Узагальнення судової практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України

У процесі проведеного узагальнення вивчено цивільні справи, які перебували на розгляді в районних судах м. Києва та Апеляційному суді м. Києва і в яких заявлялися вимоги про застосування ст. 625 ЦК України .

Аналіз свідчить, що районні суди в переважній більшості випадків правильно застосовують ч. 2 ст. 625 ЦК України. За змістом цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Водночас аналіз судової практики свідчить, що існують випадки неоднозначного тлумачення вказаної норми. По-перше, викликає труднощі застосування терміна "грошове зобов'язання" до правовідносин, у яких на одну із сторін покладається обов'язок сплатити іншій стороні грошові кошти. По-друге, виникають помилки при розмежуванні підстав для застосування до боржника такого виду санкцій. Так, боржник може нести відповідальність за порушення умов зобов'язання, яка передбачена в самому зобов'язанні, оскільки в ст. 549 ЦК України як один із видів забезпечення виконання зобов'язання передбачена неустойка (штраф, пеня). Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання і які обчислюються у відсотках від суми невиконаного або від несвоєчасно виконаного зобов'язання. Поряд з цим до нього може застосуватися і така міра відповідальності, яка знаходиться поза межами зобов'язання, встановлена в ч. 2 ст. 625 ЦК України, хоча в ній також міститься відсилка до умов: "якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом".

При цьому стягнення 3 відсотків річних згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України не є неустойкою, адже є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України фактично три відсотки річних є пенею, яка може застосовуватися в разі прострочення грошового зобов'язання, якщо в його умовах не був передбачений такий вид санкції за його порушення.

Однак у п. 18 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснюється, що за змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три відсотка річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

У судовій практиці таке тлумачення вказаної норми призвело до неоднозначного застосування статті щодо стягнення трьох відсотків річних як ще одного, додаткового виду санкцій за прострочення зобов'язання. Адже передбачається, що така санкція має застосовуватися одночасно, незалежно від вини боржника та сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Тому в судовій практиці немає єдності щодо тлумачення видів договорів, оскільки суди не можуть визначитися, до яких саме договорів слід застосовувати цей вид санкцій: до договорів, в яких не встановлені проценти за користування (безпроцентні позики); до договорів, в яких не встановлена пеня; до всіх видів грошових зобов'язань без будь-яких винятків.

У ст. 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Водночас у ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено: якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відтак постає питання про можливість застосування санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України до договорів позики, в яких встановлено певний розмір відсотків за користування коштами.

Законодавчо не визначена і правова природа обов'язку боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, оскільки, по суті, це збитки, яких зазнає кредитор при простроченні грошового зобов'язання внаслідок знецінення грошових коштів, однак обов'язок із відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, передбачений ст. 623 ЦК України. Судами допускаються помилки навіть у визначенні характеру сум, які вони стягують відповідно до ч. 2 ст. 625. В рішеннях судів при стягненні грошових сум можна зустріти термінологічні звороти: "інфляційна складова", "сума індексу інфляції", "сума індексації", "індекс інфляції", "інфляційні збитки", "інфляційні витрати".

Також складним є визначення природи правовідносин, які виникли між сторонами спору і які мають ознаки грошового зобов'язання. Зокрема, неможливо визначитися, чи слід розглядати як грошове зобов'язання правовідносини, які виникають між сторонами на підставі рішення суду про стягнення певної суми (як з договірних, так і з деліктних правовідносин). Якщо рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти і такий обов'язок є, по суті, грошовим, а рішення боржником не виконується, то з якої дати має обчислюватися строк прострочення - з дати набрання рішенням суду законної сили чи з дати закінчення строку на добровільне виконання рішення суду після відкриття виконавчого провадження.

Так, рішенням Деснянського районного суду від 30.01.2012 р. у справі за позовом Р. до П. про стягнення інфляційних та річних відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання було відмовлено у задоволенні позову, оскільки у 2010 р. було ухвалено рішення про стягнення на користь позивача з відповідача компенсації за 21/100 частини квартири, і рішення відповідачем не виконується. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26.07.2012 р. було ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги були задоволені, оскільки грошове зобов'язання виникло на підставі рішення суду і відповідачкою до цього часу виконано лише частково. Період прострочення був обчислений з дня набрання законної сили рішенням суду.

