Про окремі питання організації та проведення в банках фінансового моніторингу

Національний банк України за результатами узагальнення матеріалів перевірки банків з питань фінансового моніторингу виявив деякі недоліки, які призводять до підвищення ризику використання банків з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, та в окремих випадках свідчать про недоліки внутрішньобанківської системи управління ризиком.

Оскільки ринкові умови і внутрішні структури банків є різними, немає єдиної системи управління ризиками, прийнятної для всіх банків. Кожен банк розробляє власну систему управління ризиками, відповідно до своїх потреб і обставин.

Національний банк України під час розроблення Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 N 189 (далі - Положення N 189), урахував окремі елементи оцінки ризику, надавши банкам змогу самостійно приймати рішення про доцільність ведення анкет стосовно категорії клієнтів, які проводять операції на незначні суми та операції з низьким ризиком їх використання з метою легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Однак, як свідчать результати перевірок, окремі банки під час проведення операцій на досить значні суми (у тому числі валютно-обмінні операції), незважаючи на вимоги пункту 3.1 Положення 189, не ведуть анкети клієнта.

Ураховуючи те, що перелік послуг, які банки надають клієнтам, установлюється кожним банком індивідуально, згідно з пунктом 2.3 Положення N 189 банкам надається змога самостійно визначати додаткові ознаки фінансових операцій, які становлять підвищений ризик, відповідно до специфіки та напрямів їх діяльності. На жаль, окремі банки формально підходять до визначення таких ознак, що не завжди дає змогу своєчасно виявити нетипові операції та призводить до підвищення юридичного ризику і ризику репутації.

Крім того, відповідно до пункту 3.1 Положення N 189 банки зобов'язані здійснювати аналіз фінансових операцій за всіма відкритими рахунками в банку щодо їх відповідності фінансовому стану та суті діяльності клієнта. Проте вимога цього пункту в деяких випадках виконується не за всіма рахунками, унаслідок чого банки не мають змоги проводити адекватний аналіз та оцінку всіх операцій, і система управління ризиками є неефективною.

Зазначені вище проблеми мають місце через відсутність належного контролю з боку керівників банків за виконанням підлеглими працівниками своїх функціональних обов'язків, низький рівень підготовки персоналу з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму, безвідповідальне ставлення окремих працівників до виконання своїх посадових обов'язків і неадекватну систему управління ризиками.

З урахуванням викладеного вище, відповідно до підпункту 5 пункту I статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки) Національний банк України вважає за необхідне рекомендувати таке:

Що стосується визначення терміну "незначні суми".

З метою недопущення неоднозначного тлумачення терміну"незначні суми" кожна банківська установа, беручи до уваги характер здійснюваних нею операцій, їх структуру та обсяги, самостійно визначає граничний рівень незначних сум, однак, на нашу думку, ця сума не має перевищувати 50000 гривень - максимально дозволену суму для здійснення операцій з готівкою без проведення ідентифікації клієнта (частина третя статті 64 Закону про банки).

Що стосується оцінки фінансового стану та аналізу фінансових операцій клієнтів банку.

Стаття 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" установлює вимоги до банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу на підставі наданих оригіналів або належним чином завірених копій документів ідентифікувати осіб, які здійснюють фінансові операції, що згідно з цим законом підлягають фінансовому моніторингу.

Згідно з вимогами статті 64 Закону про банки банк зобов'язаний ідентифікувати відповідно до законодавства своїх клієнтів. Клієнти зобов'язані надати документи і відомості необхідні для з'ясування їх особи, суті діяльності, фінансового стану.

Під фінансовим станом слід розуміти сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів клієнта банку, а також його реальні й потенційні фінансові можливості.

Також нормами цієї статті встановлено, що банк має право збирати інформацію для вжиття заходів, достатніх, на його думку, для підтвердження особи клієнта та для забезпечення спроможності виконувати правила та програми внутрішнього фінансового моніторингу.

Національний банк України з метою належного виконання банками вимог законодавства щодо визначення фінансового стану клієнта рекомендує на етапі встановлення ділових стосунків з клієнтами (за результатами ідентифікації та за інформацією, наданою клієнтами на вимогу банку) здійснити попередню класифікацію клієнтів за критеріями, які слід визначити у внутрішніх нормативних документах.

