Кодекс законів про працю України. Кодекс від 10.12.1971 №322-VIII

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки Кодекс України, Кодекс, Закон від 10.12.1971 №322-VIII
Остання редакція від 25.07.2018. Внесення змін (закон від 22.05.2018 N 2443-VIII /2443-19/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки

Тип Кодекс України, Кодекс, Закон

Дата 10.12.1971

Номер 322-VIII

Статус Діє

Редакції
25.07.2018 внесення змін (закон від 22.05.2018 N 2443-VIII /2443-19/) 20.01.2018 внесення змін (закон від 19.12.2017 N 2249-VIII /2249-19/) 02.12.2017 внесення змін (закон від 16.11.2017 N 2211-VIII /2211-19/) 30.04.2017 внесення змін (закон від 06.04.2017 N 2005-VIII /2005-19/) 16.04.2017 внесення змін (закон від 22.03.2017 N 1971-VIII /1971-19/) 07.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1769-VIII /1769-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1774-VIII /1774-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 12.06.2016 внесення змін (закон від 17.05.2016 N 1367-VIII /1367-19/) 11.06.2016 внесення змін (закон від 17.05.2016 N 1366-VIII /1366-19/) 01.05.2016 внесення змін (закон від 07.04.2015 N 289-VIII /289-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 928-VIII /928-19/) 24.02.2016 внесення змін (закон від 28.01.2016 N 955-VIII /955-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 24.12.2015 N 911-VIII /911-19/) 28.12.2015 внесення змін (закон від 23.12.2015 N 901-VIII /901-19/) 06.12.2015 внесення змін (закон від 12.11.2015 N 801-VIII /801-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 12.11.2015 N 785-VIII /785-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 03.11.2015 N 734-VIII /734-19/) 07.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 630-VIII /630-19/) 11.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 433-VIII /433-19/) 06.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 426-VIII /426-19/) 21.05.2015 внесення змін (закон від 09.04.2015 N 315-VIII /315-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1700-VII /1700-18/) 15.04.2015 внесення змін (закон від 18.03.2015 N 259-VIII /259-19/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 25.03.2015 внесення змін (закон від 05.03.2015 N 238-VIII /238-19/) 08.02.2015 внесення змін (закон від 15.01.2015 N 116-VIII /116-19/) 01.02.2015 внесення змін (закон від 15.01.2015 N 120-VIII /120-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 77-VIII /77-19/) 26.10.2014 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 16.10.2014 внесення змін (закон від 16.09.2014 N 1682-VII /1682-18/) 06.08.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1253-VII /1253-18/) 08.06.2014 внесення змін (закон від 20.05.2014 N 1275-VII /1275-18/) 01.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1255-VII /1255-18/) 01.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1169-VII /1169-18/) 15.10.2013 тлумачення (решение від 15.10.2013 N 9-рп/2013 /v009p710-13/) 15.10.2013 тлумачення (решение від 15.10.2013 N 8-рп/2013 /v008p710-13/) 11.08.2013 внесення змін (закон від 04.07.2013 N 406-VII /406-18/) 24.07.2013 внесення змін (закон від 02.07.2013 N 379-VII /379-18/) 12.06.2013 внесення змін (закон від 15.05.2013 N 239-VII /239-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 14.05.2013 N 224-VII /224-18/) 09.