Рішенням Деснянського районного суду від 26.07.2012 р. було задоволено позов Кредитної спілки "Співдружність" та стягнуто на її користь з Н. та О. суму 1715 грн. 13 коп., що складається з інфляційних збитків та 3% річних від суми заборгованості 67976 грн. 11 коп., яка була стягнута рішенням Деснянського районного суду від 30.07.2009 р. Вказане рішення не виконано. Період прострочення був обчислений з дня набрання законної сили рішенням суду, тобто з 09.08.2009 р.

При задоволенні вимог про стягнення 3 відсотків річних у рішенні суду не вказуються розрахунки, за який термін нараховані відсотки та від якої суми. Те саме стосується нарахування інфляційних втрат: відсутні вказівки, за який період та за яким індексом інфляції проведено нарахування, за основу нарахування приймають розрахунок, що наданий позивачем без будь-якого аналізу.

У більшості випадків суди задовольняли вимоги про стягнення інфляційних втрат та З відсотків річних одночасно зі стягненням неустойки (пені), яка була передбачена умовами договору. Однак в окремих випадках мали місце відмови у задоволенні вимог про стягнення санкцій, передбачених у ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, рішенням апеляційного суду м. Києва від 11.09.2012 р. було скасовано рішення Голосіївського районного суду від 05.07.2012 р. у справі за позовом О. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Стокмастер", третя особа Венчурний пайовий інвестиційний фонд "Київщина-житло" про стягнення грошових коштів за інвестиційним договором та збитків за неналежне виконання договору. Позивачка вказувала, що, отримавши квартиру, яка була побудована за інвестиційним договором, вона виявила, що її площа менша за договірну на 1,51 кв.м. Відповідач визнав обов'язок повернути 9815 грн. за додатком № 5 від 27 листопада 2010 р. до вищевказаного інвестиційного договору. Однак відповідач не повернув зазначені гроші. Тому позивачка просила стягнути на свою користь із відповідача 15934,10 грн., з яких: 9815 грн. коштів за договором, 1800,50 грн. 3% річних та 4318,60 грн. інфляційних витрат на підставі ст. 625 ЦК України. Скасовуючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, правильно встановивши обов'язок відповідача повернути позивачеві 9815 грн. за договором інвестування як надлишково сплачені, суд першої інстанції не врахував, що станом на день звернення позивача до суду із зазначеним позовом набула чинності ч. 4 ст. 3 Закону України від 25.12.2008 р. № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", що підлягала застосуванню для вирішення справи та звільняла відповідача від стягнення коштів, передбачених ст. 625 ЦК України.

При вирішенні справи за позовом В. до ПрАТ "Український Страховий Дім" про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди Шевченківський районний суд ухвалив рішення про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань. Однак у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних було відмовлено. Відмовляючи в стягненні інфляційних втрат та 3% річних, суд врахував те, що, оскільки предметом спору у даній справі є виплата страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, а не стягнення боргу за грошовими зобов'язанням, можна відмовити позивачу в задоволенні даної вимоги.

Вищезазначене рішення Шевченківського районного суду від 01.09.2011 р. у частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат скасоване та ухвалено нове, про задоволення даних вимог. В своєму рішенні апеляційний суд міста Києва від 01.02.2012 р. зазначив, що оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зокрема, сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Річні відсотки і інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а є способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних відсотків і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.

У ст. 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Оскільки застосування санкції у вигляді сплати 3% річних не є неустойкою, підстав для застосування спеціальних (скорочених) строків відповідно до ст. 258 ЦК України немає.

