Окрема думка судді Конституційного Суду України Стецюка П.Б. стосовно Рішення у справі за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України від 6 квітня 2010 року № 11-рп/2010 (далі - Рішення).

Суб'єкт права на конституційне подання - 68 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України (далі - Суд) з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України ("У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України"), частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України (далі - Регламент) ("народний депутат, якого виключено зі складу депутатської фракції, є позафракційним") стосовно можливості формування коаліції окремими народними депутатами України, зокрема й такими, яких відповідно до частини четвертої статті 59 Регламенту визнано позафракційними (у зв'язку з їх виключенням зі складу депутатської фракції) або які вийшли чи не ввійшли до складу депутатських фракцій, у тому числі через незгоду з позицією депутатських фракцій щодо участі у формуванні коаліції.

Вирішуючи цю справу, Суд правильно акцентував на важливості загальнодемократичних засад організації та функціонування сучасної Української держави, в якій єдиним джерелом влади є Український народ, а її громадянам гарантовано право участі в управлінні державними справами, зокрема вільно обирати і бути обраними до органів державної влади. Однак, даючи офіційне тлумачення зазначених у конституційному поданні положень і таким чином відповідаючи на поставлене 68 народними депутатами України питання про те, чи можуть брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій окремі народні депутати України, яких відповідно до частини четвертої статті 59 Регламенту визнано позафракційними (у зв'язку з їх виключенням зі складу депутатських фракцій) або які вийшли чи не ввійшли до складу фракцій, у тому числі через незгоду з позицією фракції щодо участі у формуванні коаліції, Суд припустився низки системних помилок (в тому числі методологічного характеру). Причиною, на мій погляд, стало недотримання Судом принципів повного і всебічного розгляду цієї справи та обґрунтованості Рішення (стаття 4 Закону України "Про Конституційний Суд України" ).

Мотивуючи наявність права в окремих народних депутатів України (зокрема тих, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у парламенті) брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, висуваючи при цьому вихідну тезу, що "офіційне тлумачення відповідних положень Конституції України та Регламенту щодо формування коаліції має відбуватися у їх системному зв'язку" (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення ), Суд фактично вдався до спроби витлумачити норму Основного Закону України (частину шосту статті 83) виходячи з положень статей 61, 62, 66 Регламенту (абзаци другий, третій, четвертий пункту 4 мотивувальної частини Рішення ).

Останнє видається методологічно неправильним, оскільки норми Конституції України необхідно тлумачити, насамперед, виходячи зі змісту та сутності конституційних принципів, зокрема тих, які покладено в основу конституційного ладу держави, та з обов'язковим урахуванням системного аналізу всіх відповідних (дотичних до предмета конституційного тлумачення) положень Основного Закону України.

Посилання Суду на частину дев'яту статті 83 Конституції України, за якою "засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України", як аргумент на користь Рішення не є переконливим. Адже, з одного боку, Конституція України досить чітко визначила засади формування коаліції депутатських фракцій у парламенті, з іншого - положення Регламенту в будь-якому разі не можна розглядати як рівні (за юридичною силою) з конституційними положеннями. На мій погляд, зміст положення частини дев'ятої статті 83 Конституції України щодо встановлення Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засад формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України полягає в тому, що у Регламенті можуть мати місце ті положення, які об'єктивно залишилися поза безпосереднім конституційним регулюванням. При цьому такі положення Регламенту, як будь-якого іншого нормативно-правового акта, повинні прийматися на основі Конституції України і відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

Під час вирішення цієї справи Суд фактично не врахував низки своїх правових позицій стосовно порядку створення та організації діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, викладених у рішеннях у справі про перебування народного депутата України у депутатській фракції від 25 червня 2008 року № 12-рп/2008, у справі про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008, у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення частини восьмої статті 83 Конституції України у системному зв'язку з положеннями частин шостої, сьомої статті 83, пункту 9 частини першої статті 106, частин третьої, четвертої статті 114 Конституції України від 28 квітня 2009 року № 8-рп/2009.

У названих справах предметом тлумачення (з тих чи інших позицій, в системному зв'язку з тими чи іншими конституційними положеннями, законодавчими положеннями тощо) безпосередньо були положення частини шостої статті 83 Конституції України.

У Рішенні у справі про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008 Суд чітко зазначив, що "словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України", що міститься у частинах шостій, сьомій, дев'ятій статті 83 Конституції України, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність (пункт 1 резолютивної частини). При цьому у мотивувальній частині цього ж рішення Суд прямо зазначив, що "до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію" та що суб'єктами формування коаліції депутатських фракцій є депутатські фракції (абзаци другий, четвертий підпункту 3.2.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Прикметним є те, що від часу прийняття Судом вказаного рішення частина шоста статті 83 Конституції України не змінювалася.

Викладене вище та не врахування Судом положення частини другої статті 19 Конституції України за відсутності системного дослідження змісту конституційних положень "за результатами виборів" і "на основі узгодження політичних позицій", які містяться у частині шостій статті 83 Конституції України (стосовно окремих народних депутатів), на мій погляд, призвело до необґрунтованого та помилкового висновку Суду, що "в аспекті конституційного подання положення частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України , затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, у системному зв'язку з положеннями статей 1, 5, 15, 36, 38, 69, 76, 79, 80, 81, частин п'ятої, сьомої, дев'ятої статті 83, статті 86 Конституції України, статей 60, 61 Регламенту Верховної Ради України слід розуміти так, що окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України" (пункт 1 резолютивної частини Рішення ).

Приймаючи саме таке Рішення у цій справі, Конституційному Суду України, на жаль, не вдалося належним чином гарантувати верховенство Конституції України як Основного Закону держави на всій території України, хоча це є його безпосереднім завданням (стаття 2 Закону України "Про Конституційний Суд України" ).