ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
| 02.08.2018 N 3372/6/99-99-15-02-01-15/ІПК |
Державна фіскальна служба України розглянула лист про надання індивідуальної податкової консультації щодо порядку подання звітності управителем майна - платником єдиного податку четвертої групи за договором управління майном (активами) та, керуючись статтею 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - Кодекс), в межах компетенції повідомляє.
Щодо подання фінансової звітності
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16 липня 1999 року N 996-ХIV (далі - Закон N 996).
Відповідно до Закону N 996 Порядок подання фінансової звітності затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. N 419.
Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону N 996).
Оскільки згідно зі статтею 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, питання необхідності складання та подання фінансової звітності по окремому балансу за договором управління майном (активами) та надання відповідних консультацій не належить до компетенції контролюючих органів.
Щодо подання декларації з податку на прибуток підприємств
Платниками податку - резидентами є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім неприбуткових організацій та суб'єктів господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Кодексу).
Розділ III "Податок на прибуток підприємств" Кодексу не містить положень щодо окремого обліку за договорами управління майном і подання платниками податку - управителями майна окремих декларацій з податку на прибуток.
Суб'єкти господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визначені главою 1 розділу XIV Кодексу, не є платниками податку на прибуток підприємств (п. 133.5 ст. 133 Кодексу). Згідно з п. 297.1 ст. 297 Кодексу платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств.
Враховуючи викладене, суб'єкт господарювання, який є платником єдиного податку четвертої групи та управителем майна за договором управління майном, не повинен подавати декларацію з податку на прибуток підприємств у період перебування на спрощеній системі оподаткування.
Водночас необхідно зауважити, що платником єдиного податку четвертої групи може бути лише сільськогосподарський товаровиробник, у якого частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків і який має у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди, сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду (пп. 4 п. 291.4 ст. 291, п. 292-1.1 ст. 292-1Кодексу).
Згідно із пп. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 Кодексу сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) для цілей глави 1 розділу XIV Кодексу - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1 - 24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.
Частка сільськогосподарського товаровиробництва визначається як питома вага доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку (пп. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Перелік доходів, що включаються до доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, визначено пп. 298.8.3 п. 298.8 ст. 298 Кодексу.
Разом із цим, згідно із частиною першою ст. 1029 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Відповідно до ст. 1042 ЦКУ управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Управитель майном, якщо це передбачено законом або укладеним відповідно до нього договором, має право відраховувати належні йому відповідно до частини першої ст. 1042 ЦКУ грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.
У разі перебування суб'єкта господарювання - управителя майна на спрощеній системі оподаткування дохід, отриманий платником єдиного податку - юридичною особою (управителем майна) як оплата за послуги з управління майном, та дохід від використання майна, переданого в управління, підлягає оподаткуванню єдиним податком.
При цьому отримання платником єдиного податку - юридичною особою (управителем майна) оплати за послуги з управління майном та доходу від використання майна, переданого в управління, не є діяльністю із сільськогосподарського товаровиробництва.
Тому згідно із пп. 298.8.4 п. 298.8 ст. 298 Кодексу у разі, коли у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва становить менш як 75 відсотків, сільськогосподарський товаровиробник сплачує податки у наступному податковому (звітному) році на загальних підставах.
Щодо нарахування єдиного соціального внеску та подання звіту
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464).
Частиною першою статті 4 Закону N 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці.
Платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 4 частини другої статті 6 Закону N 2464).
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування (частина п'ята статті 9 Закону N 2464).
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунка (частина сьома статті 9 Закону N 2464).
Згідно із частиною дванадцятою статті 9 Закону N 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Водночас частиною дев'ятою статті 25 Закону N 2464 передбачено, що передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. N 435(далі - Порядок N 435), Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (далі - Звіт) формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону N 2464 нараховується єдиний внесок.
Страхувальники, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у частині подання Звіту за таких осіб зобов'язані формувати та подавати до органів доходів і зборів Звіт протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем звітного періоду.
Звітним періодом є календарний місяць (пункт 1 розділу III Порядку N 435).
Відповідно пункту 16 розділу II Порядку N 435 відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.
Згідно з пунктом 8 розділу II Порядку Звіт страхувальником повинен подаватися в повному обсязі. Звіт, складений з порушенням вимог Порядку N 435, у тому числі без обов'язкових реквізитів, передбачених пунктом 6 цього розділу, та поданий без всіх необхідних таблиць, не вважається звітом і вважається таким, що не подавався.