Рішенням Печерського районного суду від 27.07.2012 р. відмовлено у задоволенні позову П. до ПрАТ "Український страховий капітал" про стягнення моральної шкоди, пені, інфляційних збитків, 3% річних. Зазначене рішення було скасоване рішенням апеляційного суду м. Києва від 06.12.2012 р. у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто на користь позивача пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за період з 28.10.2010 по 09.10.2011 р. у розмірі 710,72 грн., інфляційні збитки за період з грудня 2008 р. по жовтень 2011 р. у розмірі 6247,01 грн., 3% річних за період з 1 листопада 2008 р. по 9 жовтня 2011 р. у розмірі 1806,34 грн. та 441,90 грн. на відшкодування судових витрат, всього 9205,97 грн. Скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції, апеляційний суд м. Києва зазначив, що позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 256 - 257, ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплавом строку виконання (ст. 261 ЦК України). Оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку полягає у здійсненні страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим. В разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відсотки річних, як і інфляційні витрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання, і на відміну від пені не є грошовою санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляції і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що підлягають сплаті кредитору. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тому щодо вищезазначеної справи за позовом П. до ПрАТ "Український страховий капітал" та враховуючи ту обставину, що здійснення виплати страхового відшкодування повинно було відбутися, за відсутності доказів іншого, у листопаді 2008 р., сума страхового відшкодування підлягає індексації з грудня 2008 р. Враховуючи цю обставину, 3% річних за прострочення виплати страхового відшкодування слід було нараховувати не з 08.10.2008 р., як вимагав позивач, а з листопада 2008 р.

Рішенням Дніпровського районного суду від 16.12.2011 р. було стягнуто з Ф. на користь ПАТ "Родовідбанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 142265 дол. США, заборгованість по відсотках - 11942,05 дол. США, пеню в сумі 15420,70 дол. США. А в задоволенні вимог про стягнення 3% річних суд відмовив, оскільки умовами кредитного договору було передбачено процентну ставку за кредитом 15%. Тому підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України немає. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16.12.2012 р. рішення суду першої інстанції було скасовано в частині відмови у стягненні 3% річних, а позовну вимогу задоволено, оскільки природа відсотків за користування кредитними коштами та нарахування 3% річних у разі його порушення є різкою. Нарахування 3% річних у разі його порушення є самостійним способом захисту інтересів кредитора.

При вирішенні справи за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до К. та А. про солідарне стягнення заборгованості судом було задоволено позов та солідарно стягнуто з відповідачів на користь позивача 1457390 грн. 35 коп. пені, нарахованої з 13 березня 2006 р. по 20 листопада 2011 р., тоді як позов до суду поданий 1 червня 2010 р.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 3 липня 2012 р. було змінено рішення Шевченківського районного суду, змінено розмір пені з 1457390 грн. 35 коп. на 374823 грн. 09 коп. з таких підстав. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на пропуск позивачем річного строку до вимог про стягнення неустойки та безпідставно не застосував до цих вимог позовну давність. Хоча представник відповідача К. у своїх запереченнях вказав про сплив позовної давності щодо стягнення пені у вказаний строк та необхідністю застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

У зв'язку з вищезазначеним рішення Шевченківського районного суду в частині стягнення з К., А. на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами було змінено шляхом зменшення розміру пені з 1457390 грн. 35 коп. на 374823 грн. 09 коп. апеляційний суд міста Києва взяв за основу розрахунок пені позивача за останній рік невиконання основного зобов'язання в межах строку позовної давності за основним зобов'язанням.

Також при ухваленні рішення у справі за позовом Є. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Холодильник-Термінал" про стягнення суми за несвоєчасне виконання зобов'язань судом було частково задоволено вимоги щодо стягнення пені. У даному рішенні було зазначено, що вирішуючи спір, суд застосовує за заявою представника відповідача строк позовної давності в один рік, визначений ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), і вирішив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 27 червня 2011 р. до 30 листопада 2011 р. Тобто за прострочення виконання зобов'язання на 5 місяців і 3 дні, що дорівнює 157 дням. Оскільки відповідно до відмітки поштового відділення на конверті позов було подано до суду саме 27 червня 2012 р. Проте у рішенні від 15 січня 2013 р. апеляційний суд міста Києва зазначив, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, і до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

