Про плату за землю

Державна фіскальна служба України на запит Академії щодо плати за землю (далі - Плата), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Академія без надання інформації щодо наявності у неї майнових прав на земельну ділянку, посилаючись на пп. 282.1.4 п. 282.1 ст. 282 Кодексу щодо звільнення закладів освіти, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, та на звернення органів місцевого самоврядування щодо внесення Академією Плати, запитує про наявність у неї обов’язку в частині обчислення та внесення податкових зобов’язань з Плати.

На земельні ділянки, що в порядку ст. - 79-1 Земельного кодексу України, набули статусу об’єкта цивільних прав та ідентифіковані за такими необхідними для обчислення податкових зобов’язань з Плати елементами податку як: платник - власник або користувач; об’єкт оподаткування - межі та площа; база оподаткування - нормативна грошова оцінка; ставки (ст. 7 Кодексу), поширюється платний принцип користування.

Кодекс визначає, що Плата справляється у двох формах - Податок із власників та постійних користувачів земельних ділянок, а також орендної плати за надані у строкове користування земельні ділянки державної або комунальної власності. При цьому, Кодекс не поширює норми ст. 282 Кодексу на орендовані земельні ділянки державної або комунальної власності.

Використання земельних ділянок без набуття належних прав є порушенням права власника, наприклад, громади, на отримання економічної вигоди від володіння об’єктом майна.

Постановами Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.01.2015 р., а також від 30.11.2016 р. зобов’язано із суб’єктів, які, порушуючи ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, використовують безпідставно набуті земельні ділянки, стягнути на користь органів місцевого самоврядування завдану власнику земельної ділянки майнову шкоду (ст. ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу України) у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).