Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про відповідальність за порушення у галузі залізничного транспорту (за матеріалами узагальнення судової практики у справах, розглянутих господарськими судами України)

На підставі вивчення судової практики у справах щодо застосування законодавства про відповідальність за порушення у галузі залізничного транспорту, розглянутих господарськими судами України за період 2007-2009 роки, Вищий господарський суд України вважає за доцільне довести відповіді на порушені судами проблемні питання до відома господарських судів України.

1. Чи достатньо усного або наданого засобом зв'язку повідомлення станції від уповноваженого представника вантажовідправника про відмову від завантаження запланованих вагонів, чи обов'язкова тільки письмова форма відмови?

Стаття 107 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 N 457 з наступними змінами та доповненнями (далі - Статут) передбачає, що якщо вантажовідправник письмово відмовився від вагонів (контейнерів), передбачених заявкою, не менше ніж за дві доби до дня навантаження, розмір штрафу за невиконання плану перевезень зменшується на третину.

Чинна редакція пункту 6.4.6 Правил планування перевезень вантажів встановлює порядок обліку виконання плану перевезень, в якому також зазначено, що у разі письмової відмови відправника від завантаження у графі 7 облікової картки виконання плану залізниця робить відмітку: "відмова від ____ вагонів" із зазначенням дати відмови. Заява відправника про відмову додається до облікової картки.

Виходячи з наведеного, відмова вантажовідправника від запланованих вагонів для зменшення розміру штрафу повинна бути письмовою та поданою станції у встановлений термін із зазначенням у ній дати подання відмови.

2. Чи є належним доказом запис (витяг) зі станційної книги повідомлень відносно повідомлення залізницею вантажовідправника, вантажоодержувача про подачу вагонів або про зміну встановленого порядку та інших повідомлень?

Відповідно до Правил видачі вантажів про прибуття вантажу на станцію призначення залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу, але не пізніше 12-ї години наступного дня із зазначенням найменування та кількості вантажу, а також роду й кількості вагонів (контейнерів).

Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач письмово повідомляє начальника станції про спосіб повідомлення, прізвища відповідальних за приймання повідомлень працівників та номери телефонів (факсів), за якими надаються повідомлення.

Крім повідомлення про прибуття вантажу станція зобов'язана повідомити одержувача про час подачі вагонів під вивантаження не пізніше ніж за 2 години до подачі. За угодою між одержувачем і станцією подача може здійснюватись і без попереднього повідомлення.

Для запису повідомлень (як про прибуття, так і про подавання вагонів під вивантаження) на станції ведеться Книга повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження (додаток 7 до Правил користування вагонами і контейнерами) . У цій книзі зазначаються: одержувач, назва вантажу, номер вагона (контейнера), дата й час передачі та прийняття інформації, прізвища тих працівників вантажовласників і станції, які передали та прийняли повідомлення, а також час, на який планується подача вагонів для вантажних операцій.

Порядок і терміни повідомлення про подачу вагонів на під'їзні колії передбачаються в договорах про експлуатацію під'їзних колій (договорах про подачу та забирання вагонів). При встановленні порядку повідомлення по телефону вантажоодержувачі та вантажовідправники зобов'язані призначити для цілодобового приймання повідомлень відповідальних працівників і надати їх прізвища та номери телефонів начальнику станції.

Таким чином, запис (витяг) зі станційної книги повідомлень може бути належним доказом повідомлення залізницею вантажовідправника, вантажоодержувача про подачу вагонів або про зміну встановленого порядку подачі вагонів, та інших повідомлень.

3. Чи передбачено Статутом залізниць України обов'язок відправника перевіряти технічний стан поданого залізницею під завантаження вагону?

Відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці; контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправником.

Виходячи із наведеного, відправник зобов'язаний визначити не технічний стан вагону, а його придатність у комерційному відношенні для перевезення конкретного вантажу у комерційному відношенні.

Необхідно врахувати, що статтею 32 Статуту передбачено обов'язок відправника підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з урахуванням Технічних умов.

Пунктом 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу встановлено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення.

У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення.

Детальніше це питання висвітлено у пункті 3.9 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 N 04-5/225.

4. Яке саме процесуальне значення має факт відсутності в залізничній накладній відмітки про те, в якому стані отримано вантаж від органу транспорту?

Про видачу вантажу, який прибув на станцію призначення у справному вагоні без ознак втрати та виданий без перевірки залізницею в порядку статті 52 Статуту, станція на вимогу одержувача зобов'язана зробити в накладній відповідну відмітку, зміст якої визначено пунктом 31 Правил видачі вантажів. Вказані відмітки засвідчуються підписом начальника станції або уповноваженого ним працівника із зазначенням його посади. Одержувач повинен пред'явити накладні для внесення цих відміток у день видачі вантажу або протягом трьох діб з моменту видачі вантажу.