П. 3.2 договорів передбачена відповідальність ТОВ "Холодильник-термінал" у випадку прострочки передачі приміщень позивачу в строк до 30.10.2007 р. більше, ніж на три місяці, сплатити ОСОБІ 3 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від перерахованої у строк суми пені не може перевищувати 20% від загальної суми, фактично сплаченої станом на дату, зазначену в п. 2.1.6 договору - 30 жовтня 2007 р. Тобто, враховуючи обставину, що відповідачем умови пунктів 2.1.6 договорів (передача приміщень у строк до 30.10.2007 року) не були виконані, починаючи з 01.02.2008 р. у позивача виникло право вимоги виконання відповідачем умов пунктів 3.2 договорів, а враховуючи положення ст. 258 ЦК України, таке право закінчилося 01.02.2009 р. За таких обставин, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції мав усі передбачені законом підстави для відмови у позові, оскільки поважних причин, за яких позивачем пропущено строк пред'явлення вимоги, не встановлено та на такі останнім не вказано.

Аналіз судових справ свідчить про те, що суми, які стягуються на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, зменшувалися лише щодо періоду нарахування або в зв'язку з уточненням величини індексу інфляції.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21.08.2012 р. було частково скасовано рішення Шевченківського районного суду від 11.09.2011 р. та частково задоволені позовні вимоги О. 23 червня 2010 р. між О. та ТОВ "Ю ЕС СІ-Україна" укладено договір купівлі-продажу, за яким позивачка відступила набувачу право грошової вимоги на суму 5000000 грн. вкладу та 1654410,06 грн. відсотків за період з 23.04.2008 р. до 02.02.2010 р. та 356712,33 грн. відсотків за період з 03.02.2010 р. до 22.06.2010 р. за депозитним договором від 23 квітня 2008 р.

За змістом вказаного договору від 23 квітня 2008 р. О. відступила право вимоги за основним зобов'язанням, строк виконання якого настав, тобто повернення боржником суми вкладу і нарахованих відсотків за період з 23 квітня 2008 р. до 22 червня 2010 р. При цьому вимога позивачки О. про стягнення з відповідача відсотків за договором за період з 3 лютого 2010 р. по 22 червня 2010 р. відступлені набувачу ТОВ "Ю ЕС СІ-Україна" за вказаним договором. Вимоги О. про стягнення відсотків за період з 23 червня 2010 р. до 30 грудня 2010 р., 871077,57 грн. інфляційних витрат, 300018,88 грн. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за період з 24 квітня 2009 р. до 30 грудня 2010 р. не були предметом відступлення права вимоги за вищевказаним договором від 23 червня 2010 р. За умовами депозитного договору 23 квітня 2009 р. відповідач мав виконати зобов'язання та повернути позивачці 5925697,73 грн. боргу, з яких: 5000000 грн. депозитного вкладу та 925697,73 грн. нарахованих відсотків за період з 23 квітня 2008 р. по 23 квітня 2009 р. Представники Банку в суді апеляційної інстанції не заперечували факту виконання зобов'язань Банком та повернення цих коштів 5 та 9 вересня 2011 р. Позивачка просила стягнути на її користь із відповідача інфляційне збільшення суми боргу та 3% річних з 24 квітня 2009 р. по 30 грудня 2010 р., і вказані вимоги були задоволені судом.

Під час розгляду справ виникали спірні питання при стягненні за порушення умов договору одночасно пені та штрафу, що передбачені умовами договорів як засоби забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня як вид неустойки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простроченого виконання. Таким чином, пеня та штраф як види неустойки застосовуються за різні порушення умов зобов'язань. При цьому законодавцем не обмежується застосування одночасно обох видів неустойки, що встановлені сторонами в договорі.

Рішенням Дніпровського районного суду від 20.03.2012 р. було задоволено позовні вимоги А. до ТОВ "Сінема-Славутич" про стягнення боргу. Позивачем були заявлені вимоги про стягнення 600000 грн., що були надані відповідачу як поворотна безвідсоткова допомога, термін повернення якої закінчився 01.10.2008 р. Позивач просив стягнути вказану суму з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Крім того, позивач просив стягнути на його користь збитки, які він поніс внаслідок порушення умов зобов'язання відповідачем - суму штрафних санкцій 1094400 грн., які сплачені ним за рішенням Дарницького районного суду від 15.01.2010 р. на користь третьої особи, від якої він отримав вказані кошти в борг. Рішення було скасовано рішенням апеляційного суду м. Києва від 11.07.2012 р. та в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків було відмовлено, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції була зменшена у зв'язку з неправильним обчисленням індексу інфляції. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до ст. 11 ЦК України відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для застосування наявності складу правопорушення, а факт неповернення позивачем третій особі коштів, з яким у нього було укладено договір позики, не впливає на права та обов'язки ТОВ "Сінема-Славутич".

