• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Сімейний кодекс України

Верховна Рада України  | Кодекс України, Закон, Кодекс від 10.01.2002 № 2947-III
Редакції
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Кодекс України, Закон, Кодекс
  • Дата: 10.01.2002
  • Номер: 2947-III
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада України
  • Тип: Кодекс України, Закон, Кодекс
  • Дата: 10.01.2002
  • Номер: 2947-III
  • Статус: Документ діє
Редакції
Документ підготовлено в системі iplex
( Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом № 2620-IV від 02.06.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1871-IX від 05.11.2021; в редакції Закону № 3265-IX від 14.07.2023 )
3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
( Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом № 2620-IV від 02.06.2005 )
4. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
( Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006; в редакції Закону № 3234-VI від 19.04.2011 )
5. Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
( Абзац перший частини п’ятої статті 177 в редакції Закону № 4314-VI від 12.01.2012 )
1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;
2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;
3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;
4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
( Частина статті 177 в редакції Закону № 3234-VI від 19.04.2011 )
6. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.
( Частину статті 177 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.
( Частину статті 177 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
7. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
( Частина статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006 )
8. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.
9. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.
( Частина статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2620-IV від 02.06.2005 )
10. Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 177 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 3234-VI від 19.04.2011 )
Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
1. Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.
2. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України.
Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину
1. Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
2. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
3. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
( Текст статті 179 в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017 )
Глава 15
ОБОВ'ЯЗОК МАТЕРІ, БАТЬКА УТРИМУВАТИ ДИТИНУ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину
1. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Стаття 181. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину
1. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
2. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
3. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
( Частина третя статті 181 в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017 )
4. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України.
5. Якщо після виконання аліментних зобов'язань згідно з частиною четвертою цієї статті один з батьків не виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся для постійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством.
( Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 3539-IV від 15.03.2006 )
6. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття.
( Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 3539-IV від 15.03.2006 )
7. Якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми.
( Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 3539-IV від 15.03.2006 )
8. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім’ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
( Частина статті 181 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2901-IV від 22.09.2005; в редакції Закону № 2853-IV від 08.09.2005; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1276-VI від 16.04.2009, № 911-VIII від 24.12.2015; в редакції Закону № 2008-IX від 26.01.2022 - застосовується з 1 січня 2022 року )
9. Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України.
( Абзац перший частини дев'ятої статті 181 із змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 )
Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей.
( Частину дев'яту статті 181 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )( Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 2853-IV від 08.09.2005 )
10. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.
( Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом № 2853-IV від 08.09.2005 )
Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
1. При визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
( Частину першу статті 182 доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2037-VIII від 17.05.2017; в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018 )
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
( Частину першу статті 182 доповнено пунктом 3-2 згідно із Законом № 2037-VIII від 17.05.2017 )
4) інші обставини, що мають істотне значення.
2. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
( Абзац другий частини другої статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 )
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
( Частину другу статті 182 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 )( Частина друга статті 182 в редакції Законів № 2901-IV від 22.09.2005, № 2037-VIII від 17.05.2017 )
3. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
( Статтю 182 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 )
Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини
1. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
2. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
3. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
( Частину четверту статті 183 виключено на підставі Закону № 2677-VI від 04.11.2010 )
5. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
( Статтю 183 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 2037-VIII від 17.05.2017 )
Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі
1. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
2. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
( Частина друга статті 184 в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018 )
3. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
( Стаття 184 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2901-IV від 22.09.2005; текст статті 184 в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017 )
Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
1. Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
2. Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів
1. Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.
( Частина перша статті 186 в редакції Закону № 2475-VIII від 03.07.2018 )
2. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника або одержувача аліментів
( Назва статті 187 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1404-VIII від 02.06.2016 )
1. Один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.
Така заява може бути ним відкликана.
2. На підставі заяви одного з батьків аліменти відраховуються не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії.
3. На підставі заяви одного з батьків аліменти можуть бути відраховані і тоді, коли загальна сума, яка підлягає відрахуванню на підставі заяви та виконавчих документів, перевищує половину заробітної плати, пенсії, стипендії, а також якщо з нього вже стягуються аліменти на іншу дитину.
4. Особа, на користь якої присуджено аліменти на дитину, може самостійно подати заяву з виконавчим листом про відрахування аліментів із заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу платника аліментів безпосередньо за місцем виплати платникові аліментів заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу.
На підставі заяви такої особи аліменти відраховуються із заробітної плати, пенсії, стипендії або іншого доходу платника аліментів у розмірі, зазначеному у виконавчому листі, та в строки, визначені частиною другою цієї статті, і перераховуються особі, на користь якої присуджені аліменти, за її адресою або на рахунок, зазначений у заяві.
( Статтю 187 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1404-VIII від 02.06.2016 )
Стаття 188. Звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину
1. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.
2. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
( Статтю 188 доповнено частиною другою згідно із Законом № 2901-IV від 22.09.2005 )
Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
1. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.
Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
2. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно
1. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
( Абзац другий частини першої статті 190 в редакції Закону № 402-VII від 04.07.2013 )
Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
2. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.
У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.
3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
4. На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення.
5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.
6. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.
У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.
7. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.
Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину
1. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
( Частина перша статті 191 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2037-VIII від 17.05.2017 )
2. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
( Частина друга статті 191 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 )
Стаття 192. Зміна розміру аліментів
1. Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
( Частина перша статті 192 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2302-VI від 01.06.2010 )( Частину другу статті 192 виключено на підставі Закону № 1370-VIII від 17.05.2016 )
Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі
1. Влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням.
2. Якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнуті з них на загальних підставах.
3. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
4. На особистий рахунок дитини перераховуються також державні пенсії, інші види допомоги та відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами
1. Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
( Частина перша статті 194 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 )
2. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.
3. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.
4. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
5. Положення частин першої - третьої цієї статті, а також статей 195-197 цього Кодексу застосовуються і до стягнення аліментів іншим особам, які визначені цим Кодексом.
Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
1. Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
2. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
3. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
( Стаття 195 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2677-VI від 04.11.2010, № 1404-VIII від 02.06.2016; в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017 )
Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину
( Назва статті 196 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2037-VIII від 17.05.2017 )
1. У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".
( Частину першу статті 196 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 )( Частина перша статті 196 в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017 )
2. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
3. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.
4. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.
Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов’язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред’явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.
( Статтю 196 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2037-VIII від 17.05.2017 )
Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами
1. З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.
2. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
( Частину третю статті 197 виключено на підставі Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 )
Глава 16
ОБОВ'ЯЗОК БАТЬКІВ УТРИМУВАТИ ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКУ, СИНА ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 198. Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
1. Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Стаття 199. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання
1. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
2. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
3. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина
1. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
2. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
1. До відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.
Глава 17
ОБОВ'ЯЗОК ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКИ, СИНА УТРИМУВАТИ БАТЬКІВ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 202. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
1. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
2. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Стаття 203. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків
1. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька
1. Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Дочка, син звільняються судом від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
( Частину першу статті 204 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 )
У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.
2. Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджується довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
( Статтю 204 доповнено частиною другою згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 )
Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків
1. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
2. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків
1. У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Розділ IV
ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
( Назва розділу IV в редакції Закону № 3497-IV від 23.02.2006 )
Глава 18
УСИНОВЛЕННЯ
Стаття 207. Поняття усиновлення
1. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.
2. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою
1. Усиновленою може бути дитина (стаття 6 цього Кодексу).
2. У виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.
У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена
( Назва статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3497-IV від 23.02.2006 )
1. Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.
2. Дитина, яку було підкинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її знайдення.
Стаття 210. Усиновлення братів та сестер
1. Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні.
За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.
2. Якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання.
Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами
1. Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.
( Частина перша статті 211 в редакції Закону № 257-VI від 10.04.2008 )
2. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років.
( Абзац перший частини другої статті 211 із змінами, внесеними згідно із Законами № 257-VI від 10.04.2008, № 3738-VI від 09.09.2011 )
У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.
3. Усиновлювачами можуть бути подружжя, а також особи, зазначені у частинах п'ятій та шостій цієї статті.
Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.
4. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.
Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.
5. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі.
Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі.
Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.
6. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.
7. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.
Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
1. Не можуть бути усиновлювачами особи, які:
1) обмежені у дієздатності;
2) визнані недієздатними;
3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
( Пункт 8 частини першої статті 212 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012 )
9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
10) були засуджені за кримінальні правопорушення проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших кримінальних правопорушень;
( Пункт 10 частини першої статті 212 із змінами, внесеними згідно із Законом № 720-IX від 17.06.2020 )
11) за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду;
( Частину першу статті 212 доповнено пунктом 11 згідно із Законом № 3381-VI від 19.05.2011 )
12) є особами без громадянства;
( Частину першу статті 212 доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 3381-VI від 19.05.2011 )
13) перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем.
( Частину першу статті 212 доповнено пунктом 13 згідно із Законом № 3381-VI від 19.05.2011 )( Частина перша статті 212 із змінами, внесеними згідно із Законом № 257-VI від 10.04.2008; в редакції Закону № 1452-VI від 04.06.2009 )
2. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.
Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини
1. За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України:
1) в сім'ї якого виховується дитина;
2) який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;
3) який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;
4) який є родичем дитини.
2. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, переважне право на усиновлення дитини має подружжя.
Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян
( Назва статті 214 в редакції Закону № 3497-IV від 23.02.2006 )
1. Керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян, службові особи органів опіки та піклування, а також інші особи, яким стало відомо про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов'язані протягом семи робочих днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.
( Частина перша статті 214 в редакції Закону № 3497-IV від 23.02.2006 )
2. Районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах рад, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження відомостей про них зобов'язані подати відповідну інформацію до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження інформації про дітей, які можуть бути усиновлені, передають її для централізованого обліку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.
( Частина третя статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3097-IV від 16.11.2005, № 3381-VI від 19.05.2011 )
4. Порядок здійснення централізованого обліку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян, та порядок передачі дітей на усиновлення встановлюються Кабінетом Міністрів України.
( Статтю 214 доповнено частиною згідно із Законом № 3497-IV від 23.02.2006 )
5. За невиконання вимог, встановлених у частинах першій - третій цієї статті, подання недостовірних відомостей, а також за дії, пов'язані з приховуванням дитини від усиновлення, керівники закладів, у яких перебувають діти, інші службові особи несуть відповідальність, встановлену законом.
Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
1. Облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, структурними підрозділами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів України.
( Частина перша статті 215 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3097-IV від 16.11.2005, № 3381-VI від 19.05.2011, № 5462-VI від 16.10.2012 )
2. Облік громадян України, які проживають за межами України, та іноземців, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.