Банк повинен самостійно розробити внутрішні процедури оцінки фінансового стану клієнта, які затверджуються органом управління банку. Це може бути окремий документ чи розділ (глава) Правил внутрішнього фінансового моніторингу або відповідної Програми здійснення фінансового моніторингу. Внутрішні процедури повинні забезпечувати належний рівень оцінки і контролю за фінансовим станом клієнта та відповідати специфіці й обсягам здійснюваних клієнтом операцій.

Зокрема, рекомендуємо банкам установити для певних категорій клієнтів окремі показники, які сприятимуть максимально ефективному визначенню фінансового стану клієнтів, що дасть змогу мінімізувати ризик використання клієнтом своїх рахунків з метою легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом.

Внутрішні процедури банку щодо оцінки фінансового стану клієнта мають забезпечувати визначення реального фінансового стану клієнта та свідчити про його фінансові можливості, які можуть бути:

достатніми для проведення операцій, що здійснюються банком за дорученням, або на користь клієнта, або

недостатніми і можуть свідчити про неспроможність проводити фінансові операції за рахунок власних ліквідних активів.

Крім того, увага банку до такого клієнта має зростати зі збільшенням сум здійснюваних ним фінансових операцій та періодичності їх проведення.

Для здійснення зазначеної вище оцінки банк може використовувати такі джерела інформації:

дані, отримані банком внаслідок письмового опитування клієнта банку;

квартальну фінансову звітність клієнта - юридичної особи та фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, складену відповідно до вимог законодавства та отриману банком безпосередньо від клієнта;

дані щодо руху коштів за рахунками клієнта, відкритими в банку;

фінансову звітність клієнта - юридичної особи, опубліковану в засобах масової інформації відповідно до вимог законодавства;

фінансову звітність клієнта та інформацію щодо його фінансового стану, отриману зі спеціалізованих веб-сайтів у мережі Інтернет;

фінансову інформацію, отриману від третіх осіб (спеціалізованих компаній);

інформацію, отриману від державних органів.

Національний банк України вважає ризиковою практику, коли окремі банки для проведення оцінки фінансового стану обмежуються лише використанням даних щодо оборотів за рахунками клієнта за попередній період, оскільки в такому випадку банк не володіє інформацією про ліквідні активи клієнта та не в змозі здійснити оцінку відповідності обсягів проведених операцій наявним у клієнта ліквідним активам. За таких обставин клієнт може проводити операції за рахунок коштів третіх осіб, які не ідентифіковані банком, що свідчить про підвищення ризику використання банку з метою легалізації коштів.

Національний банк України з огляду на вищезазначене рекомендує встановлювати показники оцінки фінансового стану клієнта залежно від категорії клієнта та виду послуг, які банк йому надає.

1. Для клієнтів - фізичних осіб (резидентів/нерезидентів) такими показниками можуть бути:

місце роботи (посада);

сума доходу за основним місцем роботи;

орієнтовний щомісячний сукупний дохід;

наявність/відсутність нерухомого/рухомого майна;

наявність цінних паперів, які перебувають у власності (вид цінного паперу, сума, кількість, емітент, динаміка котирування);

сума депозитів в інших банках України (за кордоном);

сума заборгованості за кредитами в інших банках;

наявність/відсутність поточних (у т. ч. карткових) рахунків в інших банках.

2. Для клієнтів фізичних осіб - підприємців такими показниками можуть бути:

період діяльності з моменту державної реєстрації;

наявність/відсутність працівників;

орієнтовний щорічний дохід/збитки (сума прибутку/збитку за попередній рік);

здійснення клієнтом зовнішньоекономічної діяльності та її напрями (чинні зовнішньоекономічні договори: суми за договорами; строк дії договорів; країна; обслуговуючий банк);

показники, які визначені для фізичних осіб, що зазначені вище.

3. Для клієнтів - юридичних осіб (резидентів/нерезидентів) такими показниками можуть бути:

період діяльності з моменту державної реєстрації;

наявність/відсутність філійної мережі та/або дочірніх компаній (у т.ч. за кордоном);

орієнтовний щорічний дохід/збитки (сума прибутку/збитку за попередній рік);

сума депозитів в інших банках;

наявність цінних паперів, які перебувають у власності (вид цінного паперу, сума, кількість, емітент, динаміка котирування);

сума заборгованості за кредитами в інших банках;

сума заборгованості за кредитами, отриманими від нерезидентів;

наявність/відсутність поточних (у т. ч. карткових) рахунків в інших банках;

здійснення клієнтом зовнішньоекономічної діяльності та її напрями (чинні зовнішньоекономічні договори: суми за договорами; строк дії договорів; країна; обслуговуючий банк);

кількість штатних працівників.