Оскільки залізниця видає вантаж одержувачеві без перевірки та складання комерційного акту, вантажоодержувач має приймати продукцію в порядку, встановленому Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 N П-6, пунктом 4 якої передбачено, що під час приймання вантажу від органів транспорту вантажоодержувач зобов'язаний перевірити згідно з діючими на транспорті правилами перевезень, чи забезпечена схоронність вантажу під час перевезення. У разі видачі вантажу без перевірки кількості місць або маси одержувач у порядку, встановленому правилами оформлення видачі вантажу, зобов'язаний вимагати від органів транспорту зробити відповідну відмітку на транспортному документі.

Відсутність такої відмітки на транспортному документі є порушенням порядку приймання продукції, встановленого Інструкцією П-6.

За відсутності такої відмітки на накладній та Акта, оформленого відповідно до Інструкції П-6, немає підстав для покладення відповідальності за недостачу вантажу на вантажовідправника, продавця або постачальника, оскільки не виключається виникнення недостачі вантажу під час перевезення з вини перевізника або з вини одержувача.

5. Яка залізниця Державної адміністрації залізничного транспорту "Укрзалізниця" має право звертатись до суду із позовом про відшкодування витрат, понесених через затримання на прикордонній залізничній станції вагонів з вантажами з вини вантажовідправника, - залізниця, на станції якої затримано вагони чи залізниця відправлення (призначення)?

Згідно зі статтею 120 Статуту за затримку вагонів і контейнерів через недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших адміністративних правил або неналежне їх оформлення, вантажовідправник вносить плату, встановлену відповідно до статті 119 цього Статуту і несе відповідальність перед залізницею за наслідки затримки вагонів і контейнерів.

Статут не містить чітких приписів стосовно того, якій саме залізниці - на станції якої затримано вагони, чи залізниці відправлення (призначення) належить право вимагати відшкодування витрат, понесених через затримання на прикордонній залізничній станції вагонів з вантажами з вини вантажовідправника, тому такі позови можуть заявляти як залізниці відправлення, так і залізниці призначення, а також і транзитні залізниці.

При цьому судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, якщо чіткий порядок оформлення певних доказів не встановлено, суди мають приймати та розглядати по суті будь-які докази, які мають відношення до справи.

6. Чи можуть бути належними доказами у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України затримання з вини вантажовласника вагонів на підходах до станції призначення (на попутних станціях) лише накази та акти про затримку і акти загальної форми, не підписані представниками вантажовласника?

Детальна відповідь на це питання наведена у пункті 5.10 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 N 04-5/225.

7. Чи є обґрунтованою вимога залізниці про стягнення збитків (додаткових витрат), плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажів у вагонах, затриманих на проміжній станції для усунення комерційного браку без наявності відповідної відомості плати за користування вагонами?

Відповідно до статті 124 Статуту вантажовідправник, вантажоодержувач, порт, підприємство (організація) зобов'язані відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу (комерційного браку) тощо.

Під збитками згідно статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України розуміються, зокрема, додаткові витрати, зроблені стороною: вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо.

Таким чином, додаткові витрати залізниці у вигляді збору за подачу й забирання вагонів до пунктів перевантаження (маневрові роботи), ремонту вагонів, виправлення комерційного браку, плата за роботу механізмів і бригад, зайнятих перевантаженням і перевіркою вантажів у затриманих вагонах, плата за охорону вантажів, збір за зберігання, оформлення затримки, телеграфні та інші витрати в межах доведеного можуть бути стягнуті з вантажовідправника (вантажовласника), який припустився комерційного браку під час відвантаження вантажу. Зокрема, доведення факту завдання залізниці збитків і понесених нею витрат через простій затриманих у дорозі вагонів можуть вважатися передбачені Правилами користування вагонами і контейнерами (додатки 3, 4 і 5): акт про затримку вагонів форми ГУ-23а; наказ про затримку вагонів; повідомлення про затримку вагонів.

8. Чи можливе визнання недійсним окремих пунктів протоколу розбіжностей до договору перевезення вантажів у разі незгоди перевізника із пропозиціями іншої сторони?

Протокол розбіжностей до проекту договору є однією із стадій укладання договору, наявність якого є підставою для передачі спору за окремими пунктами договору на розгляд господарського суду. В протоколі розбіжностей мають буди викладені пропозиції кожної сторони щодо змісту договору або його окремих пунктів.

Так наприклад, пункт 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій регламентує порядок укладання договору про експлуатацію під'їзної колії та договору на подачу та забирання вагонів, а також додаткових угод до договору, його продовження, доповнення або внесення часткових змін.

Суди у розгляді справ про укладання договорів про експлуатацію під'їзних колій (про подачу та забирання вагонів) повинні перевіряти дотримання сторонами цього порядку, оскільки у разі пропуску однією із сторін встановленого строку договір автоматично набирає чинності в редакції іншої сторони, про що зазначено в Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 23.12.2008 N 04-5/278.

Якщо окремі пункти договору автоматично набрали чинності в редакції протоколу розбіжностей, а суд розглядає справу про визнання недійсним окремих пунктів договору, які набрали чинності в редакції протоколу розбіжностей, але суперечать чинному законодавству, то можливе визнання недійсним саме договору або його окремих пунктів, які набрали чинності в редакції протоколу розбіжностей, а не пунктів протоколу розбіжностей.

9. Чи необхідно в резолютивній частині рішення повністю викладати редакцію договору про перевезення вантажів (про експлуатацію під'їзної колії, про подачу та прибирання вагонів)?

Господарським судам, приймаючи рішення у справах даної категорії, слід дотримуватись, зокрема, вимог частини третьої статті 84 Господарського процесуального кодексу України, та у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказувати рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору (текст), про що зазначено у пункті 2.12 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 23.12.2008 N 04-5/278.

10. Чи поширюються норми статті 1212 Цивільного кодексу України на позови про повернення надлишково нарахованої залізницею та утриманої із попередньої оплати суми платежів?

Згідно зі статтями 57, 58, 62 Статуту тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом встановлюються у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України. Розрахунки за роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін.

Порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситись на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.

Остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюється на станціях призначення.

Відповідно до Правил розрахунків за перевезення вантажів розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і відправником (одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору. З експедитором договір укладається у разі виконання ним функцій відправника (одержувача).

Усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і розрахунковими підрозділами, що провадили розрахунки, а у разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.

Таким чином, позови про повернення надлишково нарахованої залізницею та утриманої із попередньої оплати суми платежів мають вирішуватись судами, виходячи з норм Статуту, Правил розрахунків за перевезення вантажів та умов укладеного із залізницею договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

11. Чи буде акт загальної форми, складений та підписаний без участі вантажовласника, вважатися належним та допустимим доказом для господарського суду при розгляді спору про стягнення збору за зберігання вантажу?

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені первини засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 129 Статуту встановлює, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Правила складання актів встановлюють, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акту.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акту, але не менше як двома особами.

Таким чином, обов'язкова участь вантажовласника у всіх випадках у складанні та підписанні акту загальної форми чинним законодавством не передбачена.

12. Чи є обов'язковим для стягнення штрафу, встановленого статтями 118 та 122 Статуту залізниць України, доведення залізницею наявності факту збитків внаслідок невірно зазначених відомостей в накладній відповідно до положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України?

У пункті 6.2 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 N 04-5/225 роз'яснено, що у застосуванні статей 118 та 122 Статуту слід враховувати, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитки.

Збитки (додаткові витрати, якщо вони є), завдані залізниці через допущені відправником порушення, зазначені у статтях 118 та 122 Статуту, підлягають відшкодуванню відправником незалежно від сплати ним штрафу, оскільки згідно зі статтею 24 Статуту вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

13. Чи є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу, встановленого статтями 118 та 122 Статуту, відсутність у комерційному акті опису наявності та стану захисного маркування вантажів, які перевозяться у вагонах відкритого типу, чи достатньо зазначення про те, що слідів пошкодження чи втрати вантажу не встановлено?

Одним із порушень, за яке відправник може бути притягнутий до відповідальності у вигляді штрафу, стаття 122 Статуту передбачає неправильне зазначення вантажовідправником у накладній маси вантажу. Для застосування цього виду відповідальності залізниця має довести, що вантаж не було частково втрачено під час перевезення.

У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона із "шапкою".

З метою забезпечення збереженості вантажу відповідно до пункту 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу на їх поверхню може наноситися захисне маркування або застосовуватися покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення верхнього шару вантажу. Відправник відповідно до пункту 2.4 Правил оформлення перевізних документів може робити у залізничній накладній відмітку про застосування додаткових заходів щодо збереження вантажу, про відвантаження вантажу із "шапкою", а також про нанесення на поверхню вантажу захисного маркування.

Якщо на зворотній стороні накладної є відмітка відправника про відвантаження вантажу із "шапкою", нанесення захисного маркування, а на станцію призначення вантаж прибув фактично без "шапки", без маркування або з частково порушеним маркуванням, ця обставина може свідчити про втрату частини вантажу під час перевезення, і залізниця повинна довести відсутність своєї вини у нестачі вантажу.

Однак, відсутність у комерційному акті опису наявності та стану захисного маркування вантажів, які перевозяться у відкритих вагонах,само по собі ще не свідчить про втрату частини вантажу під час перевезення, а повинно оцінюватись господарськими судами у сукупності з іншими доказами по справі відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

14. Чи вправі господарський суд з власної ініціативи зменшувати розмір штрафу, встановлений статтями 118 та 122 Статуту залізниць України на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України?

Виходячи із того, що, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, врахувати інтереси сторін, які заслуговують на увагу, причини неналежного виконання або невиконання обов'язку, вжиття відповідачем заходів для усунення порушення та його наслідків та інші обставини, які заслуговують на увагу, господарський суд не має права з власної ініціативи зменшувати розмір штрафу, встановлений статтями 118 та 122 Статуту, виходячи тільки з того, що, на думку суду, встановлений Статутом розмір штрафу є занадто великим.