Про практику розгляду господарськими судами окремих справ

Враховуючи численні звернення банків до Національного банку України щодо негативної практики, яка склалася під час розгляду господарськими судами справ у спорах, що виникають з кредитних відносин, зокрема спорах, пов'язаних із забезпеченням договірних зобов'язань за кредитними договорами, визнанням недійсними таких договорів та договорів застави (іпотеки), у тому числі внаслідок визнання недійсними рішень установчих зборів заставодавця (іпотекодавця) про укладання даних договорів, Національний банк України вважає за необхідне зазначити таке.

За результатами аналізу звернень банків, з метою недопущення загрози стабільності банківської системи України Національним банком України було направлено відповідного листа до Вищого господарського суду України щодо можливості надання господарським судам України роз'яснення з порушених питань.

За повідомленням Вищого господарського суду України, на даний час, останнім вживається низка заходів, спрямованих на забезпечення правильного і однакового застосування законодавства господарськими судами у вирішенні спорів, які виникають з виконання кредитних договорів, договорів застави, поруки, гарантії, за результатами яких господарським судам надаватимуться необхідні роз'яснення рекомендаційного характеру.

При цьому Вищим господарським судом України також зазначено таке:

"Попередні результати здійснюваної Вищим господарським судом України роботи дають підстави для висновку про те, на кредитні відносини негативно впливає ще й те, що банки не завжди повною мірою використовували надані чинним законодавством широкі можливості, зокрема, для контролю фінансового стану позичальників та оцінки ризиків, пов'язаних з реалізацією бізнес-проектів, на етапі прийняття рішення про видачу кредиту. З аналізу матеріалів судової практики вбачається, що при укладенні кредитних договорів банки подеколи не дотримуються вимог Господарського кодексу України щодо: змісту кредитного договору (частина друга статті 345), техніко-економічного обґрунтування кредитного заходу (частина перша статті 346), наявності гарантій платоспроможності та забезпечення виконання зобов'язань за договором позики (частина друга статті 346), контролю банку за використанням кредиту (стаття 348) тощо.

При укладенні договорів кредитування набули поширення випадки: підписання договору неуповноваженою на це особою; завищення ціни заставного майна; передачі в заставу неіснуючого майна або яке існує лише за документами; завідомо неналежного оформлення кредитних договорів, внаслідок чого банк або позичальник ставилися у вкрай невигідні умови; оформлення договорів на підставі фіктивних документів тощо".

З огляду на викладене, Національний банк України пропонує врахувати зауваження Вищого господарського суду України у роботі та наголошує на неухильному дотриманні вимог законодавства України.