4. Для клієнтів - філій та представництв такими показниками можуть бути показники юридичних осіб, структурними підрозділами яких вони є.

Національний банк України рекомендує, залежно від виду послуг, які банк надає клієнтам, отримувати фінансову звітність* від окремих категорій клієнтів банку.

Перелік вищезазначених показників для клієнтів може доповнюватися залежно від переліку послуг та рівня ризику проведення клієнтами операцій (з урахуванням додатка 7 до Положення N 189).

Також рекомендуємо використовувати показники, які визначені в розділі 4 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279.

Національний банк України рекомендує особливу увагу приділяти сумам та періодичності надходження коштів із зазначених клієнтом джерел, зокрема: кредити, отримані від банків; фінансова допомога; проценти від депозиту; перерахування з рахунків, відкритих в інших банках, від реалізації майна, від здійснення статутної (підприємницької) діяльності (для суб'єктів підприємницької діяльності) тощо.

Таким чином, у зв'язку зі збільшенням обсягів операцій та/або зростанням частоти проведення операцій за рахунком клієнта банк має приділяти аналізу операцій такого клієнта більше уваги, оскільки таке збільшення та/або зростання потребує додаткового вивчення банком спроможності клієнта за рахунок своїх ліквідних активів здійснювати відповідні фінансові операції. Установлення недостатності таких активів або наявності незвично великих сум надходження коштів від третіх осіб може свідчити про збільшення ризику використання рахунків клієнта з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

З огляду на вищезазначене фінансовий стан клієнта має визначатися банком відповідно до внутрішніх документів на етапі започаткування з ним ділових відносин та протягом часу підтримання банком відносин з ним і є основою для здійснення аналізу проведених банком фінансових операцій цього клієнта щодо їх відповідності фінансовому стану та суті діяльності клієнта. Аналіз операцій має включати всі рахунки клієнта, відкриті в банку, і здійснюватися щоквартально (пункт 3.1 Положення N 189).

Метою проведеного аналізу має бути встановлення на підставі одержаної банком інформації про фінансовий стан клієнта можливості проведення клієнтом зазначених операцій за рахунок належних клієнту активів і відповідності цих операції суті його діяльності.

Якщо результати вивчення фінансового стану клієнта свідчать про неможливість проведення клієнтом таких операцій, то це свідчить про те, що:

банк не володіє повною інформацією про клієнта або,

ураховуючи наявну інформацію, клієнт не може проводити операції на такі суми, та/або з такою періодичністю, а тому банк, проводячи ці операції, обслуговує рахунки клієнта в інтересах третьої особи, яка невідома банку (анонімна).

Під час проведення аналізу банк має враховувати те, що відповідно до вимог законодавства банкам заборонено відкривати та вести анонімні рахунки і вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами, якщо виникає сумнів, що особа діє не від власного імені (частина перша статті 64 Закону про банки).

Таким чином, якщо клієнт проводить операції на суми, які виходять за межі його фінансових можливостей, установлених банком шляхом аналізу відповідності фінансових операцій клієнта його фінансовому стану, банк має вжити заходів для одержання відповідної інформації про його реальний фінансовий стан. Невжиття таких заходів може свідчити про порушенням статті 64 Закону про банки.

Ураховуючи вищезазначене, після визначення відповідності/невідповідності фінансових операцій клієнта його фінансовому стану та суті діяльності банк має вживати заходів відповідно до внутрішньобанківських процедур, установлених внутрішніми нормативними актами банку. На нашу думку, такими заходами можуть бути:

уточнення інформації, пов'язаної з ідентифікацією клієнта з метою встановлення його реального фінансового стану або реального власника коштів;

проведення внутрішнього фінансового моніторингу фінансових операцій клієнта з прийняттям рішення щодо надання інформації за цими операціями до Уповноваженого органу;

відмова від проведення фінансової операції в порядку, установленому частиною другою статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Національний банк України звертає увагу на те, що за організацію виконання вимог законодавства України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та організацію ефективної внутрішньобанківської системи запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, несе відповідальність керівник виконавчого органу банку.