони здоров'я усіх форм власності.
Порядок створення, припинення закладів охорони здоров'я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом.
Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я, прийняття рішень про її оптимізацію, створення, реорганізацію, перепрофілювання державних і комунальних закладів охорони здоров'я здійснюються відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об'єктами відповідно державної і комунальної власності.
Заклади охорони здоров'я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Не підлягають обов’язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.
( Частина п'ята статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 326-VIII від 09.04.2015 )
Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).
Керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства.
Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров’я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров’я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п’яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я, а також типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.
( Частина дев'ята статті 16 в редакції Законів № 694-VII від 19.11.2013, № 2002-VIII від 06.04.2017 )
Призначення на посаду та звільнення з посади керівників установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюються відповідно до законодавства про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я не підлягають приватизації.
( Статтю 16 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я державної власності можуть утворюватися та функціонувати як казенні підприємства або державні установи.
( Статтю 16 доповнено частиною дванадцятою згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.
( Статтю 16 доповнено частиною тринадцятою згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
Заклади охорони здоров’я приватної власності не обмежені у виборі організаційно-правової форми.
( Статтю 16 доповнено частиною чотирнадцятою згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )
Заклади охорони здоров’я, утворені в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я - державних та комунальних установ, можуть мати відокремлене майно (в тому числі кошти), закріплене за ними на праві оперативного управління, самостійний баланс, самостійно затверджувати штатний розпис, мати рахунки в установах банків, печатки.
( Статтю 16 доповнено частиною п'ятнадцятою згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017 )( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3370-IV від 19.01.2006, № 2592-VI від 07.10.2010; в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 17. Господарська діяльність у сфері охорони здоров'я
Провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії.
Держава підтримує господарську діяльність у сфері охорони здоров'я.
( Стаття 17 в редакції Закону № 3370-IV від 19.01.2006 )
Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я
Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом.
За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.
Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.
Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.
Всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров'я.
Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством.
( Текст статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006; в редакції Закону № 3611-VI від 07.07.2011 )
Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я
Держава організує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних реактивів, ліків, протезних і гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров'я, а також розвитку торгівлі цими виробами.
З цією метою забезпечується реалізація державних цільових програм пріоритетного розвитку медичної, біологічної та фармацевтичної промисловості, заохочуються підприємництво і міжнародне співробітництво в сфері матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я, створюється система відповідних податкових, цінових, митних та інших пільг і регуляторів.
( Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )
Держава забезпечує дотримання вимог закону щодо обмеження реклами лікарських засобів та може обмежувати експорт товарів, необхідних для охорони здоров'я, і сировини для їх виготовлення, якщо це може зашкодити інтересам охорони здоров'я населення України.
( Частина третя статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4196-VI від 20.12.2011 )
Для забезпечення належної якості виробів, необхідних для охорони здоров'я, їх застосування дозволяється лише після обов'язкової апробації, здійснюваної у порядку, погодженому з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 20. Наукове забезпечення охорони здоров'я
Держава сприяє розвитку наукових досліджень у сфері охорони здоров'я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров'я. Дослідження, що проводяться академічними і відомчими науковими установами, навчальними закладами та іншими науковими установами і підрозділами або окремими науковцями, фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.
Всі державні цільові програми у сфері охорони здоров'я та найважливіші заходи щодо їх здійснення підлягають науковій експертизі, яка проводиться відповідно до закону у провідних національних і міжнародних установах, визначених Кабінетом Міністрів України.
( Частина друга статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006 )
Вищою науковою медичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною у проведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України.
Стаття 21. Податкові та інші пільги в сфері охорони здоров'я
Заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в сфері охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.
Стаття 22. Державний контроль і нагляд в сфері охорони здоров'я
Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.
( Статтю 23 виключено на підставі Закону № 1697-VII від 14.10.2014 )
Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я
Державні органи, заклади охорони здоров’я зобов’язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров’я.
При державних та комунальних закладах охорони здоров’я, що надають медичну допомогу вторинного і третинного рівнів, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, за рішенням власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) утворюються спостережні ради з обов’язковим залученням представників громадськості (за їхньою згодою). Спостережні ради також можуть утворюватися за рішенням власника при інших закладах охорони здоров’я.
Спостережні ради розглядають питання, зокрема, щодо дотримання прав та забезпечення безпеки пацієнтів, додержання вимог законодавства при здійсненні медичного обслуговування населення закладом охорони здоров’я, фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я.
До складу спостережної ради закладу охорони здоров’я, крім представників власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) та відповідних органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування, входять (за їхньою згодою) депутати місцевих рад, представники громадськості та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров’я, організацій, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я.
Порядок утворення, права, обов’язки спостережної ради закладу охорони здоров’я і типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України.
При закладах охорони здоров’я з метою сприяння їх діяльності можуть також утворюватися опікунські ради, до складу яких (за їхньою згодою) можуть включатися благодійники, представники громадськості та громадських об’єднань, благодійних, релігійних організацій, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, волонтери та інші. Рішення про створення опікунської ради при закладі охорони здоров’я та положення про неї затверджуються наказом керівника закладу охорони здоров’я або уповноваженого органу.
У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм у сфері охорони здоров’я, здійсненні відповідних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших питань державної політики можуть брати участь організації, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я, та інші громадські об’єднання, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров’я, іноземні неурядові організації
( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV від 09.02.2006; в редакціїЗакону № 2002-VIII від 06.04.2017 )
Стаття 24-1. Захист прав пацієнтів
Правові, економічні, організаційні основи захисту прав та законних інтересів пацієнтів визначаються законом
( Розділ III доповнено статтею 24-1 згідно із Законом № 3611-VI від 07.07.2011 )
Розділ IV
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ І БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ЖИТТЯ
Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення
Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.
З цією метою на основі науково обгрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.
Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.
Стаття 26. Охорона навколишнього природного середовища
Держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров'я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.
Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюються відповідним законодавством України і міжнародними договорами.
Стаття 27. Забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і населених пунктів
Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.
В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.