Щодо незастосування органами державної фіскальної служби положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України

Відповідно до звернення '...' Міністерством юстиції розглянуто лист щодо незастосування органами державної фіскальної служби положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) і в межах компетенції повідомляється таке.

'...'

Податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Кодексу).

Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Кодексу платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами податкові консультації.

Статтею 56 Кодексу врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Згідно з п. 56.1, 56.4, 56.21 ст. 56 Кодексу рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, статтею 52 Кодексу передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Також інформуємо, що згідно з п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. N 236, Державна фіскальна служба України (далі - ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує, зокрема, державну податкову політику.

Згідно з пп. 76 п. 4 вказаного Положення ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних з діяльністю ДФС.

Разом з тим повідомляємо, що згідно з частиною другою ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Крім того, зазначаємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, не є нормативно-правовими актами, вони лише мають інформаційний характер і не встановлюють правових норм.