Рішенням Шевченківського районного суду від 19.12.2012 р. було відмовлено в задоволенні позову М. та Д. до Готелю "Козацький", в якому вони просили стягнути на їх користь 3% річних у сумі 15978 грн. від розміру заборгованості відповідача по відшкодуванню моральної шкоди, яка була стягнута на їх користь рішенням Шевченківського районного суду від 14.01.2012 р. Рішення суд аргументував тим, що ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання боржника, який перебуває у договірних правовідносинах з кредиторами. Проте позивачі не перебувають з відповідачем у договірних правовідносинах, а обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди у відповідача виник на підставі судового рішення. До деліктних зобов'язань неможливо застосувати відповідальність, яка встановлена за порушення грошових зобов'язань.

Загалом суди правильно вирішують позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат щодо зобов'язань, визначених в іноземній валюті, та відмовляють в задоволенні таких вимог, визначаючи стягнення в національній валюті відповідно до курсу на день ухвалення рішення. Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Інфляція - це знецінення грошей і безготівкових коштів, що супроводжується зростанням цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін , що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, що купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базовим. Тобто відповідно до ст. 625 ЦК України встановлений індекс інфляції враховується при обчисленні суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов'язань у грошовій одиниці України, тобто в гривні.

Нерідко грошові зобов'язання визначалися сторонами в іноземній валюті під час укладання договорів про надання кредиту, договорів банківського вкладу та договорів позики. Предметом спору в справах, що виникали з банківських правовідносин, переважно було стягнення заборгованості за договорами поряд із стягненням неустойки, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Незважаючи на внесення депозитів або надання кредитів в іноземній валюті, вимоги про стягнення грошових коштів визначалися позивачами за результатами перерахунку суми боргу за курсом Національного банку України в гривневому еквіваленті. Переважно позивачі у такій категорії справ заявляли вимоги про стягнення пені, передбаченої умовами договору, а також 3% річних та стягнення інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України . Однак суди допускали помилки щодо визначення інфляційних втрат, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Деснянського районного суду від 22.11.2012 р. був задоволений позов Л. до Н. про стягнення боргу. Позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми боргу 45000 дол. США, 2% за користування коштами відповідно до умов договору, також інфляційної складової в сумі 1080 грн., а всього - 411480 грн. Рішенням Деснянського районного суду від 06.08.2012 р. було задоволено позов Л. до С. та стягнуто 27000 дол. США, що становить за курсом НБУ 216000 грн., другий борг - 22400 грн., відсотки за користування коштами - 12% річних, 3% річних за час прострочення та інфляційні витрати за вказаний період до всієї суми боргу 440000 грн. - 19446 грн. 56 коп.

Водночас трапляються випадки задоволення вимог про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, коли кошти були надані в іноземній валюті.

Рішенням Дарницького районного суду від 23.05.2012 р. було задоволено позов С. про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в сумі 435261 грн. При цьому позивач вказував, що надав відповідачу позику в сумі 50000 дол. США, яку відповідач не повернув своєчасно. Позивач просив стягнути суму позики, що за курсом НБУ станом на січень 2012 р. становить 404000 грн., інфляційні втрати в сумі 18584,00 грн. та 3% річних - 12677,52 грн. Заявлені позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.

