Щодо питань застосування окремих положень Кодексу

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексуУкраїни (далі - Кодекс), розглянула запит про надання індивідуальної податкової консультації з питань застосування окремих положень Кодексу та повідомляє.

Щодо застосування терміну позовної давності до заборгованості, яка виникла за зовнішньоекономічним договором купівлі-продажу товарів, з метою визнання її безнадійною.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з перелічених підпунктом ознак. Зокрема, відповідно до підпункту "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу під безнадійною заборгованістю розуміється заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦКУ), позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦКУ).

Зокрема, статтею 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 14 липня 1993 року N 3382-ХІІ, встановлено строк позовної давності чотири роки.

Разом з тим у будь-якому випадку строк позовної давності минає не пізніше, ніж через 10 років з дня, коли цей строк розпочався (ст. 23 Конвенції).

Ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Оскільки ця Конвенція не передбачає інше, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права. Ця Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування (ст. 3 Конвенції).

До сфери дії Конвенції входять лише договори міжнародної купівлі-продажу, за винятком тих, перелік яких наведено у ст. 4 - 6 Конвенції.

Тобто платник податку на прибуток може застосовувати до заборгованості, що виникла за зовнішньоекономічним договором купівлі-продажу товарів, термін позовної давності 4 роки за умови, що сторони договору належать до країн - учасниць Конвенції та умови договору передбачають застосування норм Конвенції.

Щодо необхідності відображення в Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, заборгованості за зовнішньоекономічним договором купівлі-продажу товарів, у разі визнання її безнадійною.

Обов'язковість декларування резидентами валютних цінностей та іншого майна, яке їм належить та перебуває за межами України, встановлена статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Статтею 1 Указу Президента України 18 червня 1994 року N 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" визначено, що таке декларування здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності щоквартально.

Декларування валютних цінностей, доходів і майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 р. N 207.

При цьому ні зазначеним Декретом, ні Указом не передбачено можливості недекларування наявності валютних цінностей, зокрема заборгованості, яка визнана безнадійною.

Отже, декларуванню підлягає в тому числі майно резидента, що знаходиться за кордоном. До майна відносяться не тільки речі, але й майнові права та обов'язки (ст. 190 ПКУ). Майнове право підприємство не втрачає навіть у разі списання заборгованості з балансу. Таким чином, припинити декларування можна тільки після припинення майнових прав, яке підтверджено документально.

Крім того відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.