Щодо переліку форм фінансової та податкової звітності, яка повинна подаватися підприємством

Державна фіскальна служба України Індивідуальна податкова консультація від 07.09.2018 №3887/6/99-99-15-01-01-15/ІПК
Остання редакція від 07.09.2018. Прийняття
Реквізити

Видавник: Державна фіскальна служба України

Тип Індивідуальна податкова консультація

Дата 07.09.2018

Номер 3887/6/99-99-15-01-01-15/ІПК

Статус Діє

Документ підготовлено в системі iplex
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 07.09.2018 р. N 3887/6/99-99-15-01-01-15/ІПК
Державна фіскальна служба України керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист підприємства про надання індивідуальної податкової консультації щодо переліку форм фінансової та податкової звітності, яка повинна подаватися підприємством, і повідомляє таке.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до статті 5 Закону України від 16 квітня 1991 року N 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності, крім іноземних банків, здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики протягом шістдесяти робочих днів з дня подання іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію.
Пунктом 12 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18.01.96 р. N 30, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.01.96 р. за N 34/1059 (далі - Інструкція N 30), визначено, що представництво суб'єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України. Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні може здійснювати функції, пов'язані з виконанням представницьких послуг, тільки в інтересах іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві.
При цьому пунктом 13 Інструкції N 30 визначено, що у разі здійснення представництвом господарської діяльності на території України таке представництво повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, установленому центральним податковим органом України, та набути статусу постійного представництва.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 розділу І Кодексу).
Відповідно до підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу під постійним представництвом розуміється постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Щодо звітності з податку на додану вартість
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 розділу V Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V Кодексу розташоване на митній території України.
Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).
Для цілей оподаткування ПДВ платниками ПДВ є особи, перелік яких визначено підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 розділу І та пунктом 180.1 статті 180 розділу V Кодексу, зокрема постійне представництво. Статтею 181 розділу V Кодексу визначено умови для реєстрації особи як платника ПДВ в обов'язковому порядку, а саме у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 млн. грн. (без урахування ПДВ).
Таким чином, у разі якщо нерезидентом на своє постійне представництво, зареєстроване у загальновстановленому порядку на митній території України, покладено функції, які передбачають виконання представництвом, як структурним підрозділом нерезидента, окремих операцій безпосередньо в інтересах і виключно у межах загальної структури нерезидента, то такі операції для цілей оподаткування ПДВ не є операціями з постачання послуг та відповідно не є об'єктом оподаткування ПДВ.
При цьому у разі якщо постійне представництво нерезидента буде здійснювати операції з постачання товарів/послуг, місцем постачання яких відповідно до статті 186 розділу V Кодексу визначено митну територію України, що підлягають оподаткуванню ПДВ згідно з розділом V Кодексу, та їх загальний обсяг протягом останніх 12 календарних місяців перевищить 1 млн. грн., то таке постійне представництво нерезидента зобов'язане буде зареєструватись як платник ПДВ, нараховувати ПДВ у податковій звітності у строки, визначені Кодексом, та сплачувати ПДВ до бюджету у порядку, визначеному розділами V, XIX та XX Кодексу.
Щодо звітності з податку на прибуток підприємств
Підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 статті 133 Кодексу передбачено, що постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, є платниками податку на прибуток з числа нерезидентів.
Відповідно до підпункту 134.1.3 пункту 134.1 статті 134 Кодексу, об'єктом оподаткування податком на прибуток, зокрема, є дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.4 статті 141 Кодексу, з джерелом походження з України.
Підпунктом 141.4.7 пункту 141.4 статті 141 Кодексу зазначено, що суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.
Подання розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво, здійснюється за формами та у порядку, затвердженими наказом Мінфіну від 13.06.2016 р. N 544, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.07.2016 р. за N 923/29053.
Нерезидент, який провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, визначає суму прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, на підставі складення відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва, з урахуванням вимог, визначених статті 39 Кодексу.
Відокремлений баланс фінансово-господарської діяльності - це баланс доходів, які постійне представництво отримало б від провадження своєї діяльності незалежно від нерезидента, відокремлених від загальної суми доходів нерезидента на підставі відповідного розрахунку (далі - відокремлені доходи постійного представництва), та витрат, понесених безпосередньо постійним представництвом. Оподатковуваний прибуток нерезидента, що провадить діяльність на території України через постійне представництво, визначається як різниця між відокремленими доходами постійного представництва та понесеними постійним представництвом витратами.
Якщо нерезидент, який провадить діяльність на території України через постійне представництво, не має можливості визначити прибуток з джерелом його походження в Україні шляхом прямого підрахування, оподатковуваний прибуток такого представництва визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7, з урахуванням вимог, визначених статтею 39 Кодексу. Розрахунок із застосуванням згаданого коефіцієнта здійснюється, зокрема, у разі, коли:
витрати, пов'язані з діяльністю постійного представництва, понесені нерезидентом як в Україні, так і за її межами;