Зобов'язання страховика в разі настання страхового випадку полягає у здійсненні страхової виплати. Тому таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення. Відсотки річних, як й інфляційні втрати, нараховані на суму боргу, не входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є грошовою санкцією за порушення грошового зобов'язання. Вони виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що слід сплатити кредитору. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Рішенням Печерського районного суду від 27.07.2012 р. було відмовлено у задоволенні позову П. до ПрАТ "Український страховий капітал" про стягнення моральної шкоди, пені, інфляційних збитків та 3% річних. При зверненні до суду позивач посилався на те, що відповідач, з яким у нього було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, 18.09.2009 р. відмовив йому у виплаті страхового відшкодування, яке складається з вартості відновлювального ремонту, оскільки автомобіль було ушкоджено в результаті ДТП 08.10.2008 р. Сума такого відшкодування була стягнута Івано-Франківським міським судом 07.06.2011 р. Однак відповідач не виконав рішення суду, а тому позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 16000 грн., суму пені - 2261 грн., суму інфляційних втрат - 6885 грн., 3% річних у сумі 1858 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з даним позовом 30.10.2011 р., хоча заявив вимоги про розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.10.2008 р. по 09.10.2011 р.

Скасовуючи вказане рішення, апеляційний суд м. Києва в своєму рішенні від 06.12.2012 р. вказав, що відповідно до положень Договору добровільного страхування транспортного засобу, укладеного між сторонами, виплата страхового відшкодування мала відбутися в листопаді 2008 р. Рішенням суду визнана безпідставною відмова виплачувати Страховиком страхового відшкодування і, як наслідок, 29.11.2011 р. страхове відшкодування було виплачене, тобто після подання даного позову. Тому позивач не пропустив трирічний строк звернення до суду. В зв'язку з вищезазначеним розмір інфляційних збитків був визначений за період з грудня 2008 р. по жовтень 2011 р., 3% річних за період з листопада 2008 р., пеня - за період з 28.10.2010 р. по 09.10.2011 р. (у межах річного терміну до звернення до суду).

Одночасне стягнення штрафу та пені.

Позивач ПАТ "КБ "Надра" звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з П. заборгованість за кредитним договором від 23.10.2007 р. у сумі 30000 грн., заборгованість за відсотками в сумі 31353 грн. пеню за прострочення строків виконання зобов'язання в розмірі 22475 грн., штраф за прострочення строків сплати мінімального необхідного платежу в розмірі 360 грн. Рішенням Печерського районного суду від 09.07.2012 р. позов був задоволений в повному обсязі.

За результатами проведеного узагальнення доцільно визначити питання, що потребують не тільки роз'яснення застосування норм права, а й навіть законодавчого вирішення. Зокрема, потребують чіткого визначення підстави для нарахування 3 відсотків річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України: чи є це штрафною санкцією, що застосовується до боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, в якому не було встановлено іншого розміру відсотків (або за користування коштами, або як санкції за прострочення). Відтак постає питання, чи слід застосувати ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо в договорі передбачено сплату пені за порушення його умов (прострочення) відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Якщо розглядати застосування санкцій, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України як додатковий засіб захисту прав кредитора від знецінення грошових коштів одночасно з відшкодуванням інфляційних втрат, що застосовується до всіх без винятків правовідносин, які мають ознаки грошового зобов'язання (боржник має сплатити грошові кошти кредитору (стягувачу), то цілком логічно застосування цих санкцій до правовідносин, які є наслідком ухвалення рішення про стягнення коштів з однієї фізичної особи на користь іншої (при вирішенні спорів про поділ майна зі стягненням компенсації, спорів про відшкодування шкоди) при ухиленні боржника від виконання судового рішення.

У низці законодавчих актів передбачено як наслідок порушення умов зобов'язання сплату пені (Закони України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" , "Про захист прав споживачів" , ст. 196 СК України ). Тому постає питання щодо можливості застосування одночасно до боржника додаткового виду санкцій, закріплених у ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Значну кількість справ у судах становлять спори, що виникають з договору майнового страхування. Якщо розглядати правовідносини, що виникли між страховиком та страхувальником на підставі договору майнового страхування в разі настання страхового випадку, як грошове зобов'язання, то відповідальність за несвоєчасну виплату страхового відшкодування настає після спливу певного проміжку часу з дня складання страхового акта страховиком. Однак якщо страховик відмовив у виплаті страхового відшкодування і страховий акт не складався, після чого страхувальник змушений був звернутися до суду за захистом свого права, доцільно роз'яснити, з якого часу має обчислюватися строк прострочення грошового зобов'язання по сплаті такого відшкодування.