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5462-VI /5462-17/) 13.06.2012 внесення змін (закон від 17.05.2012 N 4711-VI /4711-17/) 22.02.2012 тлумачення (решение від 22.02.2012 N 4-рп/2012 /v004p710-12/) 05.01.2012 внесення змін (закон від 08.09.2011 N 3720-VI /3720-17/) 13.05.2011 внесення змін (закон від 19.04.2011 N 3231-VI /3231-17/) 24.02.2011 внесення змін (закон від 03.02.2011 N 2978-VI /2978-17/) 29.01.2011 внесення змін (закон від 11.01.2011 N 2914-VI /2914-17/) 12.01.2011 внесення змін (закон від 21.12.2010 N 2824-VI /2824-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 17.11.2009 N 1724-VI /1724-17/) 19.11.2010 внесення змін (закон від 23.09.2010 N 2559-VI /2559-17/) 16.06.2010 внесення змін (закон від 20.05.2010 N 2275-VI /2275-17/) 08.06.2010 внесення змін (закон від 18.05.2010 N 2266-VI /2266-17/) 30.03.2010 внесення змін (закон від 10.03.2010 N 1959-VI /1959-17/) 16.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1837-VI /1837-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 25.06.2009 N 1574-VI /1574-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 19.05.2009 N 1343-VI /1343-17/) 11.06.2009 внесення змін (закон від 14.04.2009 N 1254-VI /1254-17/) 07.05.2009 внесення змін (закон від 16.04.2009 N 1276-VI /1276-17/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 14.12.2006 N 466-V /466-16/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 23.09.2008 N 573-VI /573-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 07.05.2008 внесення змін (закон від 15.04.2008 N 274-VI /274-17/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 20.06.2007 внесення змін (закон від 11.05.2007 N 1014-V /1014-16/) 20.03.2007 внесення змін (закон від 07.02.2007 N 609-V /609-16/) 17.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 534-V /534-16/) 05.01.2006 внесення змін (закон від 20.12.2005 N 3248-IV /3248-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 18.11.2004 N 2190-IV /2190-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2454-IV /2454-15/) 18.11.2004 внесення змін (закон від 22.10.2004 N 2128-IV /2128-15/) 09.11.2004 внесення змін (закон від 21.10.2004 N 2103-IV /2103-15/) 09.06.2004 внесення змін (закон від 11.05.2004 N 1703-IV /1703-15/) 14.08.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1096-IV /1096-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 762-IV /762-15/) 17.04.2003 внесення змін (закон від 20.03.2003 N 639-IV /639-15/) 01.03.2003 внесення змін (закон від 06.02.2003 N 490-IV /490-15/) 01.03.2003 внесення змін (закон від 06.02.2003 N 487-IV /487-15/) 11.02.2003 внесення змін (закон від 16.01.2003 N 429-IV /429-15/) 08.11.2002 внесення змін (закон від 17.10.2002 N 184-IV /184-15/) 01.08.2001 внесення змін (закон від 11.07.2001 N 2620-III /2620-14/) 04.05.2001 внесення змін (закон від 05.04.2001 N 2343-III /2343-14/) 01.01.2001 внесення змін (закон від 11.01.2001 N 2213-III /2213-14/) 29.11.2000 внесення змін (закон від 19.10.2000 N 2056-III /2056-14/) 08.07.2000 внесення змін (закон від 08.06.2000 N 1807-III /1807-14/) 01.06.2000 внесення змін (закон від 01.06.2000 N 1766-III /1766-14/) 08.02.2000 внесення змін (закон від 01.02.2000 N 1421-XIV /1421-14/) 13.01.2000 внесення змін (закон від 24.12.1999 N 1356-XIV /1356-14/) 30.06.1999 внесення змін (закон від 14.05.1992 N 2343-XII /2343-12/) 08.04.1999 внесення змін (закон від 08.04.1999 N 576-XIV /576-14/) 29.10.1998 тлумачення (решение від 29.10.1998 N 14-рп/98 /v014p710-98/) 19.10.1998 внесення змін (закон від 18.09.1998 N 117-XIV /117-14/) 09.07.1998 тлумачення (решение від 09.07.1998 N 12-рп/98 /v012p710-98/) 10.01.1998 внесення змін (закон від 26.12.1997 N 785/97-ВР /785/97-ВР/) 08.07.1997 внесення змін (закон від 19.06.1997 N 374/97-ВР /374/97-ВР/) 08.02.1997 внесення змін (закон від 23.01.1997 N 20/97-ВР /20/97-ВР/) 21.11.1996 внесення змін (закон від 21.11.1996 N 534/96-ВР /534/96-ВР/) 26.09.1996 внесення змін (закон від 10.09.1996 N 357/96-ВР /357/96-ВР/) 23.07.1996 внесення змін (закон від 28.06.1996 N 256/96-ВР /256/96-ВР/)
Документ підготовлено в системі iplex
При виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.
Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.
( Стаття 112 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88 )
Стаття 113. Порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції)
Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується.
На період освоєння нового виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може провадити робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.
( Стаття 113 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88 ; Законами № 871-12 від 20.03.91 , № 1356-XIV від 24.12.99 , № 289-VIII від 07.04.2015 )
Стаття 114. Збереження заробітної плати при переведенні на іншу постійну нижчеоплачувану роботу і переміщенні
При переведенні працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за працівником зберігається його попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.
У тих випадках, коли в результаті переміщення працівника (частина друга статті 32) зменшується заробіток з не залежних від нього причин, провадиться доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення.
( Стаття 114 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88 )
Стаття 115. Строки виплати заробітної плати
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
( Стаття 115 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2240-10 від 29.07.81; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95; в редакції Закону № 357/96-ВР від 10.09.96; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2559-VI від 23.09.2010 )
Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
( Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005 )
Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
( Частину третю статті 117 виключено на підставі Закону № 3248-IV від 20.12.2005 )( Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005 )
Глава VIII
ГАРАНТІЇ І КОМПЕНСАЦІЇ
Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади
Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків
На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .
( Частину четверту статті 119 виключено на підставі Закону № 1769-VIII від 06.12.2016 )
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.
Стаття 120. Гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість
Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім'ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.
Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.
Розміри компенсації, порядок їх виплати та надання гарантій особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість у зв'язку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлюються законодавством.
( Стаття 120 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2957-10 від 30.12.81; Законом № 6/95-ВР від 19.01.95 )
Стаття 121. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях
Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).
Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
( Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законами № 263/95-ВР від 05.07.95, № 3231-VI від 19.04.2011 )
Стаття 122. Гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації
При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством.
Стаття 123. Гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу
За час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження (статті 169, 191), зберігається середній заробіток за місцем роботи.
Стаття 124. Гарантії для донорів
За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження в закладах охорони здоров'я і здавання крові для переливання.
Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку з збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день приєднується до щорічної відпустки.
Стаття 125. Компенсація за зношування інструментів, належних працівникам
Працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію).
Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.
Стаття 126. Гарантії для працівників - авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій
За працівниками - авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи.
( Стаття 126 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 75/95-ВР від 28.02.95 )
Стаття 127. Обмеження відрахувань із заробітної плати
Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
( Стаття 127 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6237-10 від 24.01.83; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 128. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати
При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.
При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.
Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.
( Стаття 128 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 3546-11 від 10.02.87; Законами № 263/95-ВР від 05.07.95, № 2056-III від 19.10.2000 )
Стаття 129. Заборона відрахувань з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат
Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.
Глава IX
ГАРАНТІЇ ПРИ ПОКЛАДЕННІ НА ПРАЦІВНИКІВ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ПІДПРИЄМСТВУ, УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ
Стаття 130. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників
Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
( Частина четверта статті 130 в редакції Закону № 1255-VII від 13.05.2014 )
Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
( Стаття 130 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 131. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу та працівників по збереженню майна
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.
Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
( Стаття 131 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 1616-09 від 24.12.76 )
Стаття 132. Матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку
За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку
( Частина перша статті 132 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1255-VII від 13.05.2014 )
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві
( Стаття 132 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 6237-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 133. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників
У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.
( Пункт 2 статті 133 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1255-VII від 13.05.2014 )( Стаття 133 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 6237-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86; Законами № 2134-12 від 18.02.92, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 534-V від 22.12.2006 )
Стаття 134. Випадки повної матеріальної відповідальності
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
( Стаття 134 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 6237-10 від 21.12.83; Законами № 2134-12 від 18.02.92, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 184-IV від 17.10.2002 )
Стаття 135. Межі матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір
Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.
( Стаття 135 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 135-1. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність
Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
( Кодекс доповнено статтею 135-1 згідно з Указом ПВР № 1616-09 від 24.12.76; із змінами, внесеними згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 135-2. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).
Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
( Кодекс доповнено статтею 135-2 згідно з Указом ПВР № 1616-09 від 24.12.76; із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законами № 263/95-ВР від 05.07.95, № 1096-IV від 10.07.2003, № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 135-3. Визначення розміру шкоди
Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
( Кодекс доповнено статтею 135-3 згідно з Указом ПВР № 1616-09 від 24.12.76; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 136. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
( Стаття 136 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 6237-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86, Законами № 762-IV від 15.05.2003, № 1697-VII від 14.10.2014 )
Стаття 137. Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування
Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
( Стаття 137 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 1616-09 від 24.12.76 )
Стаття 138. Обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника
Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Глава X
ТРУДОВА ДИСЦИПЛІНА
Стаття 139. Обов'язки працівників
Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
( Стаття 139 в редакції Закону № 263/95-ВР від 05.07.95 )
Стаття 140. Забезпечення трудової дисципліни
Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.
У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.
( Стаття 140 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 8474-10 від 27.02.85, № 5938-11 від 27.05.90 )
Стаття 141. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу
Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Стаття 142. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну
Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.
( Стаття 142 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83, № 8474-10 від 27.02.85; Законами № 2134-12 від 18.02.92, № 1096-IV від 10.07.2003 )
Стаття 143. Заохочення за успіхи в роботі
До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.
( Стаття 143 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 144. Порядок застосування заохочень
Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.
( Стаття 144 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 1096-IV від 10.07.2003 )
Стаття 145. Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки
Працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов і т. ін.). Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі.
Стаття 146. Заохочення за особливі трудові заслуги
За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією.
Стаття 147. Стягнення за порушення трудової дисципліни
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана;
2) звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
( Стаття 147 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 6237-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86, № 5938-11 від 27.05.88; Законом № 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 147-1. Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.
Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
( Кодекс доповнено статтею 147-1 згідно із Законом № 2134-12 від 18.02.92 )
Стаття 148. Строк для застосування дисциплінарного стягнення
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Стаття 149. Порядок застосування дисциплінарних стягнень
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Стаття 150. Оскарження дисциплінарного стягнення
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).
Стаття 151. Зняття дисциплінарного стягнення
Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
( Стаття 151 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2134-12 від 18.02.92 )
Стаття 152. Передача питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу
Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.
( Стаття 152 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 8474-10 від 27.02.85; Законом № 871-12 від 20.03.91 )
Глава XI
ОХОРОНА ПРАЦІ
Стаття 153. Створення безпечних і нешкідливих умов праці
На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.
На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.
Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.
( Стаття 153 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 8474-10 від 27.02.85; Законами № 3694-12 від 15.12.93, № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 154. Додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва
Проектування виробничих об'єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.
Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, технологічні процеси повинні відповідати нормативним актам про охорону праці.
( Стаття 154 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93 )
Стаття 155. Заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці
Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.
Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, забороняється.
Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, дозвіл на початок його роботи.
( Стаття 155 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законами № 3694-12 від 15.12.93, № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 156. Заборона передачі у виробництво зразків нових машин та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій, що не відповідають вимогам охорони праці
Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, забороняється.
( Стаття 156 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3694-12 від 15.12.93, № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 157. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці
Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці, за участю інших державних органів і професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити погоджених з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, заходів, що забезпечать безпеку працівників.
( Стаття 157 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законами № 3694-12 від 15.12.93, № 5462-VI від 16.10.2012 )
Стаття 158. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.
( Стаття 158 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93 )
Стаття 159. Обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці
Працівник зобов'язаний:
знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;
Кодекс законів про працю України
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Глава I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Стаття 2. Основні трудові права працівників
Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України