нерезидент не має змоги підтвердити дані про загальні обсяги отриманих доходів та понесених витрат від здійснення господарської діяльності нерезидента в цілому, загальної чисельності працівників та вартості основних фондів нерезидента для цілей складання відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності.
Відповідно до пункту 137.4 статті 137 Кодексу податковими (звітними) періодами для податку на прибуток є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком.
Згідно з пунктом 46.2 статті 46 Кодексу платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 Кодексу. Фінансова звітність є додатком до декларації та її невід'ємною частиною.
Загальні вимоги до фінансової звітності визначено статтею 11 Закону України від 16 липня 1999 року N 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" із змінами, внесеними Законом України від 5 жовтня 2017 року N 2164-VIII (далі - Закон N 996), зокрема:
для мікропідприємств, малих підприємств, непідприємницьких товариств і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності, крім тих, що зобов'язані складати фінансову звітність за міжнародними стандартами, встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати;
фінансова звітність та консолідована фінансова звітність за міжнародними стандартами складаються на підставі таксономії фінансової звітності за міжнародними стандартами.
Для складання фінансової звітності застосовуються міжнародні стандарти, які викладені державною мовою та офіційно оприлюднені на веб-сторінці Міністерства фінансів України.
Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 1 "Подання фінансової звітності" (далі - МСБО 1) встановлено загальні вимоги щодо подання фінансової звітності, настанови щодо її структури та мінімальні вимоги щодо її змісту, зокрема щодо повного комплекту фінансової звітності, який повинен містити такі складові:
звіт про фінансовий стан на кінець періоду;
звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід за період;
звіт про зміни у власному капіталі за період;
звіт про рух грошових коштів за період;
примітки, які містять стислий виклад суттєвих облікових політик та іншу пояснювальну інформацію;
порівняльну інформацію стосовно попереднього періоду, звіт про фінансовий стан станом на початок попереднього періоду, якщо суб'єкт господарювання застосовує облікову політику ретроспективно або здійснює ретроспективний перерахунок статей у своїй фінансовій звітності, або якщо він перекласифіковує статті у своїй фінансовій звітності.
Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року N 419, поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.
Підтвердженням подання фінансової звітності разом з декларацією є позначка "+" в декларації у клітинці "ФЗ12" таблиці "Наявність додатків". Крім того, у таблиці "Наявність поданих до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств додатків - форм фінансової звітності 12" наведено перелік форм фінансової звітності, яка складається та подається платниками податку на прибуток. Платником проставляється позначка у тих графах таблиці, що відповідають назвам форм фінансової звітності, поданої з декларацією.
Щодо звітності з податку на доходи фізичних осіб
Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку.
Відповідно до підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 розділу IV та підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 розділу II Кодексу особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого обліку.
Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Форма та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. N 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 р. за N 111/26556.
Щодо звітності єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок)
Відносини у сфері державної політики з адміністрування єдиного внеску регулюються виключно Законом України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464).
Частиною першою статті 4 Закону N 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є зокрема роботодавці.
Платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку встановленими законодавством (пункт 4 частини другої статті 6 Закону N 2464).
Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. N 435 (далі - Порядок N 435) Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (далі - Звіт) формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону N 2464 нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 розділу III Порядку N 435 страхувальники, крім зазначених у пунктах 5, 6 цього розділу, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у частині подання Звіту за таких осіб зобов'язані формувати та подавати до органів доходів і зборів Звіт протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем звітного періоду.
Звітним періодом є календарний місяць.
Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів подається за формою N Д4 згідно з додатком 4 до Порядку N 435.
Якщо юридичні особи або фізичної особи - підприємці не використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, Звіт за найманих працівників до органів доходів і зборів ними не подається (пункт 11 розділу II Порядку N 435).
Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 07.09.2018 р. N 3887/6/99-99-15-01-01-15/ІПК
Державна фіскальна служба України керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист підприємства про надання індивідуальної податкової консультації щодо переліку форм фінансової та податкової звітності, яка повинна подаватися підприємством, і повідомляє таке.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до статті 5 Закону України від 16 квітня 1991 року N 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності, крім іноземних банків, здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики протягом шістдесяти робочих днів з дня подання іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію.
Пунктом 12 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18.01.96 р. N 30, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.01.96 р. за N 34/1059 (далі - Інструкція N 30), визначено, що представництво суб'єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України. Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні може здійснювати функції, пов'язані з виконанням представницьких послуг, тільки в інтересах іноземного суб'єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві.