НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
Юридичний департамент
N 18-112/1467-2599 від 19.04.2001
Територіальним управлінням НБУ
Банкам України
Асоціації українських банків
Роз'яснення з питань виконання окремих вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність"
У зв'язку з численними запитами, що надходять до Національного банку України з приводу застосування окремих норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон) надаємо наступні роз'яснення з питань виконання окремих вимог Закону.
Відповідно до статті 2 Закону істотна участь - це пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.
Опосередковане володіння відсотками статутного капіталу банку (або іншої юридичної особи) має місце в разі наявності цивільно-правових договорів (наприклад, договорів про сумісну діяльність, представництва або доручення тощо) фізичної чи юридичної особи з прямим власником істотної участі в банку. Опосередковане володіння відсотками статутного капіталу банку мають також особи, пов'язані з власником істотної участі в банку відносинами власності (наприклад, володіння істотною участю у власника істотної участі в банку тощо).
Незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку мають близькі родичі (діти, батьки, брати, сестри), чоловік, жінка керівників банку або власників істотної участі в банку, юридичні особи, в яких банк має істотну участь, їх керівники та близькі родичі керівників.
Незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку має місце і в тому випадку, коли від імені учасника банку участь у голосуванні бере його довірена особа. При цьому такою довіреною особою може бути як інший учасник цього банку, так і будь-яка інша особа.
Відповідно до статті 34 Закону особи, які мають намір придбати або збільшити істотну участь в банку, зобов'язані отримати письмовий дозвіл Національного банку України.
Ця вимога поширюється також і на учасників діючих банків, які на момент прийняття Закону, володіли 10 і більше відсотками статутного капіталу банку. Зазначені особи зобов'язані відповідно до вимог абзацу третього пункту 1 Прикінцевих положень Закону отримати дозвіл Національного банку України на володіння істотною участю в банку. Надання зазначених дозволів буде здійснюватися Національним банком України за спрощеною процедурою, яка буде додатково доведена до відома банків.
У випадку, якщо в результаті реінвестування отриманих банком дивідендів збільшується статутний капітал банку, але при цьому частки учасників банку не змінюються, отримання дозволу Національного банку України на володіння істотною участю не вимагається.
Порядок отримання дозволу Національного банку України на придбання або збільшення істотної участі в банку буде врегульований нормативно-правовим актом Національного банку України.
2. Щодо поняття "відокремленого структурного підрозділу" та переліку осіб, які відносяться до керівників відокремленого структурного підрозділу (стаття 42 Закону ).
Відповідно до статті 2 Закону та беручи до уваги норми пункту 3 частини третьої статті 23 Закону відокремлений структурний підрозділ банку - це філія банку, до керівників якої відносяться керуючий філією та головний бухгалтер філії.
Відповідно до норм частини шостої статті 49 Закону банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. У взаємозв'язку з нормами частини другої статті 53 Закону, відповідно до яких банкам забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку, банк не має права встановлювати процентні ставки за кредитними чи депозитними операціями, які є нижчими від собівартості цих послуг у банку. При цьому під збитковістю банку розуміється збитковість конкретної кредитної чи депозитної операції. Варто мати на увазі, що не буде порушення Закону у разі, якщо кредит надавався під процент, не вищий за процент, під який залучено кошти спеціально для надання цього кредиту.
Оскільки відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону, закони та інші нормативно-правові акти діють в частині, що не суперечить цьому Закону, заборона надавати банками безпроцентні кредити поширюється і на випадки, передбачені главою 32 Цивільного кодексу України.
Банк має право здійснювати інвестицію без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо:
1) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку і регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України;
або
2) юридична особа, в яку банком здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг і регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.
6. Щодо виконання вимог частини першої статті 59 Закону.
Відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцеві положення Закону України "Про банки і банківську діяльність" закони застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Тому, до приведення у відповідність до вимог Закону Кримінально-процесуального Кодексу України в частині винесення слідчим постанови про накладення арешту на рахунки та майно банки з дня набрання чинності Законом виконують лише санкціоновані прокурором постанови слідчого про накладення арешту.
7. Щодо виконання вимог частини другої статті 61 Закону .
Відповідно до статті 30 Закону України "Про інформацію" конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Враховуючи викладене та зважаючи на норми частини першої статті 60 Закону , відповідно до яких банківською таємницею є та інформація, розголошення якої може завдати шкоди клієнту банку, до конфіденційної інформації, якою володіють банки, відноситься будь-яка інформація, неправомірне розголошення якої може завдати шкоди безпосередньо банку. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" банки самостійно визначають перелік такої інформації.
8. Щодо виконання вимог статті 62 Закону .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 Закону інформація, що містить банківську таємницю, може бути розкрита банками з письмового дозволу власника цієї інформації.
Письмовий дозвіл власника інформації - це викладена письмово в довільній формі згода клієнта банку щодо повідомлення банком інформації стосовно нього третім особам.
Дозвіл на розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, який надається юридичною особою, повинен бути підписаний керівником або уповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.
Дозвіл на розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, який надається фізичною особою, підписується цією особою. Підпис фізичної особи повинен бути засвідчений керівником банку чи уповноваженою ним особою та скріплений печаткою банку або засвідчений нотаріально.
Вимоги до запиту державного органу, який є підставою для надання банком інформації, віднесеної Законом до банківської таємниці, викладені в частині другій статті 62 Закону . Зокрема, запит повинен бути оформлений на бланку державного органу встановленої форми за підписом керівника (в тому числі особи, яка тимчасово виконує його обов'язки), скріпленого гербовою печаткою. Оскільки запити, які надходять до банків в електрон ній формі, а також ті, які підписані особою, яка не є керівником державного органу, не відповідають зазначеним вимогам, банки вправі в такому випадку відмовити в наданні інформації, яка містить банківську таємницю. Пунктами 2 та 3 частини другої статті 62 Закону встановлено, що запит на отримання інформації, що містить банківську таємницю, повинен містити посилання на підстави для отримання такої інформації, передбачені Законом України "Про банки і банківську діяльність", та на норми законів, на підставі яких відповідні державні органи мають право отримувати таку інформацію.
Підстави для отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені пунктами 1-4 частини першої статті 62 Закону. Так, органи Державної податкової служби, прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ України мають право отримати будь-яку інформацію, віднесену Законом до банківської таємниці, на підставі пунктів 1 (з дозволу власника цієї інформації) та 2 (за рішенням суду) частини першої статті 62 Закону. Крім того, органи прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ України на підставі пункту 3 частини першої, а органи Державної податкової служби України на підставі пункту 4 частини першої статті 62 Закону мають право отримати лише інформацію стосовно операцій за рахунками юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Інші державні органи, які до набрання чинності Законом України "Про банки і банківську діяльність", мали право отримувати інформацію, що становить банківську таємницю, мають право отримати таку інформацію лише на підставі пунктів 1 (з дозволу власника цієї інформації) та 2 (за рішенням суду) частини першої статті 62 Закону.
При цьому слід зазначити, що в запитах повинен бути чітко вказаний календарний проміжок часу, за який необхідно надати інформацію стосовно операцій за рахунками. Банки повинні надавати інформацію, що містить банківську таємницю, і в тому разі, коли до належним чином оформленої вимоги додається перелік конкретних юридичних осіб або фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності з зазначенням конкретних проміжків часу, за які вимагається надання інформації.
Оскільки відповідно до частини четвертої статті 62 Закону банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта, при наданні інформації, що віднесена Законом до банківської таємниці, на запити органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України банки повинні надавати інформацію про рух коштів на рахунку клієнта без зазначення відправника цих коштів та їх одержувача (які є як клієнтами іншого банку, так і клієнтами запитуваного банку). В розумінні пункту 4 частини другої статті 62 Закону запити повинні містити посилання на норми відповідних законів, які визначають права державних органів, в тому числі і на отримання такої інформації.
Відповідно до частини третьої статті 62 Закону у разі смерті власників рахунків довідки по цих рахунках надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів). При цьому в довідці зазначається інформація про наявність рахунку та залишок коштів на ньому на день надання довідки.
Повідомляємо також, що оскільки постанова Правління Національного банку України від 14.12.99 N 587 суперечить Закону України "Про банки і банківську діяльність" стосовно вимог щодо збереження банківської таємниці, зазначена постанова на підставі пункту 2 розділу VII Прикінцеві положення Закону з дня набрання ним чинності виконанню не підлягає.
9. Щодо застосування статті 63 Закону .
Відповідно до статті 63 Закону банки зобов'язані відповідно до вимог законодавства України запобігати використанню банківської системи з метою легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом. Зазначені вимоги банки повинні виконувати у взаємозв'язку з вимогами статті 64 Закону щодо ідентифікації осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції. При цьому банки не зобов'язані встановлювати законність чи незаконність походження коштів клієнтів. Обов'язок банку полягає в тому, щоб ідентифікувати осіб, які здійснюють операції, визначені Законом як значні та/або сумнівні (частини 3 та 4 статті 64 Закону), та направляти цю інформацію спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю.
10. Щодо виконання вимог частин третьої та шостої статті 64 Закону .
Відповідно до частини першої статті 64 Закону банкам забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами. Зазначена норма поширюється і на випадки розміщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів на пред'явника. При здійсненні операцій з купівлі-продажу ощадних (депозитних) сертифікатів на пред'явника банкам необхідно дотримуватися вимог Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери та фондову біржу" а також нормативно-правових актів Національного банку України (зокрема, Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.06.98 N 250 та Інструкції N 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків , затвердженої постановою Правління Національного банку України від 07.07.94 N 129).
Продаж ощадних (депозитних) сертифікатів на пред'явника за готівку на суму, що перевищує еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України, або якщо ця операція має сумнівний характер, повинен здійснюватися особам за умови надання ними документа, що засвідчує особу, з відміткою в банківських документах прізвища та імені, дати народження особи, яка придбаває сертифікат, а також найменування, номера та дати видачі пред'явленого документа.
У разі настання строку погашення ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника банки мають здійснювати платіж проти пред'явленого сертифікату на підставі заяви власника або особи, уповноваженої здійснити цю операцію. При цьому виплата сум фізичним особам повинна здійснюватися за умови надання одержувачем коштів паспорта (або іншого документа, що засвідчує особу) через операційну касу банку, яка виписує видатковий касовий орган установленої форми з обов'язковим зазначенням в ньому прізвища, ім'я, по батькові та паспортних даних особи, яка отримує кошти.
Відповідно до частини третьої статті 64 Закону значними є операції, якщо безготівкові розрахунки за угодами здійснюються на суми, що перевищують еквівалент 50000 євро, або угоди з готівкою здійснюються на суму, що перевищує еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленої Національним банком України. При цьому мається на увазі одноразове перерахування зазначених сум згідно угоди. Однак, треба мати на увазі, що при перерахуванні суми, меншої за зазначену в частині третій статті 64 Закону, але за угодою, що явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума перерахування за цими угодами перевищує відповідно 50000 євро або 10000 євро, банки також зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють такі операції. Щодо оцінки незвичних, невиправдано заплутаних або економічно невиправданих угод, то відповідні критерії такої оцінки будуть розроблені Національним банком України і доведені до банків додатково. До врегулювання зазначеного питання нормативно-правовим актом Національного банку України банкам слід виходити з наступного.
До сумнівних можуть бути віднесені операції, що мають такі ознаки:
1) якщо операції з готівкою проводяться регулярно, іноді декілька разів на день;
2) частий обмін великої кількості купюр низького номіналу на купюри більш великого номіналу;
3) угоди з готівкою на значну суму здійснюються явно на користь третіх осіб;
4) розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів клієнтом, який по рівню доходу чи сфері діяльності не може здійснити операцію на цю суму;
5) перетворення готівкових коштів в банківські чеки, переведення грошей в інші платіжні засоби;
6) розміщення та зняття готівкових коштів клієнтом, який звичайно здійснює оплату чеками, переказами;
7) стрімке збільшення вкладів клієнта за рахунок внесення на цей рахунок готівкових коштів, з подальшим переказом цих коштів особі, яка не пов'язана з клієнтом комерційними відносинами;
8) переказ великих сум готівкових коштів за кордон з вимогою видати кошти одержувачу готівкою;
9) на рахунок клієнта здійснюються значні перекази коштів за оплату робіт, надання послуг тощо, які не мають відношення до діяльності клієнта;
10) інкасація чека на значну суму, який виданий іноземним банком на пред'явника;
11) розміщення на щойно відкритий рахунок значної суми коштів;
12) зарахування на рахунок (вклад) готівки в упаковці, що опечатана іншим банком;
13) відкриття клієнтом рахунку в банку, на який протягом дня надходять кошти від багатьох комерційних структур, які різними способами переводяться у готівку або переводяться на інший рахунок, в результаті чого на цьому рахунку на кінець дня не залишається коштів;
14) зарахування та/або списання коштів в значних сумах юридичною особою, операції по рахунках якої є незначними або нещодавно створеною юридичною особою;
15) надходження іноземної валюти на рахунок юридичної особи по зовнішньоекономічних контрактах, які фактично цією юридичною особою не виконуються;
16) зарахування на рахунок грошових коштів, які надійшли від юридичної (фізичної) особи, яка має місцезнаходження (місцепроживання) та/або є власником рахунку в банку, який зареєстрований в офшорних або вільних економічних зонах, а так само в регіонах з нестабільною політичною, економічною ситуацією або пов'язаних з виробництвом наркотичних засобів, при цьому одержувач коштів не має з цією особою стійких комерційних контактів;
17) перерахування коштів на рахунок юридичної (фізичної) особи, яка має місцезнаходження (місцепроживання) та/або є власником рахунку в банку, який зареєстрований в офшорних або вільних економічних зонах, а так само в регіонах з нестабільною політичною, економічною ситуацією або пов'язаних з виробництвом наркотичних засобів, при цьому одержувач коштів не має з цією особою стійких комерційних контактів;
18) зняття з рахунку або зарахування на рахунок юридичної особи грошових коштів в готівковій формі у випадках, коли це не співвідноситься з характером діяльності цієї юридичної особи;
19) отримання фізичною особою грошових коштів на пред'явника, виданому нерезидентом, або по чеку, сума якого оголошена як виграш;
20) перерахування за кордон грошових коштів в іноземній валюті в сумі понад 100 тис. доларів США одноразово або протягом короткого часу (до 10 діб);
21) здійснення операцій, за якими один і той же фінансовий інструмент багаторазово продається і викупається по угодах з однією і тією ж установою
Зазначений вище перелік не є вичерпним. В кожній конкретній ситуації банки повинні виходити з того, чи відповідає характер здійснюваної операції її кінцевим результатам, а також чи існує зв'язок між здійснюваною операцією та характером діяльності, фінансовим станом клієнта, а також регулярністю здійснення ним операцій за рахунком.
Оскільки Законом України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" не визначений механізм надання банками інформації, передбаченої частиною шостою статті 64 Закону, до врегулювання на законодавчому рівні порядку та форм повідомлення банки надають інформацію щодо здійснення їх клієнтами значних та/або сумнівних операцій у довільній формі спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України обласного рівня за місцезнаходженням банку.
11. Щодо виконання вимог статті 69 Закону .
Відповідно до норм частини восьмої статті 69 Закону фінансова звітність банків, що подається до Національного банку України, має бути щорічно перевірена аудитором, який має сертифікат Національного банку України на аудиторську перевірку банківських установ. Враховуючи численні запити банків щодо неможливості виконання ними вимог Законів України "Про банки і банківську діяльність" та "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в частині опублікування фінансової звітності за 2000 рік, підтвердженої аудитором, що має сертифікат Національного банку України, не пізніше 1 червня наступного за звітним року, а також постанови Правління Національного банку України від 09.02.99 N 53 щодо проведення аудиторської перевірки банківських установ та надання їх результатів до Національного банку України протягом чотирьох місяців року, наступного за звітним, Національний банк України повідомляє, що до приведення нормативно-правової бази Національного банку України з питань здійснення аудиторських перевірок банків у відповідність до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам слід керуватися наступним. До встановлення Національним банком України порядку отримання аудиторами сертифікату Національного банку України та визнання чинними сертифікатів аудиторів, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків, аудиторська перевірка банків за результатами їх фінансово-господарської діяльності у 2000 році здійснюється зовнішніми аудиторами, що отримали сертифікат серії "Б" ("АБ") від аудиторської палати України.
Банкам, які уклали у 2000 році або раніше довгострокові угоди (договори) із аудиторськими фірмами (аудиторами) на проведення аудиторської перевірки, необхідно у встановленому чинним законодавством України порядку внести зміни до таких угод, передбачивши, що аудиторська перевірка банків за результатами їх фінансово-господарської діяльності у 2001 році повинна здійснюватися лише аудиторами, які мають сертифікат Національного банку України. В разі, якщо аудитор не отримав в установленому порядку сертифікат Національного банку України на аудиторську перевірку банківських установ, банку необхідно вирішити питання про розірвання договору в установленому законом порядку.
| Заступник Голови | В.Л.Кротюк |
